Пригоди хмельничан, які поїхали вітати вояків в АТО. Частина перша

З самого ранку на офіс ГО «Тепло рідних сердець» з різних куточків міста почали звозити продукти та теплі речі. До колег приєдналися і волонтери з районів. Виїзд на Донеччину був запланований одразу по обіді. Мали рушати трьома автівками. В останній момент водій з мікроавтобусом не зміг поїхати. На пошуки автотранспорту витратили ще кілька годин. Завантаживши буси та заспівавши Гімн України, близько шостої години вечора рушили на схід.
Бус, котрий надали в останній момент, саме був пригнаний з Німеччини. Під Києвом завантажена автівка просто зупинилася. Після кількох годин намагань її завести «Мерседес-Спрінтер» таки заторохкотів, однак ненадовго. На заправці при в’їзді до столиці дизель «заглух». Десятеро людей, як могли, розмістилися у трьох автівках. Передрімавши до ранку, усі сили кинули на пошуки станції техобслуговування.
Не вдаючись у подробиці зауважу: нашпиговане електронікою німецьке авто було «шоковане» нашим пальним. Підключившись до бортового комп’ютера, місцеві «кулібіни» таки вмовили іноземне авто працювати на українській солярці.
З Києва виїхали по обіді. До першого місця призначення (одне з сіл на Донеччині) дісталися о пів на четверту ранку. З початку бойових дій до роти спецпризначення «Богдан» волонтери завітали вперше. Суворі чоловіки зі зброєю у руках подарункам раділи мов діти. Переодягнувшись у Снігуроньку та діда Мороза, волонтери з мішка роздавали воїнам подарунки.
– Усі задачі, які нам ставлять, ми виконуємо, – розповідає заступник начальника роти спецпризначення Анатолій Рибачок. – На відпрацювання, на затримання, несення служби на блок-постах, проведення контр-диверсійних заходів… Правда, половина місцевого населення до нас ставиться не дуже добре. Тут тобі посміхається, а тут… Місцева влада починає вимагати, аби ми платили за електроенергію, адже тут все у приватній власності. Але свої задачі ми виконуємо.
На кухні хлопці саме готували сирний суп. Дмитро на позивний «Ворон» за однією з цивільних професій кухар, тож і страви у нього виходять смачними.
Кілька годин плутанини місцевими дорогами, ще стільки ж трасою до Маріуполя. На околиці селища Сартана, до донецького прикордонного загону, дісталися надвечір. Коли волонтери почали колядувати прикордонники, м’яко кажучи, були здивовані. Чоловіки повиходили напівроздягнені. Багато хто з них капці одягнув на босу ногу. Та воїни були настільки зачаровані імпровізованою виставою, що, забувши про мінусову температуру, так і стояли на вулиці. Багато хто  не втримався і підспівував колядок.
Вивантаживши частину продуктів: вареники, сирники, котлети, хліб, ковбаси, волонтери кожному з бійців дали подарунок.
– Я навіть не знаю, що і сказати, – говорить один з прикордонників. – Ми вражені. З такою підтримкою, однозначно, перемога буде за нами.
Уже в самому Маріуполі випадково натрапили на морських котиків. Приємно, що з військовослужбовцями 36-ї бригади служить і наш земляк на позивний «Іванович» з села Малі Юначки Красилівського району.
Продукти перевантажили у бус до військових, кожен з бійців отримав подарунок. Та найбільше воїни раділи дитячим малюнкам.
– Дуже приємно, коли про нас не забувають у тилу, – каже Іван на позивний «Іванович». – Хотів би передати привіт рідним. Але особливо тішать дитячі малюнки. Вони додають нам сил.
До добровольчого батальйону «Аратта» дісталися далеко за північ.
Продовження буде…