Строковик з Хмельниччини дочекався з війни сина та пішов воювати

Механік-водій БМП механізованої роти одного з мотопіхотних батальйонів Володимир Мужило зі своїм підрозділом вже вдруге утримує бойові позиції неподалік селища Луганське на Донеччині.

Через пекло війни пройшли його син і зять

У 56-річного подолянина за спиною – п’ять років війни. В першу хвилю мобілізації пішов в армію його син, згодом і зять. Володимир Михайлович теж мав намір йти до військкомату. Але дружина попросила зачекати, поки хлопці не повернуться додому. Так він і вчинив. Син повернувся додому, а зять продовжив службу за контрактом. І за кілька днів чоловік зібрав речі і пішов до військкомату сам.

Досвідчений механік-водій швидко влився в бойові лави підрозділу

Він потрапив до батальйону, де проходили службу багато його земляків – подолян, з Вінниччини та Хмельниччини. В чоловіка був ще досвід строковика, саме механіка-водія МТЛБ, адже багато років він працював водієм і комбайнером у рідному селі. Тому швидко опанував БПМ-1 і з підрозділом вирушив на ротацію. А їх у вже досвідченого піхотинця було чимало. Рота утримувала бойові позиції в Попасній, Станиці Луганській і Водяному – неподалік Маріуполя. І ось вже двічі – на позиціях в районі славнозвісної Світлодарської дуги.

Найважче було саме на Маріупольському напрямку

Під Водяним піхотинці змінили на позиціях морпіхів. Ті добряче поколошматили ворога, постійно просуваючись метр за метром вперед. Ворог, щоб вирівняти ситуацію, взявся з перших днів постійно обстрілювати прибулих піхотинців. Серед побратимів Володимира Михайловича було чимало молодих і недосвідчених бійців, для яких Водяне стало справжнім випробуванням. Але було і багато тих, хто на війні з перших днів і мав уже потужний бойовий досвід. Тому піхотинці, підтримуючи та продовжуючи традиції морпіхів, давали гідну відповідь – досить потужну та «аргументовану». Вони збили вогневу активність ворога, змусили тих зариватись глибше у свої нори.

Коли йдеться про Водяне, посмішка сходить з вуст ветерана.

– Ми там втратили чотирьох наших побратимів, молодих хлопців. Їм би жити, дітей ростити, але війна їх забрала, – з болем каже Михайлович.

Там же у Водяному лиш потужний янгол-охоронець врятував і самого військового

Черговий обстріл закінчився, необхідно було запустити агрегат, щоб зарядити акумулятори для радіостанцій. Володимир Михайлович звичним вже рухом те зробив, як робив сотні разів, але «дирчик» за мить заглох.

«Пальне закінчилось», – подумав Михайлович, взяв каністру, став доливати пальне, і тут раптом тишу розрізав пронизливий і «свист» – знайомий до болю звук «приходу». Вже не було як заховатись в укриття, за мить все життя промайнуло перед очима. Граната від СПГ влучила неподалік дерева, за пару метрів від піхотинця. Жоден осколок не зачепив чоловіка, сотні їх увійшли у понівечену яблуньку і в декількох місцях продірявили флісову куртку піхотинця…

В голові гуло, перші години Володимир Михайлович нічого не чув. Отримана контузія і зараз дає періодично про себе знати.

Ще цю ротацію відбуду, а там…

Термін контракту військового добігає кінця. Звісно, такого досвідченого фахівця, досвідченого і надійного піхотинця, просто чудову і гарну людину, командири і надалі хочуть бачити в себе в підрозділі. Але Володимир Михайлович вирішив: «Перемир’я закінчилось, нас обстрілюють постійно, то ж зараз буде «спекотно» тут у нас. Цю ротацію зі свою ротою відбуду, у нас тут є ще недовершені справи, треба дещо виправити, і на осінь повернусь до сім’ї».

– А то вже онучка виросла, поки я на війні був, – з сумом в голосі каже він.

В підрозділі вже є заміна ветерану, прийшли з навчання молоді хлопці, воюють гідно.

– Але якщо щось буде потужне, чи ми перейдемо в наступ, щоб свою землю відбити – я повернусь обов’язково, – каже Володимир Михайлович.

Сергій Жмурко, АрміяInform

Читайте нас у Телеграм , у нашій групі Viber @ПоділляNEWS та Instagram, Twitter