Вокзал у Хмельницькому все ще чекає концесіонерів | Поділля News
Новини
Інфраструктура

Вокзал у Хмельницькому все ще чекає концесіонерів

Бурхливий розвиток Проскурова  почався після появи тут наприкінці XIX століття залізниці. Відтоді приміщення вокзалу двічі перебудовували, ошляхетнювали простір навколо будівлі. Нині він вчергове на порозі змін. Наразі “Укрзалізниця” заявила про намір здати хмельницький вокзал у концесію.

Якийсь інший світ

У 1870 році на околиці міста виросло вокзальне приміщення. Цей новий об’єкт одразу ж став епіцентром життя провінційного населеного пункту на західному кордоні Російської імперії.

У бідному єврейському містечку не було жодного ресторану. Військовий та цивільний клуби мали жалюгідний, занедбаний вигляд. Тому вокзал вважався єдиним місцем, куди міщани часто приїздили  погуляти, розвіятися та пограти у карти, – так про Проскурів написав письменник Олександр Купрін у повісті “Поєдинок”.

Перший потяг пройшов новою залізничною лінією “Жмеринка – Проскурів – Волочиськ” 1 вересня 1870 року. А вже у 1871 після  прокладення  між Волочиськом (Російська імперія) та Підволочиськом (Австро-Угорська імперія) мосту,  через станцію Проскурів налагодили регулярне сполучення.

Літерний поїзд проходив, грав оркестр, подавали шампанське, сельтерську. І люди дивилися на якийсь інший світ. Це був центр тяжіння для всього Проскурова. Найпривабливіша атракція на тлі банальних п’янок, – розповідає краєзнавець Дмитро Казанцев.

Поруч з вокзалом збиралися візники. Кожен з них отримував дозвіл від міської думи на свою діяльність, сплативши податок та отримавши спеціальну бляху. Існувало три види возів. Найдешевший – простий  віз, натичанка – двомісний віз, сплетений з лози, і найдорожчий транспорт – карета. 

Перші поїзди

У 1880 році на Південно-Західній  залізниці було  640 дво- та трьохосних  паровозів вагою 28-32 т. Вони працювали переважно на дровах, розвиваючи швидкість до 20 км/год. Після 1885 року потяги почали переходити на вугілля.

У 1870 році рейки важили 24,5 фунта, а шпали виготовляли з дубу та сосни, посмоктаних розчином хлористого цинку.  На кожній зупинці облаштовували телеграфну станцію.  Саме звідти регулювали рух на залізниці.

Всього містечком курсували 4 поїзди, які слідували переважно з Києва у Відень. Потяги також зупинялися на найближчих станціях у Вовковинцях, Деражні, Богданівцях, Чорному Острові та Війтівцях.  Вагони були трьох класів. Але така поїздка коштувала немало. Тому далеко не кожен місцевий житель міг собі дозволити собі подорожувати залізницею.

Вантажними потягами перевозили насамперед зерно, деревину та цукор. Поява залізниці у безпосередній близькості до кордону прискорила  розвиток тут торгівлі. А разом з нею  процвітала і контрабанда. Вигадливі міщани переправляли звідси на інший бік Збруча свинину, обмотуючи себе салом.  

Натомість з Австро-Угорщини доправляли  контрабандний спирт. Вже у Проскурові продукт  розливали у російську тару та знаходили реалізаторів. Такі факти оприлюднює краєзнавець Сергій Єсюнін.

Управління “Подільської залізниці” розташовувалося на нинішній вулиці Проскурівській у будинку купця Берлянта, зведеному у 1911 році.  Ця триповерхова споруда на місці нинішнього Янгола скорботи вважалася однією з найрозкішніших  у Проскурові. У 1941 році перед вторгненням у місто нацистів  приміщення підірвала радянська влада – там зберігалися секретні документи. 

Новий і старий “склеїли”

Вже за радянських часів облаштували привокзальну площу. Локацію прикрасили  фонтаном з фігурками тварин. У повоєнні роки приміщенні вокзалу вирішили демонтувати та спорудити нове, оскільки під час Другої світової війни від нього мало що залишилося.  

Знову оновити вокзал вирішили до олімпіади 80-го року у Москві. Проте, як і готель “Поділля”, до знаменної дати звести не встигли. Нове вокзальне приміщення вмонтували у старе. Отож нині ближча до колій частина вокзалу – це споруда 50-тих років, а корпус від площі споруджений у 1984 році.

Мінялася і привокзальна площа. Поруч спорудили приміщення поштамту.

Цей поштамт перший в Україні і третій у СРСР (після Москви і Ленінграда)  обладнаний автоматизованою машиною, що сортує кореспонденцію, – зазначає Сергій Єсюнін у  своїй книзі “Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси”. 

У 90-ті роки на вокзалі працював один з нелегальних гральних закладах, де азартні громадяни “різалися” у карти.

Вокзал у приватні руки?

Нині  Міністерство інфраструктури  намірилося реалізувати  проєкт швидкісного руху поїздів. Це передбачає передачу вокзалів, зокрема і хмельницького, у концесію на 20 років.

Концесія – форма державно-приватного партнерства, в рамках якого інвестор на платній основі отримує право на управління об’єктом та право на дохід від користування ним. На концесіонера перекладається операційний ризик, йому не гарантується окупність інвестицій або витрат. Такий підхід має перетворити вокзали на великі торгові центри. Залишилося знайти інвестора.

Чому б не зробити на вокзалі сучасний хаб? Такі приклади вже є у Польщі. Там зв’язали залізничні вокзали з автовокзалами. Щоб люди мали змогу одразу ж пересісти. Також там можна обладнати так званий ТІЦ (туристичний інформаційний центр). Він  напрошується прямо на вокзалі. Людина зійшла з потягу, а як доїхати, приміром, до Меджибожа – не знає. А у Центрі зразу дають безплатно мапу з основними туристичними атракціями Хмельниччини. А потім радять, як туди дістатися. Плюс, звісно там мають бути  кафе й ресторани, – підсумовує Дмитро Казанцев.  

Пропозиція міністерства викликала жваве обговорення на фейсбуці. Багато хмельничан не вірять, що перехід споруди у приватні руки поліпшить стан вокзалу. Адже вже є невдалі приклади хазяйнування на автовокзалах.

Хмельничани також відзначають: на тлі зменшення обсягів перевезень вокзали та їхня інфраструктура занепадають.

Хмельницький міський голова Олександр Симчишин зазначив: пропозицію про концесію розглянули, але поки перспективи для її реалізації – під питанням. ТРЦ на вокзалі, вважає він, навряд чи зможе конкурувати з іншими потужними торговельно-розважальними місцевими  локаціями. Тож місто у конкурсі обрання концесіонера участь не братиме.

Натомість пропозицію “Укрзалізниці” взяти у довгострокову оренду приміщення з приміськими касами, яке нині не використовуються, у міськраді готові розглянути. Там, на думку Олександра Симчишина, реально облаштувати центр з надання соцпослуг за принципом прозорого офісу. Проте такий розвиток подій можливий лише за погодження з “Укрзалізницею” певних умов. Зокрема,  терміну оренди щонайменше 20 років та фіксованої орендної ставки без підвищення.

Як там у сусідів?

Нагадаємо, за задумом Міністерства інфраструктури, для потреб пасажирів на вокзалі мають бути безпосередньо самі колії та лише незначна частина приміщення:  зали очікування  та офіси для продажу квитків. Передавати у концесію споруди планують не поодинці. В руки одному концесіонеру, за рекомендацією Світового банку, можуть потрапити один великий та один менший вокзал. До прикладу, вокзал у Чопі – у парі з львівським, а київський – разом з вінницьким.

Водночас будівля у Вінниці хоч і відреставрована, але стара. Тому дуже обмежена в плані розширення і реконструкції. Ще одним мінусом цього об’єкту можна вважати його розташування не у центрі міста, як у Києві.

Ще у 2019 році йшлося і про  передачу у концесію залізничного вокзалу у Миколаєві. Тоді керівництво міста на таку пропозицію попередньо погодилося. Пів року тому у руки іноземного концесіонера передали частину місцевого порту “Ольвія”.

У світі є приклади передачі таких споруд  в управління приватним структурам через механізм оренди. Наприклад,  це вокзали у Празі, Карлових Варах, Маріанських Лазнях. У концесії  перебувають станції транспортного коридору в Атланті (США) й Перу.

Автор: Світлана Русіна

Читайте нас у Телеграм , у нашій групі Viber @ПоділляNEWS та InstagramTwitter