Головна
Новини
Неоготика, модерн і бароко посеред села: в маєтку на Хмельниччині тримали лева та верблюдів (ФОТО)

Неоготика, модерн і бароко посеред села: в маєтку на Хмельниччині тримали лева та верблюдів (ФОТО)

08 Квітня 2023 8 846

Неоготика, модерн, бароко посеред звичайних сільських хатин. Місце, де колись жила знать. Це селище Антоніни у Хмельницькому районі, яке вражає своїми величними маєтками, зведеними на початку XX століття.

Найбільше Антоніни розквітли при Юзефі та Гелені Потоцьких на початку XX століття. Понад століття тому магнати жили у розкішному палаці, розводили коней, мисливських собак, тримали павичів, лева та верблюдів.

Подружжя Потоцьких було останніми та найпрогресивнішими власниками селища. До них у гості приїздили графи, посли, члени царських сімей, видатні люди з усього світу.

На територію садиби можна було потрапити через ворота, які й досі вважаються найкращими в Україні. Східні слугували для виїзду на польові угіддя, через південні вирушали на полювання. Найрозкішніші – західні ворота, через які в резиденцію в’їжджала знать.

Головні – західні ворота – складаються з шести колон шестиметрової висоти. Вони оздоблені древніми скульптурами, рослинною орнаментикою, вазами та гербами родів Потоцьких, Сангушків та Радзивілів. Чавунні грати, крила брам та хвіртки, виготовлені на фабриці Гостинського у Польщі, були привезені і встановлені в Антонінах у 1900 році.

Найменша споруда палацово-паркового комплексу – будівля брамного гауптвахту або вартівниця, виконана у стилі необароко. Там свого часу перебував вартовий, який охороняв маєток і відчиняв ворота графу. Непрошеним гостям тут чемно відмовляли. Жили магнати у палаці на 165 кімнат. На початку XX століття архітектор з Відня Фердинанд Фельнер перебудував центральну одноповерхову частину маєтку на двоповерхову із критим арочним під’їздом.

Маєток вирізнявся багатим оздобленням та інтер’єром. Тут знайшли своє місце дорога східна парча, перські й турецькі килими, 3-метрові бронзові канделябри, кришталеві люстри, декоративна ліпнина, меблі різних часів, порцеляна, срібло, гравюра.

Навколо графського палацу розкинувся розкішний парк. Його творець – ландшафтний дизайнер Кайзер. Свого часу парк займав площу 22 гектари. Нині з них залишилося лише 13,5.

Юзеф та Гелена Потоцькі любили подорожувати. З мандрів Африкою граф привіз верблюдів, левеня та служника Алі.

Під час сафарі у Судані в Африці на нього напала левиця. Аборигени врятували графа, застріливши її. Маленьке левенятко, яке залишилось без мами, Юзеф забрав в Антоніни. Хижак розгулював по алеях, навіть жив у палаці. Його називали Левунцьо. На честь цієї події звели пам’ятник.

Граф Потоцький обожнював полювання. У лісі тримав свою псарню, де налічувалось до 500 мисливських собак.

На території резиденції зведено манеж, де об’їжджали англійських і арабських скакунів. Це найстаріша будівля комплексу. Його ще у XVIII столітті звів прадід графа Євстафій Сангушко.

Автопарк Юзефа налічував 9 автомобілів.

Натомість палац до наших днів не зберігся. 12 серпня 1919 року його підпалили. Досі немає достовірних даних про те, хто це зробив.

Кажуть, що палац горів 2 тижні. Письменниця того часу Зофія Косак Щуцька описувала ті трагічні події, коли люди рятували все з маєтку, виносили цінні твори, ховали у манеж, возівню, конюшню, а потім переправляли у Польщу.