«Борщ. Мій рецепт виживання» – у хмельницькому театрі відверто розповіли про російську окупацію

У Хмельницькому обласному академічному муздрамтеатрі ім. М. Старицького відбувся черговий показ вистави «Борщ. Мій рецепт виживання», що поєднала три історії різних людей, які опинились в окупації у перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Нагадаємо, «Борщ. Мій рецепт виживання» – це вистава, що складається з трьох новел, герої яких – мешканці одного села у Київській області, яким довелося певний час жити в окупації. Через просту, але символічну страву – борщ – розкриваються глибокі емоції, переживання та надії людей, які опинилися в екстремальних умовах. Це історія про те, як звичайні речі можуть стати символами виживання та незламності духу.​  

У представлених на сцені новелах страшні реалії переплітаються  з планами на життя та мріями героїв. Гра акторів була максимально реалістичною, і важко сказати, чи це тому, що події відбуваються в сучасній Україні, і актори теж були свідками нещасть, які принесла війна, чи тому, що вони справжні майстри своєї справи.

Шість героїв вистави є представниками різних поколінь, що зробило дійство дуже інформаційно та емоційно насиченим. Жінка старшого віку не піддавалась вмовлянням сина виїхати у Польщу, бо в неї от-от має народити кішка. Вона вголос роздумувала про радянську спадщину та вела дебати з ним щодо сучасної російської пропаганди, згадувала свій переїзд з Прип’яті у Київську область. Разом вони звертались до портрета родича, який воював у Другу Світову війну. У цій частині є яскравий екскурс в історію. В наступній – дівчина-підліток майже здалася морально та шкодувала про те, що їй не вийде насолодитись випускним. Інша літня героїня, яка проживала сама з собакою, рахувала, на скільки часу в них залишилось харчів. Окремі монологи були звернені до собаки, що доповнило виставу іншим поглядом на ситуацію.

В залі час від часу було чутно схлипування глядачів, тяжкі видихи, в декого по щоках стікали сльози, хтось виходив в хол, щоб взяти коротку перерву та вгамувати емоції. Рефлексії героїв про минуле, майбутнє та сьогодення перекликалися з думками глядачів.

Деякі монологи були настільки сильними, що на сцену можна було взагалі не дивитись, бо потужні слова затьмарювали картинку. Часом просто хотілось закрити очі, щоб перед ними не бігли жахливі фото з тих часів, які ми всі бачили в мережі.

Безперечно, кожен присутній пам’ятає ті криваві події, які розгортались у лютому-квітні 2022 року в Київській та Чернігівських областях, але сценаристи майстерно розподілили всі відомі і менш відомі деталі по сюжету, що зробило його насиченим і «без води».

Вистава – емоційно важка, бо в більшості випадків зі сцени показували дуже моторошні, інтимні та жорстокі деталі окупації. Тому, якщо ви хочете розважитись, відвідавши театр – це точно не той випадок.

Після завершення вистави публіка розходилася мовчазна та заплакана. Одна з глядачок, яка погодилась на коментар, бухгалтер Ірина, сказала, що такі вистави потрібно перекладати іноземними мовами та показувати за кордоном. На її думку, саме через таке мистецтво люди з інших країн зможуть хоч трошки уявити, через що проходять українці в окупації.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook