Цегляний літопис Городка: як клейма на руїнах цукроварні відкривають справжню історію міста (ФОТО)

Дослідження старовинної цегли з руїн Городоцької цукроварні дозволило не лише уточнити дати будівництва заводу, а й порівняти дві кардинально різні епохи управління містом — німецького барона Гейсмара та банкірів Виноградських.

Знайдені цеглини з літерами «БГ» та датами 1836 та 1840 стали справжньою знахідкою для краєзнавців. Цікаво, що на клеймі 1840-го року четвірка зображена «догори дриґом», а на варіанті 1836 року — перевернута цифра «6». Такі «дзеркальні» літери та цифри були нормою для тогочасних архаїчних клейм, штампи для яких вирізали на дереві.

Серед знахідок виділяються дві особливі цеглини:

• «Унікальне дряпання»: Позначка «БГ 1840», яка не є штампом. Неписьменний робітник просто продряпав напис цвяхом чи скапкою, бездумно і дзеркально скопіювавши зіпсовану дощечку.
• «Котячий слід»: На цеглині 1836 року поруч із клеймом зберігся відбиток лапи кота — німий свідок історії будівництва.

З пошуком цих артефактів пов’язана й курйозна історія: досліднику доводилося нести важку цеглу через все місто у відповідному «робочому» вбранні. Це настільки вразило містян, що мамі автора навіть радили: «Ваш син такий бідний, цеглу здає… може краще най пляшки збирає? Вони не такі важкі…

Хоча Вікіпедія вказує датою початку будівництва заводу 1837 рік, цеглини з датою 1836 доводять: будматеріалами запасалися заздалегідь. Барон Фрідріх Гейсмар — фігура контроверсійна (російський генерал та каратель повстань), проте саме для Городка він зробив найбільше.

Цукроварня, зведена бароном Гейсмаром, офіційно входить до переліку найстаріших промислових об’єктів України. За поважним віком вона поступається лише заводу в Бучаку (неподалік Канева), який з’явився ще у 1822 році коштом князя Юзефа Понятовського. Таким чином, городоцьке підприємство є одним із першопрохідців цукрової промисловості в масштабах усієї країни

Його господарювання (1830–1848) стало «золотим часом» через протестантську етику:

• Замість нещадної експлуатації кріпаків він впроваджував ефективність: завів стада тонкорунних овець та голландських корів.
• Збудував лікарню, школу та богадільню.
• Допомагав працьовитим людям: наприклад, виділив безвідсоткову позику на будівництво «підземної кузні».

Ось варіант, який зберігає драматизм моменту, але звучить більш літературно для завершення розділу про барона:

Життєвий шлях барона Гейсмара завершився раптово й трагічно. У 1848 році він вирушив до Петербурга, сподіваючись отримати дозвіл царя на повернення до військової служби. Однак сильне хвилювання стало фатальним: барон помер від апоплексичного удару (інсульту) прямо в готельному номері, не доживши лише трьох днів до свого 65-річчя.

Після його смерті управління величезним господарством перейшло до вдови, проте керувати такою складною промисловою машиною жінці було не під силу.

У 1870–1871 роках Городок придбав Микола Виноградський — київський банкір та співвласник Київського земельного банку. Попри намагання місцевих краєзнавців героїзувати його постать, він не був фундатором банківської справи, а лише представником іпотечного бізнесу Російської імперії. За шість років володіння містом він не залишив помітного сліду, окрім відновлення роботи цукроварні Гейсмара.

Справжній розквіт експлуатації маєтку розпочався за його сина — всесвітньо відомого мікробіолога Сергія Виноградського. Хоча вчений майже не з’являвся у Городку до 1905 року, місто було для нього основним джерелом добробуту.

Життя Городка під управлінням вченого:

• Трудова експлуатація: У 1902 році середня зарплата на заводах Виноградського не перевищувала 10 крб. Техніка безпеки була відсутня, а люта антисанітарія призводила до щорічних епідемій тифу та віспи. На 8 тисяч жителів працювало лише 3 лікарі.
• Освітній занепад: Рівень грамотності залишався критично низьким. Із 1264 дітей шкільного віку навчалася лише третина.
• Парадокс щедрості: Сергій Виноградський не був скнарою, але його пріоритети були далекими від Городка. Маючи у 1907 році понад 33 000 крб прибутку із заводу, на потреби місцевої освіти він виділив лише 100 карбованців.

Водночас у Санкт-Петербурзі на кошти від експлуатації подільського маєтку Виноградський збудував розкішну бібліотеку вартістю 25–30 тисяч рублів, яка досі носить його ім’я. Це яскравий приклад того, як ресурси українського Городка перетворювалися на науковий та культурний капітал імперської столиці, залишаючи місцевих мешканців у злиднях та неписьменності.

Для Сергія Виноградського Городок був лише джерелом капіталу, а його мешканці — інструментом збагачення. Таке ставлення призвело до закономірного спротиву.

Ключові події протестів:

• Страйки та сутички: У 1894 та 1905 роках селяни й робітники вимагали підвищення платні та повернення відібраних земель. Вони блокували дороги та намагалися звільнити заарештованих лідерів.
• Кривава розправа: Для придушення бунтів викликали козачу сотню. Результат був трагічним: забитий нагаями батрак Кузей, смерть молодої жінки Ванди Левандовської та масові каторги в Сибіру.
• Цинізм власника: У мемуарах Виноградський назвав це «мужицькими безпорядками». Його більше дратував вітчим-управитель Карл Фішман, який привласнював частину прибутків, аніж нещадна експлуатація людей. Ненависть городчан була настільки відчутною, що вчений не виходив на вулицю без браунінга та охорони.

Попри спроби назвати Виноградського «українським вченим», факти свідчать про протилежне:

1. Політичні погляди: Він зневажливо писав про «петлюрівщину» та «банди Петлюри», використовуючи лексику сучасних російських пропагандистів.
2. Діяльність: Він не працював у вітчизняних установах і жодним чином не сприяв становленню незалежної науки в Україні.
3. Контраст: Попри окремі добрі справи (свердловини з чистою водою), він залишався типовим російським поміщиком-експлуататором.

Сергій Виноградський — фігура глибоко контроверсійна. Геніальний мікробіолог, чиї прогнози щодо краху більшовизму виявилися пророчими, водночас був жорстким господарем, який збагачувався за рахунок знедолених українських селян, не дбаючи про їхнє майбутнє.

Наразі всі цінні знахідки передано до Городоцького краєзнавчого музею («G-museum»). Вони є наочним підтвердженням того, що навіть звичайна цегла може розповісти про соціальну несправедливість та справжні витоки промислового розвитку регіону.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook