Чути художника: Павло Гудімов презентував хмельничанам першу лекцію проєкту «Сторінки українського мистецтва»
Відомий український музикант, куратор та галерист, співзасновник гурту «Океан Ельзи» Павло Гудімов завітав до нашого міста з лекторієм «Мистецтво в дії», що проходить у межах нового проєкту Управління культури і туризму ХМР «Сторінки українського мистецтва, про які ви не чули!?».
Натхненниками проєкту у Хмельницькому виступили керівники управління культури і туризму – начальник управління Артем Ромасюков та його заступниця Світлана Шевченко. За словами Артема Ромасюкова, ініціатива покликана відкрити містянам українську культуру в усьому її багатогранні, включаючи ті події та особистостей, досягнення яких через тогочасні політичні умови були викривлені чи вкрадені іншими націями та державами:
Це один із трьох нових проєктів, які стартували у 2026 році в межах напрацьованої галузевої програми. Стан речей диктує нам зміну форми роботи, що переростає в пошук нових цікавих форматів висвітлення культурно-мистецького життя як нашого міста, так і мистецтва і культури нашої держави загалом. Першим таким проєктом, який ми запустили у 2026 році, є ХмельКультПодкаст, наступний — «Наші. Про місто і людей», і сьогодні ми починаємо ще один — «Сторінки українського мистецтва, про які ви не чули!?». Проєкт передбачає серію лекцій зі стейкхолдерами української культури, зокрема такими, як Павло Гудімов, Олена Полякова, Вікторія Зварич. Бажаю від себе усім хмельничанам, які розуміють, що сьогодні культура і мистецтво особливо на часі — приходити, щоб збагачуватися і перезавантажуватися. Я, в тому числі, хочу дізнатися про ті сторінки українського мистецтва, які замовчувались, які стирали, адже саме про це цей проєкт. Це дуже важливо, бо, на жаль, нас довгий час сприймали як периферію великої імперії, а кращі розуми нашої землі присвоювали собі різні імперії, не тільки та ворожа, з якою і сьогодні йде боротьба. В той час наші українці змінювали світове мистецтво, і цей проєкт саме про це!
Нова ініціатива охопить просвітницьким вайбом такі актуальні теми, як: «[Не] Стерті: митці та мистецтвознавці, яких вбила росія» (17 березня, 18:00, ХОХМ), «Шевченко. Блудний син» (18 березня, 18:00, бар «Симпатія»), «Українські митці, що змінили світове мистецтво» (19 березня, 18:00, Бізнес-хол «Проскурів»), «Невідомі імена українського балету: формування та розвиток традиції за межами України» (20 березня, 18:00, Хмельницька обласна філармонія). Вхід на всі події є безплатним за умови попередньої реєстрації. Лекторами стануть знані особистості, як-от мистецтвознавиця Олена Полякова та амбасадорка українського балету Вікторія Зварич. Першим же цикл лекцій відкрив один із найвідоміших артдієвців України, музикант та засновник артцентрів «Я Галерея» Павло Гудімов.
Як гостям події, насамперед хотілося б відмітити креативний формат зустрічі, а саме — «стендап-сольник». Це було не просто одноосібне викладення історії, а гармонійне поєднання оповіді з авторськими піснями під хвилюючу акустику. Ця взаємодія дійсно зачепила всі рецептори гостей: від акцентного поповнення скарбниці знань про українських митців та етапи розвитку вітчизняного артринку (до речі, незавершеного, за словами спікера) до розквіту відчуттів від «аудіосмаколиків», записи деяких з яких взагалі важко відшукати. Обраний формат не давав не те що нудьгувати, а й витратити зайву хвилину на подих — чи то під час розповіді про становлення куратора, чи про його професійні ризики та неповторне «Ти у Львові? Значить — буде дощ!».
Ми «перенарекли» це «стендап-сольником», бо за відчуттями, які слово за словом і етап за етапом вміщував під шкіру (а головне — у мозок) Павло Гудімов, це сприймалося як окремий перформанс високого ґатунку: і за манерою подачі, яка гіпнотизувала (це можна простежити на фото зачарованих облич гостей), і за змістом. Від першої оповіді про дитинство, нарощеної динаміки ностальгії через теплі спогади про «дідо Павла» (старшого), чия методика виховання заклала благодатні зерна в юну голову, що проросли цікавістю до свого, українського, та якісного світового мистецтва:
Мою першу виставку робіт організував дідо. Прямо на швабрі. В мене навіть залишились дві світлини… Я ріс, і книги та альбоми про мистецтво дід спускав на нижні полиці — без страху, що я їх зіпсую. До речі, за все життя я не помалював жодної книги… А ще він був все життя ображений на всю цю комуністичну муть, адже вони забрали в нього його друга — коня. З того часу він завжди плакав, коли бачив коней, навіть уже в поважному віці…
За таке виховання, сповнене розуміння та підтримки Павлу Гудімову-старшому — велика подяка, бо інтелігентність у більшості випадків є справою спадковою. Ще одна корисна оповідь, як для митців, так і для майбутніх артдилерів, була присвячена проєктній діяльності Павла Гудімова, його становленню як галериста, вдалим і невдалим виставкам, кураторським прийомам та лайфхакам. Звучали зіркові імена: Олександр Ляпін, Олександр Сухоліт, Павло Маков, Олена Бланк, Ігор Янович. Повага та захват нашими митцями-відчайдухами, які продовжують творити в будь-яку кризу, пронизували всю розмову. Єдина «заповідь», яку декларує спікер, захоплює своєю простотою:
Все просто — потрібно почути художника! Адже вони вже реалізують наші мрії про майбутнє і своїм творчим щоденням утверджують істину: ми можемо процвітати навіть за цих умов. Майбутнє ми будуємо тут і зараз, воно будується нами. Культура — лакмусовий папірець майбутнього.
Далі прозвучала пісня, лейтмотивом якої стали слова: «Під ковпаком нам дозволено все!» — збіг? Не думаємо. Крім того, Павло Гудімов поділився досвідом участі у закордонних резиденціях та прикладами розвитку культури — від реформи артнавчання у вишах до масових перформансів на німецьких «пляцах». Кожне слово та пояснення необхідності боротьби за культуру «тут і тепер», маємо надію, потраплять у серця присутніх. Адже тяглість — важлива для нашої країни, що постійно воює за свою ідентичність.
Завершальною частиною став діалог із залою. Ми запитали про недооцінених українських митців, цікавість до нашого мистецтва за кордоном та післявоєнний арт:
У 2022 році ми з Богданом Гоєм придумали зробити виставку про нас сьогодні. Через чотири місяці після початку війни я відкрив у львівській «Пороховій вежі» експозицію «Музи не мовчать». Це був класний формат для України, а коли вона через рік поїхала в Данію — данці взагалі «не вкурили». Приходили і геть лякалися, тому що мистецтво не знане і теми теж. Треба бути ось тут, щоб відчути цей формат. Зараз за кордоном вже ніхто не хоче ніякого українського мистецтва, особливо з воєнною темою, тому що дуже це вже спаплюжено «слабким» мистецтвом, яке хлинуло у світ.
З недооцінених художників у нас є величезний пласт. Половина тих, кого я показую, заслуговують на сильне підсилення. У нас недорозвинена система артіндустрії та музеїв сучасного мистецтва. Суспільство має дозріти до тих художників, які біжать попереду. Ми маємо недооцінені пласти шістдесятників — це не обов’язково живопис, а й графіка, декоративне мистецтво. У Хмельницькому музей і задумувався як музей сучасного мистецтва — треба продовжувати цей поступ! Можливо, цього року ми покажемо частину вашої колекції у Львові. «Підсвічувати» потрібно постійно — це мій основний меседж. Бо якщо не підсвітимо щось 10 років — воно знову піде у небуття.
Замість післямови хочеться побажати читачам відвідати наступні лекції — бо це пігулка для збереження сьогодення. Слідкуйте за сторінками міського управління культури, де незабаром вийде новий випуск ХмельКультПодкаст із паном Павлом. Любіть, пізнавайте і поважайте своє, бо ми за нього віками клали найдорожче — життя.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
