Від республіканського масштабу до торгового центру: як Хмельницький втратив Співоче поле

Декілька днів тому, 1 липня, в Україні відзначали День архітектури. Для Хмельницького це традиційний привід згадати про унікальні, але, на жаль, назавжди втрачені пам’ятки міського простору. Одним із найяскравіших і водночас найсумніших таких об’єктів є легендарне «Співоче поле» — амбітний літній амфітеатр, який колись збирав десятки тисяч людей, а нині залишився лише на старих фотосвітлинах та в пам’яті старожилів.

Новий формат: заглядаємо у цифрові архіви музею

Готуючи цей матеріал, ми знову відходимо від нашого звичного правила аналізувати виключно друковані шпальти старих газет. Цього разу ми працюємо з текстовими матеріалами та спогадами, які були опубліковані у соціальних мережах Музею історії міста Хмельницького. Саме завдяки їхній дослідницькій роботі та збереженим фондам ми можемо розповісти вам про хроніку злетів та падінь цієї унікальної споруди.

Прибалтійська традиція на подільських болотах

Щоб зрозуміти, чим було Співоче поле для нашого міста, варто повернутися в другу половину 1980-х років. Сама традиція влаштування таких об’єктів прийшла в Україну з Прибалтики та Фінляндії. За своєю суттю, «це різновид літнього театру, зазвичай вони мають особливу акустику, естраду для співаків та трибуни для глядачів».

Перша подібна споруда в Україні з’явилася в червні 1986 року в Тернополі, де проходив І Республіканський фестиваль народної творчості. За рік, у червні 1987-го, аналогічний амфітеатр відкрили в Полтаві (згодом його назвали на честь української народної співачки і поетеси Марії Гордіївни Чурай (1625-1653), яка нібито жила в Полтаві).

Тодішній міський голова Хмельницького Іван Бухал, особисто відвідавши ці міста, запалився ідеєю створити щось подібне й у нас. Проєкт замислювався як масштабний відкритий колізей. Проте будівництво, яке розпочалося у 1988 році, зіткнулося з серйозними викликами. Через особливості болотистої місцевості на обраному для поля місці довелося терміново просити про додаткове фінансування, щоб облаштувати складну систему водовідведення та прокласти пішохідні доріжки.

Будівельники поспішали та звели гігантську конструкцію за рекордні чотири місяці. Через поспіх та дефіцит коштів над естрадою так і не встигли змонтувати спеціальний акустичний козирок, як це було зроблено у Тернополі чи Полтаві, через що глядачі згодом іноді нарікали на якість звуку. Проте загальний масштаб споруди все одно вражав.

Три дні, які струсили Хмельницький

Головний зірковий час споруди настав у період з 1 по 3 липня 1988 року, коли наше місто приймало великий ІІІ Республіканський фестиваль народної творчості. Це було грандіозне за своїм розмахом дійство, яке хмельничани згадують і досі.

Урочисте відкриття вражало спецефектами: прямо над амфітеатром кружляв гелікоптер, який розкидав над головами людей тисячі святкових листівок із символікою фестивалю. Кульмінацією свята став масштабний концерт. Його сценарій та режисуру розробляв легендарний співак, народний артист України Дмитро Гнатюк. Разом із ним над постановкою працювали Тамара Скородим та відомий хмельницький культурний діяч Петро Слободянюк (тоді — заступник начальника обласного управління культури, а нині — історик, кандидат наук та заслужений працівник культури).

Головною окрасою сцени став гігантський зведений хор під керівництвом Анатолія Авдієвського. Як зазначають музейні хроніки, «вражав слухачів зведений хор України, який виконав низку хорових творів у супроводі зведеного оркестру». У цьому багатоголосі злилися найкращі колективи: хор імені Григорія Верьовки, капела «Думка», хор імені Ревуцького, а також наші рідні «Козаки Поділля» та житомирський «Льонок». Загалом у забезпеченні цього свята брали участь 19 диригентів, 5 режисерів та 8 балетмейстерів.

Епоха нереалізованих ілюзій та сумний фінал

Економічне піке кінця 1980-х та початку 1990-х років повністю перекреслило майбутнє цього простору. А плани були справді космічними. У 1993 році, готуючись до святкування 500-річчя Хмельницького, міська влада хотіла побудувати поряд зі Співочим полем два величезні кіноконцертні зали та надсучасну льодову арену, яка слугувала б одночасно балетною сценою та цілорічною ковзанкою. Для цього проєкту навіть встигли придбати дорогі холодильні установки, а хмельницькі архітектори консультувалися з провідними фахівцями з усього союзу.

Коли фінансування вичерпалося, поле намагалися пристосувати під інші потреби. Пропонували десятки ідей: від створення спортивного комплексу УВС, плавальних басейнів та іподрому до будівництва банно-оздоровчого комплексу чи кінно-спортивної школи. Згодом приватна фірма спробувала накрити амфітеатр масштабним дахом, але швидко збанкрутіла.

Фінал цієї історії розгорнувся вже у ХХІ столітті. У 2003 році земельну ділянку віддали під будівництво торговельного центру «Авалон» (сьогодні це ТЦ «Оазис»), а у 2007 році поряд виросли будівлі «Епіцентру» та «Таврії». Старі бетонні трибуни знесли повністю, а металеві каркаси сцени розібрали. На той момент представники компанії-забудовника публічно заявляли, що зобов’язуються «заново звести унікальну споруду Співочого поля, яка стане спортивним комплексом» на іншій міській локації.

Проте обіцянки так і залишилися обіцянками. Коли прорахували логістику, з’ясувалося, що транспортування специфічних та важких металоконструкцій до нового місця збирання чи навіть утилізації коштуватиме дорожче, ніж сам метал. Розібрані трибуни просто іржавіли просто неба, перетворившись на захаращене звалище. У 2017 році залишки цих конструкцій остаточно вивезли як звичайний металобрухт.

На відміну від Хмельницького, аналогічні об’єкти у Тернополі та Полтаві функціонують і сьогодні. Наприклад, у Тернополі амфітеатр залишається головним літнім майданчиком міста: там досі проводять масштабні концерти, виставки квітів, фестивалі меду та щорічно нагороджують видатних містян під час Дня міста. Хмельницьке ж Співоче поле, на жаль, залишилося лише сторінкою в історії міської архітектури-привида.

Картка об’єкта: 5 фактів про хмельницьке Співоче поле

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook