Тема пільгових перевезень у громадському транспорті залишається гострою та актуальною десятиліттями — вона турбувала суспільство 20 років тому, не втрачає своєї складності й нині. Втім, сьогодні, під час повномасштабної війни, це питання стало настільки багатошаровим, делікатним і подекуди болючим, що торкатися сучасних суперечок ми свідомо не будемо.
Натомість у рубриці «Гортаючи старі підшивки» повернемося у вересень 2006 року. Тоді на сторінках газети «Подільський кур’єр» журналістка Неоніла Яніцька опублікувала щиру та спостережливу колонку під назвою «Доживаємо, доїдаємо, доношуємо…» про те, як у хмельницьких маршрутках ставилися до найуразливіших верств містян.
«Тихий графік» та щоденні приниження на зупинках
Як свідчить публікація 20-річної давнини, люди поважного віку намагалися взагалі не з’являтися на зупинках у години пік. Вони самостійно підлаштовували свої поїздки так, щоб їздити тоді, коли основний потік пасажирів спадає, і «нікому не заважати». Проте навіть за таких умов кожна посадка в мікроавтобус перетворювалася на психологічне випробування.
Несміливе запитання до водія, чи візьме він пільговика, майже гарантовано викликало хвилю роздратування. Керманичі або нарікали, що одне пільгове місце в салоні вже зайняте, або гучно жалілися на брак виручки. Пасажири ж у кращому разі просто відверталися, а в гіршому — презирливо кидали репліки про те, що «тут люди гроші платять, а пільговикам місце у тролейбусах».
«Лише у двох-трьох випадках із десяти пільговики можуть сподіватися на безпроблемну поїздку. Принижуючись і вибачаючись за сам факт існування. Мені особисто гірко спостерігати, як молодик у водійському кріслі насолоджується владою над цими беззахисними людьми. Ану покажіть, що там у вас за документ! Зараз подивимось. Який із вас учасник бойових дій?!»
Авторка згадувала показовий випадок, коли літня жінка під прискіпливими поглядами людей була змушена виправдовуватися перед водієм і розповідати про свою службу під час подій у Чехословаччині, після чого мовчки їхала стоячи біля вікна. Жоден із пасажирів за неї так і не заступився.
Бюрократичні бар’єри та вибірковий контроль
Окрім хамства на маршрутах, у 2006 році почали з’являтися штучні перепони на рівні правил. У салонах кондуктори повідомляли про вимоги переписувати номери посвідчень і навіть ідентифікаційні коди пільговиків. Зрозуміло, що носити повний пакет особистих паперів щодня ніхто не міг, тож законне право на безплатний проїзд фактично блокувалося паперовою тяганиною.
«Ось і виходить: право на безкоштовний проїзд ніби є, а попробуй ним скористатися… Додайте до цього „готовність“ держави виконувати свої обіцянки, бажання перевізників здійснити побільше оплачуваних рейсів, і ви зрозумієте: пільгові пасажири залишені напризволяще».
Водночас журналістка підкреслювала очевидний парадокс: вимагаючи від літніх людей повної звітності, контролюючі інстанції заплющували очі на грубі порушення самих перевізників.
«При цьому контролюючі органи чомусь не помічають „дрібничок“: переповнених салонів у маршрутних таксі, стоячих пасажирів, паркування у невстановлених місцях і, найголовніше, відсутність квитків за проїзд. Кому це вигідно, неважко здогадатися».
Матеріал 2006 року завершувався гірким риторичним запитанням: якщо вартість проїзду знову зросте, хто в результаті опиниться за зачиненими дверима міських бусів? Ця стаття з архівних підшивок нагадує, що повага до прав людини в публічному просторі формується роками, а побутова байдужість завжди б’є по найслабших.
Архівна публікація • Вересень 2006 року
Доживаємо, доїдаємо, доношуємо…
Роздуми журналіста про пільговий проїзд та ставлення до пасажирів у громадському транспорті
Їх не побачиш у так звані «години пік», коли всі поспішають на роботу і назад. Тихо і непомітно вони самі виробили власний графік, «щоб нікому не заважати». І все ж, майже щодня спостерігається одне й те ж.
У маршрутне таксі несміливо заглядає немолода жінка чи чоловік. Запитують, чи візьме «пільговиків». Що тут починається! Водій або починає вичитувати, що вже взяв у салон одного пільговика, або плачеться на малу виручку через них. Про те, щоб у переповненому салоні хтось поступився місцем для цих пасажирів, узагалі не йдеться. Молодші й здоровіші у кращому випадку абстрагуються від побаченого. Частенько з їхніх вуст злітає презирливе: хай їздять у тролейбусах, тут люди гроші «плотять».
Лише у двох-трьох випадках із десяти пільговики можуть сподіватися на безпроблемну поїздку. Принижуючись і вибачаючись за сам факт існування. Мені особисто гірко спостерігати, як молодик у водійському кріслі насолоджується владою над цими беззахисними людьми. Ану покажіть, що там у вас за документ! Зараз подивимось. Який із вас учасник бойових дій?! Останнє стосується жінки 50-60 років. І вона, зігнувшись у три погибелі, під пильними очима переповненої «маршрутки» розказує про Чехословаччину. Врешті, займає стояче місце біля вікна і мовчки чекає на свою зупинку. Практично жодного разу не доводилось чути, щоб хтось із пасажирів заступився за пільговиків.
Стрімке розшарування суспільства дало свої плоди. Подивіться, хто нині їздить у громадському транспорті: «пенсія», як висловилась одна кондукторка, або учнівсько-студентська молодь. Заможніші, як правило, без вагань тратять гроші на маршрутки. Мобільний та сучасний транспорт дійсно розв’язує транспортну проблему. І… дає право (?) скоробагатькам почуватися кумом королю.
Днями у тому ж маршрутному таксі почула ще одне нововведення. Кондуктор пояснював пасажиру-інваліду, що з Києва надійшла постанова записувати номер посвідчення та ідентифікаційний код пасажира-пільговика. Зрозуміло, що подібна бюрократія спрямована на відсіювання згадуваної категорії пасажирів. Бо хто з них щоденно носить при собі папку з документами? Ось і виходить: право на безкоштовний проїзд ніби є, а попробуй ним скористатися…
Додайте до цього «готовність» держави виконувати свої обіцянки, бажання перевізників здійснити побільше оплачуваних рейсів, і ви зрозумієте: пільгові пасажири залишені напризволяще. Удасться комусь із них скористатися законним правом – добре, ні – його проблеми.
При цьому контролюючі органи чомусь не помічають «дрібничок» переповнених салонів у маршрутних таксі, стоячих пасажирів, паркування у невстановлених місцях і, найголовніше, відсутність квитків за проїзд. Кому це вигідно, неважко здогадатися. Як думаєте, коли не сьогодні-завтра плата за проїзд у маршрутних таксі зросте, хто залишиться по той бік дверей?
• Неоніла ЯНІЦЬКА.
З архівів газети “Подільський кур’єр”
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
