Кадровий конфлікт у ліцеї №3 переріс у політичну кризу в Кам’янці-Подільському

Історія, яка навесні починалася як конкурс на посаду директора одного з ліцеїв Кам’янця-Подільського, за кілька місяців вийшла далеко за межі освіти. Незрозумілі для частини батьків і педагогів кадрові рішення переросли у кризу довіри до міської влади, втручання народного депутата, вимоги змінити керівництво ради та погрози бойкотувати її роботу. А вже на цьому тлі у міськраду прийшла група, яка оголосила себе альтернативною владою.

Кам’янець-Подільська міська рада назвала послідовність цих подій спробою політичної дестабілізації. Народний депутат Ігор Марчук, навпаки, заявив, що міська влада маніпулятивно об’єднала його політичні вимоги з діями осіб, до яких він не має стосунку. І саме тут проходить важлива межа між фактами, політичною боротьбою та припущеннями.

З чого все почалося: конкурс, який оголосили і зупинили

Навесні 2026 року у керівників низки закладів освіти Кам’янець-Подільської громади завершувалися контракти. 30 квітня міська влада оголосила конкурси, зокрема й на посаду директора ліцею №3, який очолювала Оксана Токар. Але вже 30 червня конкурс розпорядженням №413-р тимчасово призупинили. В Управлінні освіти це пояснювали юридичними питаннями, які нібито потрібно було додатково опрацювати.

Важливо, що конкурс не оголошували скасованим. У серпні Управління освіти продовжувало запевняти, що йдеться саме про паузу у процедурі, після якої відбір мають поновити. Водночас конкретної дати поновлення не називали.

Саме тут з’явилася перша точка конфлікту. За даними місцевого видання «Вдало Інфо», контракти завершилися у керівників 12 закладів, і у восьми з них колишніх директорів залишили виконувати обов’язки. У ліцеї №3 цього не сталося: після завершення контракту Оксана Токар не залишилася керувати закладом навіть у статусі в.о.

З юридичного погляду міська влада мала досить широкі повноваження. Під час воєнного стану законодавство дозволяє засновнику комунального закладу освіти призначити керівника без обов’язкового конкурсного відбору.

Тобто головне питання від самого початку було не в тому, чи могла міська влада прийняти кадрове рішення без конкурсу. Могла. Питання полягало у тому, чому в різних закладах вона скористалася своїми повноваженнями по-різному і наскільки зрозуміло це пояснила громаді.

Батьки просили не залишити їх за дверима

У серпні конфлікт перестав бути внутрішньою кадровою історією. Батьки учнів ліцею №3, зокрема дітей з особливими освітніми потребами, записали звернення до міського голови Михайла Посітка. Вони вимагали законного, прозорого й об’єктивного конкурсу та публічно висловлювали підтримку Оксані Токар.

Для них питання вже стосувалося не лише прізвища директора. Батьки говорили про довіру до адміністрації, стабільність освітнього процесу та особливу вразливість дітей, для яких різка зміна середовища може стати серйозним випробуванням.

Одна з ключових фраз звернення була максимально простою:

«Вимагаємо справедливого конкурсу».

На той момент компроміс ще виглядав можливим. Міська влада могла пояснити критерії своїх кадрових рішень, чітко назвати терміни відновлення конкурсу та провести відкриту зустріч із батьками й педагогами.

Але цього діалогу, очевидно, виявилося недостатньо.

Від кадрової суперечки — до антикризового управління ліцеєм

До початку навчального року позиція міської влади стала жорсткішою. 1 вересня міськрада заявила про ризики для стабільного початку навчання і повідомила, що до ліцею планують призначити керівника, який раніше там не працював. Паралельно створили робочу групу, яка мала стежити за організацією освітнього процесу, фіксувати можливі порушення трудового та освітнього законодавства й випадки перешкоджання навчанню.

Згодом стало відомо, що керівницею стала Світлана Боднар. За інформацією, озвученою під час сесії 3 вересня, міська влада також пов’язувала непродовження повноважень Оксани Токар із матеріалами щодо можливого конфлікту інтересів через працевлаштування її доньки. Представники міськради повідомляли про передачу матеріалів до НАЗК та Департаменту стратегічних розслідувань.

Тут також потрібне важливе уточнення: передача матеріалів до контролюючих або правоохоронних органів не є встановленням вини. Публічної інформації про рішення суду чи інше остаточне юридичне встановлення правопорушення щодо цього епізоду наразі немає.

Педагоги саме на цьому й будували частину своїх заперечень. Вони наполягали: службова записка або звернення до НАЗК не можуть автоматично бути підставою для суспільного таврування особи, а різне ставлення до директорів різних шкіл потребує чітких пояснень.

Коли конфлікт інтересів уже встановлював суд

На цьому тлі аргумент міської влади про можливий конфлікт інтересів Оксани Токар отримує ще один важливий контекст.

У 2024 році НАЗК склало протокол щодо самого Кам’янець-Подільського міського голови Михайла Посітка за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Справа стосувалася його рішень щодо секретаря Кам’янець-Подільської міської ради Ірини Шелепницької. За матеріалами справи, Ірина Шелепницька під час місцевих виборів 2020 року внесла 5020 гривень до виборчого фонду Михайла Посітка. Згодом міський голова брав участь у голосуванні щодо її кадрового призначення, а також ухвалював рішення про встановлення їй надбавки та преміювання.

Михайло Посітко вини не визнавав і називав справу політично вмотивованою. Однак Кам’янець-Подільський міськрайонний суд визнав його винним в адміністративних правопорушеннях, пов’язаних із корупцією, а Хмельницький апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Отже, між двома ситуаціями є принципова юридична різниця. Щодо Оксани Токар наразі йдеться про можливий конфлікт інтересів і матеріали, передані на перевірку. Щодо Михайла Посітка порушення вимог щодо конфлікту інтересів уже отримало судову оцінку і рішення набрало законної сили.

Це не означає, що міська влада не повинна перевіряти можливі порушення у ліцеї №3. Але виникає закономірне питання про послідовність стандартів, які вона застосовує до різних посадовців.

До початку вересня в історії вже було все необхідне для серйозної кризи довіри: непрозора для частини громади пауза в конкурсі, різні кадрові рішення щодо різних шкіл, невдоволений колектив, батьківський протест, новий керівник ззовні та взаємні підозри.

Далі у конфлікт увійшла політика.

Ігор Марчук: від ліцею №3 – до претензій до всієї системи влади

2 вересня народний депутат України Ігор Марчук публічно відреагував на ситуацію. Причому його заява вже значно виходила за межі того, хто має очолювати конкретний ліцей. Сам депутат говорив про проблеми місцевого самоврядування загалом — від кадрової політики та відсутності діалогу до корупційних скандалів і політичної відповідальності.

Одну з ключових тез він сформулював так:

«Повага до людини, її голосу та її права знати й розуміти дії влади — це не формальність».

Далі критика стала персоніфікованою. Ігор Марчук заявив, що міський голова Михайло Посітко, на його думку, «втратив зв’язок із реальністю», а окремий акцент зробив на ролі секретаря міської ради Ірини Шелепницької.

Нардеп вимагав від міського голови публічно пояснити свою позицію колективу ліцею №3, провести аудит професійної спроможності чиновників, переглянути склад свого оточення та у законний спосіб провести зміни у керівних органах міської ради.

Тобто кадрова історія одного освітнього закладу стала тригером для значно ширшої дискусії про те, хто і як фактично впливає на управління Кам’янцем-Подільським.

3 вересня: конфлікт стає відкрито політичним

Наступного дня, 3 вересня, відбулася 69-та сесія Кам’янець-Подільської міської ради.

Позицію фракції «Слуга Народу» озвучила депутатка Оксана Сидоренко. Фракція заявила, що питання ліцею вже вийшло за межі одного кадрового рішення. Серед вимог були публічні пояснення міського голови, припинення непрозорих кадрових практик, аудит посадовців освітньої галузі, а також переобрання секретаря міської ради й оновлення виконавчого комітету.

На цьому політична ескалація не завершилася. Депутати фракції повідомили, що бойкотуватимуть роботу сесії та ухвалення рішень, доки ситуацію навколо ліцею №3 не буде врегульовано, і закликали інших депутатів приєднатися.

«Влада — це не привілей. Це відповідальність. Посада — це не власність», — заявили у фракції.

Саме цей момент можна вважати точкою, після якої говорити лише про «скандал навколо директора школи» стало неможливо.

Бойкот роботи ради — це вже інструмент політичного тиску, потенційно здатний впливати на прийняття бюджету, комунальні рішення, соціальні програми та інші питання. А вимога переобрання секретаря й оновлення виконкому — це фактично вимога зміни конфігурації влади.

При цьому сама по собі така вимога перебуває у полі легальної політики. Закон передбачає процедури зміни керівних органів ради та дострокового припинення повноважень посадовців. Політична критика, вимоги відставок, голосування чи бойкот — це одна площина. Самопроголошення себе органом влади — зовсім інша.

І саме ці дві площини за кілька днів були об’єднані в одну публічну історію.

Самопроголошена «рада»: історія почалася раніше за заяву Марчука

4 вересня до приміщення міськради прийшла група на чолі з Валентиною Магілат. Її представники заявили, що чинне керівництво нібито вже втратило повноваження, а створена ними структура є «єдиною законною міською радою».

Утім, їхня «рада» не виникла 4 вересня. Так звані установчі збори учасники провели ще 23 серпня. Тоді вони заявили про створення «Ради територіальної громади» у складі 16 осіб, а Валентину Магілат проголосили одночасно головою громади, головою «ради», міським головою та головою власного «виконкому».

Це дуже важлива деталь для розуміння всієї історії.

Публічний виступ Ігоря Марчука щодо ліцею №3 датований 2 вересня. Заява фракції «Слуга Народу» — 3 вересня. Самопроголошена структура заявила про своє створення ще 23 серпня.

Отже, наявна хронологія не дає підстав стверджувати, що саме виступ народного депутата або позиція фракції породили цю структуру.

Більше того, псевдоправова активність групи Валентини Магілат фіксувалася значно раніше. На офіційному сайті міської ради є документи, датовані ще 2024 роком, де група використовувала характерні формулювання про «людей, мужчин, жінок», «народ», «власників і співвласників ресурсів» та власну «раду».

Тобто йдеться не про організацію, яка раптом виникла через ліцей №3, а про вже існуючий псевдоправовий рух, який на тлі гострого політичного конфлікту отримав значно більше публічної уваги.

«Йдемо до нашого приміщення»: як група сама описувала свої повноваження

Відео, записане перед походом до міської ради 4 вересня, показує, що група сприймала створені нею структури не як символічну громадську ініціативу.

Валентина Магілат заявила, що вони йдуть «до нашого приміщення», маючи на увазі будівлю Кам’янець-Подільської міської ради, та назвала чинних посадовців уже «колишніми».

«Йдемо до нашого приміщення […] з пакетом документів, щоби ознайомити колишніх працівників Кам’янець-Подільської міської ради, колишнього Кам’янець-Подільського міського голову […] з рішеннями».

Ця фраза суттєва: ще до входу до міськради представники групи виходили з того, що повноваження законно обраного керівництва нібито вже припинені.

У тому ж зверненні Валентина Магілат повідомила, що її «обрано, затверджено і надано повноваження» одночасно як голові територіальної громади, голові створеної «ради», міському голові та керівнику її «виконавчого комітету».

Тобто йшлося не про вимогу до міського голови піти у відставку і навіть не про політичний протест. Група фактично проголосила існування паралельних органів місцевого самоврядування та сама заявила про припинення повноважень чинної влади.

«Божественне право» поруч із Конституцією

Документи самопроголошеної «ради» являють собою характерну суміш реальних норм українського законодавства з поняттями, яких у правовій системі України не існує.

Поряд із Конституцією, законами та міжнародними документами там фігурують «народ-суверен», «первинне Божественне право», «життєва енергія» та «народний суд». Власні рішення учасники групи оголошують остаточними, обов’язковими для всіх і такими, що не підлягають оскарженню. Невиконання своїх вимог вони пропонують трактувати навіть як «воєнні злочини».

За своєю логікою це близько до міжнародного феномену так званих «суверенів» або «живих осіб» — груп, які заперечують легітимність державних інституцій, але водночас вибірково цитують закони, конституції й міжнародні договори, намагаючись обґрунтувати власні паралельні структури.

OSINT-компанія Molfar досліджувала понад 30 подібних неформальних об’єднань в Україні. Серед 374 осіб, які потрапили до аналізу, у 54 виявили різні зв’язки з Росією — через соцмережі, родичів або підписки на російські пропагандистські ресурси.

Проте цей факт також не варто спрощувати. Дослідження Molfar не доводить автоматично, що кожен учасник такого руху — і тим більше кожен член кам’янецької групи — має зв’язки з Росією.

Щодо Валентини Магілат відомо, що у квітні 2025 року її внесли до бази «Миротворець», де їй приписують самозванство, перешкоджання діяльності ЗСУ та участь в інформаційних діях з дискредитації Сил оборони. Але «Миротворець» є неурядовим інформаційним ресурсом, а не судом чи офіційним державним реєстром осіб, чия вина встановлена.

Чи могла група просто «звільнити» міського голову

Ні.

Українське законодавство передбачає конкретні процедури набуття і припинення повноважень міського голови. Вони не можуть бути припинені лише тому, що група мешканців провела власні збори, надрукувала документ і проголосила іншу особу мером.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає підстави дострокового припинення повноважень міського голови та передбачає встановлені законом процедури для цього.

Отже, «рішення» самопроголошеної структури не змінюють правового статусу чинної міської ради, Михайла Посітка чи інших посадових осіб.

Саме тому історія з групою Валентини Магілат принципово відрізняється від гострої, але легальної політичної боротьби всередині депутатського корпусу.

Міськрада об’єднала дві історії в одну

Кам’янець-Подільська міська рада оприлюднила заяву щодо «спроби політичної дестабілізації».

У ній в одну послідовність були поставлені вимоги Ігоря Марчука змінити керівництво міста, аналогічна позиція обласної та міської партійної організації «Слуги Народу» і прихід групи Валентини Магілат до приміщення міськради.

Міська влада заявила про ознаки «заздалегідь підготовленої кампанії», спрямованої на підрив довіри до органів місцевого самоврядування.

Це сильне політичне твердження. Але наразі у публічному просторі немає оприлюднених доказів координації між Ігорем Марчуком, фракцією «Слуга Народу» та групою Валентини Магілат.

Є збіг у загальному напрямку вимог — зміна чинної конфігурації влади. Є близькість подій у часі. Але є й суттєві відмінності: одні учасники використовують політичні й передбачені законом механізми, інші оголошують себе альтернативною владою на підставі власних «суверенних» документів.

Ба більше, самопроголошена «рада» була створена 23 серпня — за десять днів до публічної реакції Ігоря Марчука на конфлікт у ліцеї.

Тому послідовність подій сама по собі не є доказом спільного плану.

Марчук заперечив будь-який зв’язок із самопроголошеною групою

У коментарі під заявою міськради Ігор Марчук звинуватив її авторів у маніпуляції.

За словами народного депутата, його вимога стосується не повалення міської влади, а законного усунення Ірини Шелепницької від впливу на управління радою та зміни управлінської моделі.

«Йдеться не про боротьбу за владу, а про необхідність повернути міське управління до принципів законності, професійності, доброчесності та відповідальності перед Громадою».

Ігор Марчук також категорично заперечив будь-який стосунок до дій Валентини Магілат та її прихильників.

Таким чином, місто отримало вже не один, а щонайменше три паралельні конфлікти: суперечку навколо управління ліцеєм №3, боротьбу всередині легальної політичної системи міста та діяльність псевдоправової групи, яка намагається поставити себе поза цією системою.

І знову ліцей №3: учителька серед членів самопроголошеної «ради»

Є деталь, яка все ж безпосередньо перетинає історію ліцею №3 з діяльністю групи Валентини Магілат.

У поширеному учасниками самопроголошеної «ради» переліку 16 членів зазначена Людмила Комарніцька. На офіційному сайті ліцею №3 Людмила Комарніцька вказана як учителька музичного мистецтва, а також як асистент учителя і психолог.

У відеоматеріалах групи її також представляють як «командира добровольчого формування». Публічних підтверджень того, що йдеться про створене у передбаченому законом порядку формування територіальної громади, наразі немає.

Цей факт потребує окремих пояснень — насамперед від самої педагогині, адміністрації закладу та Управління освіти.

Стаття 54 Закону України «Про освіту» прямо зобов’язує педагогічних працівників особистим прикладом формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність держави.

Водночас сам факт зазначення однієї працівниці ліцею у складі самопроголошеної структури не дає підстав переносити відповідальність на весь педагогічний колектив, батьків або учасників протесту щодо директора.

Ці речі потрібно принципово розділяти.

На Хмельниччині вже створювали «альтернативну міськраду»

Історія із самопроголошеною «радою» у Кам’янці-Подільському може здаватися настільки абсурдною, що її легко сприйняти лише як курйоз. Однак для Хмельниччини це вже не перший випадок, коли група осіб, апелюючи до власного трактування Конституції та законів, оголошує законно обрані органи місцевого самоврядування нелегітимними і створює їм «альтернативу».

Подібні події відбувалися у Хмельницькому у 2020–2021 роках.

Восени 2020-го група за участю підприємця Віктора Вікарчука заявила про створення власної «Хмельницької міської ради». Її учасники обрали «депутатів» і «міського голову», а чинну міськраду називали нелегітимною юридичною особою, яку, на їхню думку, потрібно було ліквідувати і створити заново.

Схожість із нинішніми подіями у Кам’янці-Подільському помітна не у прізвищах чи конкретних формулюваннях, а у самій конструкції. Законно обраний орган оголошується неправомірним, група осіб проводить власні збори, створює паралельну «раду», призначає своїх «керівників» та намагається поширити на них повноваження справжніх органів місцевого самоврядування.

Тодішній міський голова Хмельницького Олександр Симчишин публічно говорив про небезпеку таких дій і повідомляв про звернення до правоохоронців.

У лютому 2021 року самопроголошена «міськрада» навіть заявила, що звернулася до суду з вимогою виселити чинний виконавчий комітет із будівлі міськради. Віктор Вікарчук тоді називав виконком «юридичною компанією», яка нібито незаконно займає приміщення, і повідомляв про намір домагатися його ліквідації.

Ще серйозніше продовження ця історія отримала з боку Служби безпеки України.

СБУ розслідувала діяльність фейкової міськради у межах кримінального провадження за статтею 109 Кримінального кодексу України. А у квітні 2021 року після обшуків у представників так званого «народовладдя» Служба безпеки повідомила, що матеріали досудового розслідування давали підстави стверджувати: діяльність псевдодепутатів координували спецслужби Росії.

За повідомленням СБУ, під час обшуків вилучили статути фейкових структур, печатки, бланки, «протоколи засідань», «посвідчення», листування, агітаційні матеріали, комп’ютерну техніку та засоби зв’язку.

Саме цей попередній досвід змушує значно серйозніше дивитися на події у Кам’янці-Подільському.

Це не означає, що між групою Валентини Магілат та учасниками хмельницької історії 2020–2021 років існує організаційний зв’язок або що нинішні події координуються Росією. Публічних доказів цього наразі немає, і встановлювати такі обставини мають правоохоронні органи.

Проте очевидна схожість самої моделі заслуговує на увагу. В обох випадках використовуються псевдоправові аргументи, чинні органи місцевого самоврядування оголошуються нелегітимними, після чого група осіб створює власні «ради», «виконкоми» та «посади» і заявляє про їхні владні повноваження.

Хмельницький прецедент показує, чому такі історії не варто автоматично списувати на нешкідливу дивакуватість.

Що ж сталося у Кам’янці-Подільському

Якщо прибрати політичну риторику обох сторін, картина виглядає складнішою, ніж проста схема «хтось захотів захопити владу».

Кадрове рішення щодо ліцею №3 стало не причиною всіх проблем, а детонатором уже накопиченої недовіри. Влада мала законні повноваження вирішувати кадрове питання, але частина громади не отримала переконливого пояснення, чому у схожих ситуаціях щодо різних шкіл застосували різні підходи.

Замість того щоб залишитися предметом освітньої дискусії, ця недовіра швидко була перенесена на всю систему міського управління.

Ігор Марчук перетворив конфлікт навколо ліцею на критику кадрової та політичної моделі міста. Фракція «Слуга Народу» підняла ставки ще вище — до вимоги переобрання секретаря, оновлення виконкому та бойкоту сесій.

Для міської влади це вже виглядало не як вимога пояснити одне кадрове рішення, а як наступ на чинну конфігурацію влади.

А у цей самий момент у публічний простір голосно увійшла давно існуюча група Валентини Магілат, яка взагалі заперечила легітимність чинних органів і спробувала проголосити альтернативну систему управління.

Саме це дозволило міській владі об’єднати всі події в одну версію про політичну дестабілізацію.

Але поки правоохоронні органи не встановили іншого, політична опозиція і самопроголошення альтернативної влади залишаються різними явищами.

Найбільший ризик – не кадровий

Головний наслідок історії ліцею №3 сьогодні вже не полягає у тому, хто зрештою стане його директором.

Проблема значно ширша: у Кам’янці-Подільському різко знизився рівень довіри між частиною громади, депутатами та виконавчою владою. На цьому ґрунті будь-яке кадрове рішення перетворюється на доказ «узурпації», політична критика — на «спробу перевороту», а псевдоправова група отримує можливість представляти власні фантазії про «народну владу» як ще одну позицію у суспільній дискусії.

Саме така ситуація справді створює ризик дестабілізації.

І вихід із неї навряд чи полягає лише у кадровій перестановці або ще одній гучній заяві. Міській владі доведеться пояснювати власні рішення набагато переконливіше, політичним опонентам — чітко відмежовувати законні вимоги від будь-яких псевдоправових сценаріїв, а правоохоронним органам — дати правову оцінку діям осіб, які фактично спробували проголосити паралельні органи влади.

Бо історія, яка почалася з питання «хто керуватиме ліцеєм №3?», за кілька місяців перетворилася на значно серйозніше питання:

хто і за якими правилами керує Кам’янцем-Подільським — і чи довіряє цим правилам сама громада.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook