Дипломатія фотомистецтвом: у Хмельницькому відкрили виставку «Фотовернісаж на Покрову»

Дванадцять років у гостинних залах міського музею-студії фотомистецтва експонуються погляди на красу, динаміку і кризи цього світу через об’єктиви українських та закордонних фотомитців. Загалом історії фотоконкурсу виповнився 21 рік, за які в його подіях взяли участь митці з понад 100 країн світу.

Цього року 60 світлин авторства 31 фотографа з 18 країн світу представлено для знайомства з ними хмельничан та гостей нашого міста. Як і в попередні роки, ми не могли обійти увагою цю вишукану й промовисту артгостину, щоб і самим дізнатися, про що через застиглу у часі мить розповідають нам митці з різних куточків світу.

«Фотовернісаж на Покрову» — це не просто конкурсне змагання у якості та ефектності міжнародної фотографії. Щорічно ці експозиції відкривають ті акценти, на які більш ніж натякають нам фотомитці, які, подорожуючи світом чи то пак проживаючи у рідній країні, бачать кадри, варті уваги світового товариства.

У цій експозиції зібрана неймовірна краса природи, зокрема й української. Роздолля та ошатність Карпат — їх романтична автентика, яку часу ніколи не наздогнати, а штучному інтелекту не перевершити. На цих фото фотомитці, на нашу скромну думку, з точністю й ретельністю художника-графіка в монохромі підкреслюють кожною формою, тінню, чистим світлом довершеність цього захованого в дзвінку флору світу. Серед авторського складу експонентів цього сектору присутній і наш відомий хмельницький фотомитець — Олександр Соленцов.

А ще ця експозиція презентує культуру, традиції й артистичні сувеніри світових столиць й віддалених куточків у замальовках випадкового погляду. Туреччина, Бахрейн, Бангладеш та інші простори кольору, героїв, митей — відтворені з любов’ю до мистецтва і повагою до глядача. Ці пейзажі, випадкові і невипадкові портрети — розповідають кожен історію часу, міста, людини… У цій серії кожен знайде фотографію, на якій точно зупиниться око — щоб відпочити та надихнутися, захопитися, милуватися.

За словами організатора виставки, члена НСФХУ, MFIAP, голови салону Олександра Харвата, фотографія є найкращим методом культурної дипломатії і ця виставка — не зайвий доказ цього:

«Фотографія — один із найдієвіших методів культурної дипломатії. Зараз пояснимо. От за історію 21 рік у Рівному у вас в Хмельницькому побували фотографи зі своїми світлинами зі 100 країн світу. Це ж велика сила. І частина з них побували не лише своїми фотографіями, а приїжджали до нас. У цій виставці взяли участь такі досі дуже відомі в світі фотографи, і не лише фотографи, а й фотографічні організатори. І, наприклад, от представлені, тут є фотографи Рікардо Бусі. Це президент Міжнародної федерації фотомистецтва. Федерація нараховує 125 країн. Всі континенти світу входять в цю федерацію, в тому числі Україна. Є генеральний секретар Яніс Лікуріс цієї організації. Є члени ради директорів, декілька тут є. Є голова Чеської федерації фотомистецтва», — зазначив Олександр Харват.

На виставці є й серія гарних фотопостановок, які захоплюють ідеями й креативом авторів, презентують образи, створені уявою, а не природою, хоча наша людська винахідливість є її невід’ємною частиною.

Але є одна серія, яку неможливо просто переглянути за кілька митей українському глядачу — ким би він не був і де б не знаходився. Це фотозвіти українських фотомитців, які працюють на місцях влучань російських ракет, на бойових позиціях, у військових шпиталях і там, де потрібна увага світу до українського сьогодні.

Ці кадри вражають, але зовсім не засобами репрезентації чи точністю об’єктива — а змістом, страшним і реальним, тому ще страшнішим. На цих світлинах, зроблених сучасними геніями української фотографії, — роз’ятрені будинки, понівечені війною долі, знищені черговим прильотом надії. На фотографіях наші захисники й захисниці, операційні натюрморти, святий обов’язок із захисту рідної землі.

Роздивляючись їх, стискується серце, подих стає важчим, але очі продовжують дивитися — це наше сьогодні, ми маємо пам’ятати — не забути, не пробачити. Ці фото — доказ злочинів, який не перепишеш, він говорить яскравіше за слова:

«Це потрібно фотографувати, тому що це ті ж фотографії свідчення історії, свідчення того, що роблять наші вороги в нас в державній Україні. І тут представлена фотографка Христина Панасюк. Це відома волонтерка, може чули, вона співачка, вона служить ЗСУ. Вона зараз на війні. Другий фотограф тут представлений Олександр Плаксін. Він фотографує у військовому госпіталі операційні моменти поранених військовослужбовців. Це також треба показувати. Виставка також мандрує Україною. Третій фотограф Борис Бухман. Він працює на “Суспільне Одеса” і виїжджає на ці всі події. По Одесі ми знаємо, багато прилітає, і завжди, тобто він ці моменти фіксує. Ну ви бачите ці моменти. А такі кадри треба робити, і це, можливо, більше ми зрозуміємо з роками, що це більше. Ну і ці фотографії, коли вони розкриваються в тому числі і по світу, люди більше дізнаються, що робиться в Україні від російського вторгнення. Тому треба», — Олександр Харват.

Як згадує фотомитець, натхненник нашого фотомузею Костянтин Жданов, наша громада, до прикладу, добре знає автора Бориса Бухмана як романтика Одеської атмосфери. Цей фотограф часто експонував свої фотопроєкти у музеї, приїжджав до Хмельницького зі своїми поглядами на українську красу, щоб тепер архівувати актуальну Україну у війні:

«Коли закінчиться ця війна, виставки будуть іншими. Мабуть, всі пам’ятають, у нас була одна з пам’ятних виставок, яка дуже всім сподобалась — «Котофото із Одеси». Там було з десяток одеських авторів, і вони фотографували, кожен фотографував Одесу і її котів. І Борис Бухман теж брав участь. Йому ми проводили неодноразові виставки, зокрема «Одеський форшмак», їхні колективні виставки. Я сподіваюсь, що ця війна все-таки завершиться, і ми знову проведемо і котофото, і зробимо гарні світлі добрі світлини нашого краю, наших дітей», — коментує Костянтин Жданов.

Направду, «Фотовернісаж на Покрову» без пафосу й заїжджених компліментів — унікальна виставка. Вона про реабілітацію мистецтвом, про наше слово на світовій арені дій, яке є безперечним доказом жорстокості ворога та героїзму нашого народу. Це водночас і архів краси, й пізнання культури інших народів й етносів. Це довершений погляд тих, хто, повірте, дивиться ну дуже уважно на цей світ і йому таки вдається побачити головне.

Тож обов’язково рекомендуємо побачити і відчути цю експозицію — щоб мати особисті вподобання, написати свої історії й однозначну подяку організаторам у книгу відгуків і знати те одне або «надцять» фото, які відгукуються вашому серцю. До кінця жовтня Хмельницький музей-студія фотомистецтва дає вам цю можливість, тому не проґавте!

П.С. Хвилинка про щемку дружбу та взаємообмін між українськими фотомузеями, який є одним з методів поповнення фондів. Під час відкриття виставки Рівненський музей передав нашому музею раритетний фотозбільшувач, натомість отримавши унікальний радянський фотоапарат «ФЕД» із унікальним написом. А яким — дізнайтесь, коли прийдете на виставку.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook