«Лісова пісня» на часі: як хмельницький театр наважився на мюзикл

Мюзикл посеред війни. Важливо? Потрібно? І наше улюблене запитання: чи на часі? Відповідь Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького буде сценічною. 7 жовтня о 18:00 прем’єра мюзиклу «Лісова пісня» відкриє Всеукраїнський театральний фестиваль Starytskyi Theatre Fest 2026, присвячений 95-річчю театру. Цьогорічне гасло фестивалю — «Modern Ukrainian Classic». Саме у цих трьох словах – ключ до духу фестивалю: українське, сучасне, класичне.

Команда театру не просто переносить на сцену знайому зі шкільних років історію Мавки й Лукаша. Митці вступають у діалог з українською класикою мовою сьогодення та через її сучасне сценічне прочитання — мюзикл, живий оркестр, хор, балет, сучасну сценографію, костюми та українські народні пісні в новому аранжуванні, зі збереженням їхньої душі.

А ще — через питання, які сьогодні звучать особливо гостро. Театр у цій історії виступає не просто місцем, де розповідають знайомий сюжет. Він стає своєрідним дослідником соціуму, який через мистецтво підсвічує те, що відбувається з нами просто зараз, і змушує подивитися на себе, свої вчинки й актуальні цінності.

Режисер і балетмейстер-постановник Юрій Саввон одразу наголошує: це вистава за мотивами драми-феєрії Лесі Українки, а не буквальний сценічний переказ. Це мистецька еклектика, яка оповідає про людину і світ навколо неї та про те, що вона залишить після себе:

«В першу чергу, я ставив виставу про вибір. Головний персонаж тут — вибір. Це той вибір, який ми робимо кожного дня і який має наслідки, як ми з ними боремося. Це на фоні цієї історії кохання, але я думаю, що це не основне. Тут кохання, вони всі це кохання проектують через вибір, який ми робимо кожного дня. Я саме думаю, про це треба замислитися в цій нашій постановці». — режисер Юрій Саввон.

Але вибір у цій «Лісовій пісні» виходить далеко за межі особистої історії.

«Ця вистава про вибір, а сенсом є те, що ми обрали, чи ми зможемо з цим справитися, змінити свою думку і врятувати світ, бо ця вистава про всесвіт, про те, як треба берегти найцінніше — те, що нам було дано безкоштовно. Природа, небо, любов, атмосфера, все. Це було нам дано безкоштовно. Що ми, люди, робимо з цим? Це про сьогодення: випалюємо землю, війни — це нас, це наше життя, це те, що робимо ми, люди, а нам це все було дано безкоштовно. І я би хотів би закцентувати, що те, що дано безкоштовно, цінувати набагато більше і відходити від своїх таких мерських і таких маленьких проблем. Що насправді наші проблеми, вони дуже такі поверхневі, а основні проблеми — це те, що ми не думаємо, що залишиться після нас, як співає Мавка: любов чи природа». — режисер Юрій Саввон.

Знайомі герої Лесі Українки в постановці залишаються, але питання, які вони ставлять нам, глядачам, зі сцени — стають іншими, гострішими. Що обираємо ми? Що робимо з тим, що отримали? І що залишиться після нас?

Цікаво, що ідея створити мюзикл виникла у композиторів Андрія та Аркадія Герасимюків, які вже багато років співпрацюють із театром і створюють аранжування для його оркестру. Поштовхом стала розмова з режисером Саввоном, а далі почалася робота над тим, щоб перетворити драму-феєрію Лесі Українки на масштабне музичне полотно.

Чому саме «Лісова пісня»? Для мюзиклу ця історія виявилася органічною ще й тому, що її герої від початку існують у світі, де музика має особливу силу. Мавка чує в сопілці коханого не просто мелодію, а щось таке, що відкриває їй самого Лукаша. Тож музика тут може бути не фоном для сюжету, а способом розповідати його і передавати почуття, емоції та характери героїв:

«Чому саме твір “Лісова пісня” для мюзиклу? Тому що, там є все, що для цього потрібно. І для театру. По-перше, це сама основа — “Лісова пісня”. Є музика, є мистецтво і навіть на початку, як ми всі знаємо, що Мавка закохується не в самого Лукаша, а в його гру на сопілці. Тобто він передає своїм нутром щось таке більше, в процесі воно реформується, щось зникає, щось лишається, але він робить якісь певні висновки. І тому саме обрали, подумали, що найкраще, що може підійти — це “Лісова пісня” Лесі Українки. Там є любов, є спокуса, є зрада, є якісь психологічні міркування, є певні висновки. Мавка теж приймає дуже таке, ніби вона така дівчина, але ґрунтовне рішення, що їй треба, як їй правильно поступити в тій чи іншій ситуації». — розповідають Андрій та Аркадій Герасимюки.

Перенесення класичної драми у жанр мюзиклу, за словами композиторів, виявилося окремим викликом. Щось доводилося скорочувати, щось розширювати, щось дописувати. Три картини оригіналу перетворилися на чотири сценічні картини. Особливим елементом стали українські народні пісні. У кожній картині звучатиме своя пісня, сучасно аранжована, але зі збереженням її характеру та посилу:

«Ми не намагалися їх змінити якось, осучаснити зі збереженням основного задуму пісні, щоб вона відчувалася. Щоб це не було як якийсь концертний номер, а щоб більше підкреслювало внутрішній світ кожного героя. Тому в кожній картині є своя українська пісня, яка, на нашу думку, обрамлює думку». — Андрій та Аркадій Герасимюки.

Із задуму двох композиторів почалося «інфікування» цією артоптикою всього театру. За коментарями команди, фрагменти дописувалися вже в процесі, щось змінювалося під сцену, акторів, оркестр, балет, світло і простір.

Для диригента Леоніда Деркача ця постановка стала ще й здійсненням давньої мрії театрального оркестру.

«Все-таки збулася мрія моя особисто і нашої диригентської частини оркестру. Оскільки багато років хотілося поставити саме таку музичну виставу, тому що, маючи прекрасний балет, прекрасних солістів, акторів, оркестр в театрі і, ну, скажімо, досить давно не було такої потужної музичної вистави, де би в симбіозі оці всі компоненти зійшлися разом і щоб видати, як то кажуть, результат на гора». — Леонід Деркач.

Нагадаємо, що мюзикл об’єднає на одній сцені живий оркестр, акторів, балет і Хмельницький академічний муніципальний камерний хор під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Цмура.

За словами акторської трупи, для багатьох мюзикл став професійним викликом. Так, Дмитро Франчук, який грає Лукаша, відверто говорить, що він драматичний актор, а не вокаліст:

«”Лісову пісню” багато режисерів по-різному видозмінюють, але поставити її саме в жанрі мюзиклу — це, я думаю, виклик у першу чергу для режисера, а в другу — для акторів. Особливо для мене, бо я актор драми, а не вокаліст. Мені кажуть: “Співай”, і ти такий: “Ну добре, буду співати”. Тут тебе ніхто особливо не вчить співати: прийшов, співаєш, попадаєш, не попадаєш — треба попадати. Але це цікавий досвід, бо мюзикл вимагає від актора зовсім іншого поєднання драматичної гри і вокалу. Тому я думаю, все буде добре. Приходьте на прем’єру». — актор Дмитро Франчук.

У цій самоіронії є багато правди про мюзикл. Він вимагає від драматичних акторів іншої сценічної свободи й нових навичок в опануванні нових царин. Та й роль команди, а саме її злагодженість у підготовці дійства такого масштабу, — ключова.

Для Ірини Федоровської, яка грає Мавку, робота над роллю теж почалася з розмов із режисером. Вони багато говорили про героїню, її характер і те, як вона має існувати в цьому новому прочитанні.

«Вживалась в роль. Працювала з режисером, багато розмовляли, він пояснював, я погоджувалась. І все було дуже просто, як здається».

Але, мабуть, найцікавішим для акторів стало саме поєднання різних театральних форм. У цій виставі вони працюють не лише як драматичні актори, а й через музику, вокал і пластику. Особливим відкриттям стали українські народні пісні в сучасному аранжуванні:

«Було дуже круто, що саме в цій виставі, в нашому мюзиклі ми використали саме українські народні пісні, але в сучасному аранжуванні. І саме через пісні ми розкривали свої образи, і це було дуже круто, і щось для нас нове, дійсно». — акторка Ірина Федоровська.

Сценографія та костюми Олени Мурашкіної вибудовують ще один важливий контраст — між двома світами. Світ природи, який існує поза часом, і сучасний матеріальний світ, свідками й учасниками якого є ми з вами:

«Ми задумали трошечки масштабну, глобальну історію, бо дуже хотілося подарувати казковий настрій. Ми посадили оркестр, ми запросили хор, тобто ми побудували другий поверх для людей, які створюють неймовірну атмосферу. І я маю надію, що у нас вийде все настільки, наскільки я задумала, бо дійсно хотілося перенести з сьогоденної важкої атмосфери в щось хоча б на годинку поринути в цю казку. Я буду звертатися через свої образи до дітей всередині нас, які там досі живуть». — Олена Мурашкіна.

Але казковість тут не означає втечу від сучасності. Навпаки, контраст двох світів закладений і в костюмах. Килина стає сучасною бізнесвумен, і це вже не просто суперниця Мавки. Марія Шпунт, яка грає Килину, жартує:

«Ну, а мій персонаж, ви кажете перчинка, я та сама перчинка. Він усучаснений. Я граю таку бізнес-леді. Це як персонаж — привіт з майбутнього. Тому від, ну, від класичного в мене мало».

У новому прочитанні між Мавкою та Килиною виникає суперечка двох способів бачити світ. Мавка хоче довести, що все можна вирішити добром, домовитися. Килина говорить про силу, владу і гроші — правда ж сучасний контекст, чи то контраст?

У виставі з’являється й окреме сценічне прочитання Лісовика. Олексій Дудич створює його як збірний образ, носія мудрості тисячоліть, пам’яті лісу і сили, яка існує за межами людського життя. Вставлений текст markdown

«Якщо у “Лісовій пісні” Лесі Українки є «Той, що греблі рве», і там багато взагалі флори і фауни місцевої. Мій персонаж скоріше збірний образ і він має відображати таку мудрість тисячоліть, владу цього лісу, який ніби переносить мудрість, і він інший, він не співає, слава Богу (жартує)». — актор Олексій Дудич.

Підсумуємо побачене та відчуте на репетиції. «Лісова пісня» для команди театру — не непорушний манускрипт.

Це матеріал, з яким можна сперечатися, ризикувати, шукати нову форму і знову повертатися до головного. До українського. До мистецтва. До людського. В першу чергу тому на цю прем’єру хочеться піти.

І щоб ще раз зустрітися з Лесею Українкою, але вже не через шкільний підручник. І щоб почути живий оркестр, побачити наших унікальних акторів-солістів, балет, хореографію, сценографію, костюми і все те, чим сяє феєричний світ «Лісової пісні».

А ще — побачити, яку проблематику сьогодення театр піднімає на поверхню через мистецтво. Бо справжній театр має бути дослідником соціуму. Через цю мистецьку мову театр не читає нам лекцій і не роздає готових відповідей, а підсвічує те, повз що ми в щоденному житті можемо пройти, і залишає після вистави запитання. Щоб ми вже «після» знаходили відповіді для себе і про себе.

Ця прем’єра — про віру, експеримент і стійкість українського мистецтва воєнного часу, яке не зупиняється. Наші театри продовжують творити, ризикувати, шукати нові форми, братися за великі ідеї і говорити з нами мовою українського мистецтва.

А ви б наважилися? Наважилися сьогодні взятися за «Лісову пісню»? Поставити мюзикл, написати музику, зібрати оркестр, хор, балет, акторів, створити цілий світ і спробувати заговорити українською класикою з людиною сьогодення? Команда театру наважилася.

А що народилося з цієї вартої поваги і захоплення сміливості — побачимо 7 жовтня о 18:00 на Starytskyi Theatre Fest 2026 у Хмельницькому.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook