«Або поліцейські покривають справжніх вбивць, або самі замішані у злочині» – так вважає мати Владислава Грицькова, убивство которого уже 15 місяців розслідує поліція Кам’янця-Подільського.   З кожним місяцем правоохоронці все більше уникають контактів з рідними загиблого. Батьки хлопця переконані: або поліцейські покривають справжніх вбивць, або самі замішані у злочині.
Вночі 9 листопада 2015 року Владислав Грицьков повертався з вечірки – двоюрідний брат йшов до війська. На жаль, додому хлопець так і не дійшов. Його по звірячому вбили за квартал від будинку, де він мешкав.
– Я не знаю, за що можна було так жорстоко побити, – плаче мати загиблого Анжеліка Лукс. – Він же ніколи ні з ким не конфліктував. А на ньому живого місця не було.
Правоохоронці порушили кримінальне провадження за статтею важкі тілесні ушкодження, що потягли смерть. Хоча свідки твердять, хлопець був мертвий ще до приїзду карети швидкої допомоги.
– Ми якраз поверталися з нічного магазину, коли побачили хлопця, який лежав на асфальті, – пригадує Христина Галюк. – Дивимося, а він увесь у крові. І тут з’явилися якихось двоє молодиків. Кажуть: «Він п’яний». Ми викликали швидку, а ті хлопці десь поділися. Швидка їхала хвилин 40. Спочатку він ще хрипів, а потім перестав.
Більш ніж дивним є і той факт, що усі камери, котрі могли показати відео з цього злочину, несподівано припинили працювати.
– Ми так і не змогли взяти відео з камер на аптеці, кількох магазинів і навіть камер з банку, – говорить вітчим загиблого Вадим Порчинський. – У банку заявили, що саме тоді робили ремонт і були перебиті дроти. У аптеці чомусь «підвис» комп’ютер.
– У нічному магазині спочатку нас запевнили, що записи з їхньої камери стираються кожні 2 години, – продовжує Анжеліка Лукс. – А коли ми прийшли вдруге, сказали, відео автоматично стирається кожні 10 хвилин.
Загалом, у самісінькому центрі Кам’янця-Подільського тієї ночі чомусь не працювали понад десяток камер, встановлених на п’яти магазинах, аптеці і навіть банку. А поліцейська камера, котра також була встановлена неподалік місця, де сталося вбивство, якимось дивним чином сфокусувалася в інший бік.
Більш того, рідних загиблого двічі намагалися переконати, що вбивці знайдені.
– Перший раз зловили якогось чоловіка без постійного місця проживання, він десь у центрі міста у підвалі жив, – каже Анжеліка Лукс. – А коли ми не повірили, знайшли якогось хлопчину з неблагополучної сім’ї. Колишній начальник поліції Калашников нас намагався переконати – вбивця саме він. Ще й показував, як він його бив. Ми не повірили, підозрюваних відпустили.
На думку рідних загиблого, злочинців було декілька. Владислава били якимись предметами. Бризки крові розліталися на п’ять  метрів. Навіть через 15 місяців на паркані лишилися плями крові.
– Усі свідки відмовляються давати свідчення, – продовжує мати загиблого. – Вони прямо кажуть: «У нас сім’ї, ми хочемо жити». Або поліцейські покривають справжніх вбивць, або самі замішані у злочині. Нам розповіли, що тієї ночі на місці вбивства стояла патрульна машина, і поліцейські зачіпали якогось хлопця. Навіть говорили, що на нього одягали кайданки. Я у морзі подивилася – дійсно на лівій руці у Влада були тонкі сліди ніби від наручників.
На усі незручні запитання поліцейські відповідають завченими фразами. Мовляв, триває слідство, але чогось конкретного вони не мають права розголошувати. І звісно ж, це все пов’язано із таємницею слідства. Переконують, що задля розкриття злочину робиться все необхідне.
А по факту бачимо залякування свідків, несподівану поломку понад десяти камер, бажання підсунути псевдо-вбивць, і стандартне: «Слідство триває».