Сергій Притула та “Вар’яти-шоу” їдуть на Хмельниччину
19 березня у Кам’янці виступлять улюбленці української публіки, веселі хлопці, котрі самі себе прозвали «Вар’ятами». По-доброму божевільні, дотепні й позитивні, вони взяли на себе місію в найскрутніший для України час оздоровлювати суспільство за допомогою гумору – щирого, оптимістичного й суто україномовного.
Сьогодні перше україномовне гумор-шоу «Вар’яти», яке починало з міст і малих містечок Західної України, збирає аншлаги не лише в столиці, на сході та півдні нашої держави, а й у Європі, де проживає велика українська діаспора.
«Обличчям» і очільником «Вар’ятів» є Сергій ПРИТУЛА – відомий український шоумен, володар премії «Телетріумф», актор, продюсер і волонтер. Попри зайнятість, Сергій погодився розповісти читачам «Подолянина» про те, хто ж такі «Вар’яти», про тонкощі українського гумору та власні секрети успіху.
«ВАР’ЯТИ» – АБИ НЕ ЗВАР’ЮВАТИ!
– Сергію, шоу «Вар’яти» досягло значної популярності якраз у найскрутніший для країни час: революція, війна, економічна криза… Як Вам вдається жартувати в той час, коли зовсім не до сміху?
– Людям потрібно розвантажувати голову від негативу! Можна закритися вдома, дивитися новини і тихо ненавидіти всіх навколо – але так можна збожеволіти. Тому вважаю, що артисти саме тепер, як ніколи, мають «іти в народ» і хоч на кілька годин відволікти глядача від рутини й негативу. Така собі реабілітація суспільства.
– Назва «Вар’яти» з галицького діалекту значить «божевільні». У чому ж полягає «божевілля» Вашого шоу?
– Назва шоу походить від однойменної команди КВН із Тернополя. Її учасники і стали кістяком нашого колективу.
Бути вар’ятом – це справді бути трохи несповна розуму, але в хорошому значенні цього слова. Адже коли, наприклад, парубок лізе у вікно до дівчини на третій поверх по простирадлах, про нього теж кажуть, що він несповна розуму. Але ж, чорт забирай, як це мило! Ми справді «бісогонимо» на сцені. Але, зважаючи на те, що після концерту люди виходять із залу щасливими та усміхненими, наше божевілля треба сприймати виключно крізь призму позитиву!
– Хто є хто у Вашому колективі?
– Я, кагбе, за старшого. Володимир Жогло – наш харизматичний товстун, людина-настрій і вокал-шоу, попри вагу під 140 кг, надзвичайно пластичний чоловік.
Владзьо (Володимир Ковцун) – душа і секс-символ нашого колективу. По-перше, він найстарший, по-друге, давно розлучений, по-третє, головна його заслуга в тому, що він смішить не тільки людей зі сцени, а й решту «вар’ятів» на гастролях!
Віталік Тильний – це справді бог кулінарії! І наш «суперкультік» – чоловік ще навесні важив 125 кг, але взявся за голову, пішов у спортзал, збалансував харчування і тепер має 95 і чудову накачану «тушку»!
Валентин Сергійчук, він же Вальон – наймолодший із вар’ятів. Практично безгрішний молодий чоловік, тотально закоханий у дружину, невиправний романтик нашого шоу!
Ну, і ще у нас є гітарист Сергій Полупан. Його фішка в тому, що він німий на сцені. Ну… не говорить чоловік, тільки на гітарі грає. Але так навіть краще, дитинство він провів у Франції, у нього жахливий акцент.
– Хто вигадує жарти для шоу: ті люди, яких ми бачимо на сцені, чи колектив авторів?
– Наш колектив самопишучий, тобто всі актори водночас і автори. Пишуть самі собі та допомагають колегам по колективу, якщо в цьому є необхідність. Проте тепер ми будемо ширше залучати авторів «зі сторони» і, якщо вдасться, сформуємо з них власну
авторську групу. Саме для цього 4 і 5 березня у Львові та Києві проводжу кастинги.
БЕЗ МАТЮКІВ І ШОВІНІЗМУ
– Сергію, Ви всі починали з КВН, який орієнтується більше на молодіжне середовище. Для кого розраховане шоу «Вар’яти», і в чому відмінність від КВН?
– Ну, наш гумор розрахований на дещо старших людей. Як свідчить аналіз глядацької аудиторії, яка відвідує наші концерти, найбільше «ядро» – це глядачі віком 35-45 років. Відмінностей між нами і КВН так багато, що легше порахувати, що спільного. Зрештою, граючи у КВН, ми за рік писали стільки матеріалу, скільки тепер пишемо на одну вечірку.
– А що спільного і що відмінного з іншим відомим шоу – «Comedy Club»?
– Чисто за структурою виступу – то різниці майже ніякої. Ну, хіба що в нас немає блоку «стьобу над зірками». І, на відміну від ведучих «Камеді», я не просто виходжу оголошувати той чи інший номер – у мене конферанс. Із двогодинної програми я «тягну» на своїх текстах десь до півгодини.
А за контентом… робимо акцент на відсутність мату, побутовий гумор і україномовність. В уяві мільйонів людей україномовний гумор – це коли виходить пузатий дядько у вишиванці й читає гуморески Глазового. Ні, це, звичайно, класика жанру, але ми працюємо в сучасному руслі. Зрештою, в часи існування «Бійцівського Клубу» (проект «95-го кварталу») учасники «Вар’яти-шоу» виграли стільки «боїв», що мені навіть важко порахувати. Тому наш гумор може бити різного калібру маститих гумористів. Будемо тримати марку!
– Чому, на Вашу думку, в Україні так туго з гумором українською?
– Бо він застиг у 80-х. Бо ніхто ніколи не ставив такого завдання. Бо «Смєхопанорама» і «Аншлаг». Бо «нє собєрьотє хорошиє долі по тєлєку». Бо «ето будєт нєінтєрєсно нашему зрітєлю на Югє і Востокє». Цих «бо» я можу ще сотню назвати…
– А в чому особливість українського гумору в порівнянні з тим же російським?
– Є дві типові відмінності. Перша – український анекдот позбавлений матюків. У російських же матюк – це основа, фундамент.
Друга – ви коли-небудь чули український анекдот про тупих чукчів, заторможених естонців, кавказців із гомосексуальними потягами тощо? І не почуєте. Бо такі анекдоти були популярні за радянських часів і приходили в наш побут із «культурного середовища» «старшого брата». Український анекдот не має на меті образити когось іншого, крім хіба москаля. Але тут уже вибачайте, так історично склалося.
– Сергію, Ви у своїх жартах майже не чіпаєте політики, хоча для гумористів – це дуже плідна нива. Це свідомий вибір чи просто не хочете наживати собі ворогів? Загалом, маєте якісь табу, наприклад, матюки?
– Жартами про політиків дуже важко нажити ворогів, тому що політики до нас ставляться десь так само, як ви до целофанового кулька, який вітер волочить по асфальту, – плутається під ногами, та й біс із ним. Ми уникаємо жартів на політичну тематику, бо нас просто задрала та політика. Нам більше цікавий побут.
А з матюками… Ну, по-перше, це шлях найменшого опору, а ми легких шляхів не шукаємо. Матюк – це пастка. Один раз даси слабинку – і все, далі буде дуже важко примусити мізки працювати в пошуку іншого формулювання. Це те ж саме, як займатись у спортзалі й жерти стероїди. Ніби і м’язи є, і рельєф, але це не твоя заслуга. Тому прибрали. Зайве.
– У Вас досить багато жартів про тещу. Ваша теща не ображається? Чи не хотілося б розширити коло «мішеней»: зять, невістка, швагро, двоюрідний брат тощо?
– Якщо придивитись уважніше, то там, де теща, там і зять. А над різноманіттям тем ми наполегливо працюємо.
І ЗІРКА З ЛОБА НЕ ПАДАЄ!
– Сергію, під час гастролей Ви не цураєтеся маленьких міст, які обминають інші артисти. Ви їх навіть якось назвали трампліном для Вашої популярності. Та чи не забудете про них після того, як станете мега-зірками?
– Мега-зірками – це як? В якому контексті? Коли досягнемо якогось рівня? Якщо взяти бренд «Вар’яти» і окремо мене як телеведучого, то «вар’ятам» до мого рівня впізнаваності, гонорарів та інших моментів, котрі визначають місце колективу в табелі про ранги українського шоу-бізнесу, ще декілька років наполегливо «вкалувати». Ну, і нічого, мені зірка з лоба не падає.
– Відома історія про те, як свого часу на Ваш концерт в Ужгороді було продано всього 12 квитків, і Ви все одно його відпрацювали…
– Так, ми «закрили» тоді десь
1 год. 40 хв. Влетіли в 1000$. Але це виключно мої проблеми як управлінця. 12 осіб придбали квитки. Вони прийшли отримати свою порцію задоволення, незважаючи на те, скільки всього куплено квитків. Чому я маю перепаскудити людям свято, якщо мені не вистачило мізків заманити глядача на свій концерт?
Я ніколи не відміняю концертів. Виняток – якщо ми не є прямими організаторами. Тут я вже нічого не можу зробити.
– Чи є у Вас улюблені гуморист або гумористичне шоу чи, можливо, еталон, на які хотілося б рівнятися?
– Еталона немає. Є люди, творчість яких симпатична: Робін Вільямс, Джордж Карлінг, низка команд КВН із кінця 90-х, початку «нульових». Але не сказав би, що у своїй роботі рівняюся на них чи розвиваю колектив під їхній стиль.
– Чи є у «Вар’ятів» шанси вийти на рівень популярності й прибутковості того ж «95-го кварталу», який заполонив ціле українське телебачення?
– «Квартал» уже п’ятнадцять років на екрані. Ми – 4 місяці. Давайте поговоримо про це хоча б через 3-4 роки.
КАНАЛ ІМЕНІ ПРИТУЛИ
Сергій Притула здобув широку популярність відтоді, як 2008 р. разом із Олександром Педаном та Ольгою Фреймут вели ранкове шоу «Підйом» на «Новому каналі». Були й такі телепроекти, як «Comedy Club UA», «Кабріоліто», «Файна Юкрайна», «Педан-Притула шоу», «Пристрасті по ревізору», «Хто зверху?» тощо, і от тепер – «Вар’яти». За кількістю проектів за його участі «Новий канал» сміливо можна назвати «Каналом імені Притули». Сам же Сергій жоден проект не виділяє:
– Це так само, як спитатися в мами: «Кого зі своїх дітей, яких ви виносили під серцем, вважаєте ріднішим?». Я не займаюся проектами, які не викликають у мене радості від залучення в них.
– Сергію, глядачі дуже люблять Ваш дует із Олександром Педаном. Чому він не у «Вар’ятах», і чи плануєте ще якісь спільні проекти?
– Саша – абсолютно самодостатній телевізійний персонаж, і долучення до «ВШ» для нього було би кроком униз, а не розвитком. «Вар’ятам» ще до рівня Педана рости і рости. Саша успішно розвиває власні проекти як на ТБ, так і поза медійним простором (наприклад, фестиваль
«Z-Games»).
– Сергію, на українському телебаченні більшість програм ведуться або російською, або ж двомовні. Як ставитесь до позиції активістів, що телебачення й радіо мають стати повністю україномовними?
– Адресуйте це запитання власникам і топ-менеджерам каналів. Я не відповідаю за кадрову політику на ТБ-каналах. Я відповідаю за власну роботу в кадрі та на сцені. Позиція активістів зрозуміла. Але навпроти них виходять інші активісти, які вимагають, аби частина ТБ-ринку
залишалася російськомовною. Маю надію, що активісти порозуміються з активістами. Мені, щоб добитись чогось на телебаченні, як не дивно, не довелося користуватися послугами активістів. За моє право працювати в кадрі
українською не влаштовували пікетів і не приймали законів.
Я просто добре виконував свою роботу.
РОБІТЬ – І СТАВАЙТЕ НАЙКРАЩИМИ!
Свого часу Сергій Притула пішов наперекір батькам, котрі хотіли, щоб він був економістом. Та він обрав КВН – і саме гумор став справою його життя. І молодим людям, котрі також стоять на роздоріжжі, радить одне:
– Займайтеся тим, що приносить задоволення. І ставайте найкращими у цій сфері. Тоді у ваших батьків не буде підстав для критики!
– Сергію, популярність для вас – це тягар чи, навпаки, вона допомагає?
– Залежно від конкретної життєвої ситуації, буває і так, і так. Загалом баланс позитиву та негативу від власної медійності поки задовольняє.
– Чи не ревнує Вас дружина до великої армії шанувальниць?
– У мене немає шанувальниць, які б чатували під під’їздом, розмальовували помадою машину чи надзвонювали вночі. Тому все чудово.
– Велику повагу викликає Ваша активна громадянська позиція. Ви від початку війни займаєтеся волонтерською діяльністю. Що було зроблено торік, і чи потрібні ще волонтери, коли армія вже відновлена й перебуває на забезпеченні держави?
– У мене на сторінці у «Фейсбуку» можна регулярно бачити звіти про виконану роботу. Зайвий раз перераховувати, як було освоєно мільйони гривень, не бачу сенсу, вам сторінок не вистачить. І ще… не вводьте ні себе, ні читачів в оману. Армія ще не відновлена. І держава не може забезпечити армію по багатьох напрямках. Саме тому волонтерський рух досі в тонусі.
– І на завершення – кілька коротких запитань. Улюблений український виконавець?
– Жогло.
– Улюблений український фільм?
– «Пропала грамота».
– Улюблена українська книга?
– «Тореодори з Васюківки» Всеволода Нестайка.
– Улюблене місце в Україні?
– Карпати.
P.S. 17.03 – Хмельницький
18.03 – Старокостянтинів
19.03 – Кам’янець-Подільський