Викладач сакральної музики з інституту на Хмельниччині присвятив твір усім, хто не повернувся і не дочекався

«Повір у мою любов»- таку назву має композиція о. Ярослава Росочинського, декана факультету сакральної музики в Інституті Богословських Наук Непорочної Діви Марії у м. Городку на Хмельниччині. Сам автор, розповідаючи про свою творчість, говорить, що його надихає Жанна д’Арк. Вона  стала для нього прикладом відданості і саморпожертви. Проста дівчина із села, яка не вміла писати і читати, яка була ніким,  спинила Столітню війну, об’єднала Францію, поєднала французів із бургундцями, звільнила Орлеан, вела армію у бій, змусила короля прийняти на себе відповідальність за свою країну. Саме ця постать надихнула о.Ярослава на створення проекту «Квітка Орлеана». 30 травня 2017 року можна вважати початком існування цього музичного проекту.

 

“Війна змусила багатьох замислитись над тим, що відбувається, перебудувати піраміду своїх цінностей, переглянути сенс свого життя, змінити своє ставлення до нього. Процес переосмислення почався після жертв Майдану, після анексії Криму, на нас вплинули події на Донбасі і всі ми почали по іншому ставитися до землі, на якій живемо. Кожна людина, незалежно від того чи була вона в зоні АТО чи ні, чи дала хоча б одну гривню на армію чи ні, все ж над усім цим задумалася”, – ділиться о.Ярослав CREDO. – “Кожний із нас має свої завдання, свою місію до виконання. У мене є три Батьківщини. Перш за все — це моя Небесна Батьківщина, до якої я прямую і де я прагну бути з моїм Господом, Його ангелами та святими. І зараз мій обов’язок у стосунку до цієї Батьківщини – це духовне життя і його розвиток, мої відносини, моя любов з Господом. Також я син своєї єпархії, син Римо-Католицької Церкви у Кам’янець-Подільській дієцезії і єпископ, як мій батько, ставить мені душпастирські завдання, які я маю обов’язок виконувати якнайкраще – викладати сакральну музику семінаристам та студентам Інституту Богословських Наук у Городку. Але також я — син української землі і також маю відповідальність та особливі завдання перед нею, які ніхто інший не зможе виконати. І я, для прикладу, можу зробити свій посильний вклад у розвиток української культури, музики, також і християнської зокрема”.

О.Ярослав вважає, що треба добре робити свою справу, а не ховатися за нестатками і не посилатися на невмінням.

Із цих власне міркувань і народився проект: ділитися  музичними напрацюваннями. О.Ярослав не вважає себе якимось надзвичайним музикантом, композитором чи виконавцем, але  не вважає це виправданням, бо можна співпрацювати із людьми, які значно професійніші і саме завдяки їм все стає саме таким, як повинно бути.

Зараз музикант  над тим, щоб зібрати усе, що було написане раніше. Це будуть різні напрямки музики. Різного жанру – не лише релігійна чи сакральна, але також і світська. Хоче все це систематизувати, переступити через надмірну самокритичність. І сподівається на фінансову підтримку тих, хто любить музику. Зараз о. Ярослав працює над студійними записами, готує альбом під назвою «Домремі» – це містечко, у якому народилася св. Жанна і до цього альбому увійдуть християнські пісні раннього періоду мйого творчості. А ще сподівається, що знайдуться кошти на те, щоб дописати десять запланованих пісень, зробивши повноцінний альбом. Якщо ж ні, то вже напевно буде міні-альбом…

Цей синґл не увійде до жодного альбому. Він не вимагає якихось додаткових тлумачень, бо посвята до пісні говорить сама за себе. Це розмова батьківської душі зі своїм дитям. Це біль втрати, розлуки, але надія зустрічі у вічності. Аранжування та запис зробив Євген Бетлінський разом із друзями з Польщі. Запис вокалу, остаточний мікс та мастерінг – робота Едуарда Зємляного, влітку 2014 року у Києві.