Новини
Суспільство

Чергові граблі Хмельницької обласної ради: призначати непрофесіоналів

У Хмельницькому обласному художньому музеї в середу, 14 червня, вирували пристрасті. Присутні не стримували емоцій – обурення, шок і нерозуміння. Ларису Чернову, яка віддала понад два десятки років роботі саме в цьому музеї, під час керівництва якої він ожив, «зазвучав» не лише в області, а й названий кращим, популярним та фаховим в Україні, визнали негідною далі очолювати цей мистецький заклад. Перевагу віддали Ользі Долінській, людині, яка жодного дня у музеї не пропрацювала, натомість  у Хмельницькій ОДА за Василя Ядухи очолювала його прес-службу.

 

 «Голові Хмельницької обласної Ради М.В.Загородному

Головам постійних комісій обласної ради

Міністру культури України Є.Ніщуку

Реванш, непрофесіоналізм та плювок в обличчя громадськості. Саме так можна охарактеризувати результати конкурсу на заміщення посади директора обласного художнього музею, який відбувся 8 червня 2017 року. Реванш – тому, що в конкурсі перемогла колишній прес-секретар одіозного голови обласної державної адміністрації Василя Ядухи Ольга Долінська (Юрчук). І відбулося це завдяки старанням іншої посадової особи часів злочинної влади, кандидата в депутати від Партії регіонів, з незрозумілих причин нелюстрованої свого часу начальника обласного управління культури Ірини Трунової. Саме вона шляхом неформального впливу на членів комісії, здебільшого підлеглих їй по роботі, змогла просунути на посаду одну із своїх кандидатур – Ольгу Долінську. Шкода, що  деякі депутати, члени партій, які під час виборів закликали до демократичності та прозорості, теж підтримали корпоративні інтереси і кулуарні ігри Трунової. Думаю, виборці дадуть їм в свій час відповідну оцінку.

Саме з результатів роботи цієї комісії стає очевидно, що в області вибирають на керівні посади не тих, хто працює, не професіоналів, а відданих керівництву васалів. Не було б і мови, якби на посаду директора художнього музею просували знаного мистецтвознавця, науковця, людину, яка здатна зробити більше, ніж було зроблено попереднім директором. Але професіоналізм для заангажованої комісії та начальника управління культури – то порожні слова. Так само, як не важливо, що під час керівництва директора Лариси Чернової музей ожив, став звучати не тільки в області, а й названий кращим, популярним та фаховим в Україні. І чимало мистецьких акцій, проведених в музеї останніми роками є тому підтвердженням. Вони піднімали подолян над містечковістю, були по-справжньому європейськими.

Громадськість Хмельницького, митці, журналісти закликають вас не миритися з таким станом справ, не підтримувати чужі кулуарні ігри, тим більше – представників колишньої злочинної влади, й не підтримувати призначення О.Долінської на сесії обласної ради. Закликаємо депутатів підтримати моральність, професіоналізм та європейськість в культурі області, та й, зрештою, справжню демократію. І в подальшому не давати втягувати себе у такі махінації під назвою «прозорі процедури обрання».

Це – текст звернення, з яким активісти та митці звернулися того дня хмельничан, а згодом – і до влади. 

Леся Стебло, громадський активіст, голова правління ГО «Тепло рідних сердець», учасниця Євромайдану, небайдужа подолянка та одна з ініціаторів звернення так коментує ситуацію, що склалася: «Нас усіх дуже обурило призначення колишнього прес-секретаря Василя Ядухи на посаду директора Хмельницького обласного художнього музею. Може, ще самого Василя Степановича припросити працювати в області, дати йому якусь ділянку? Обурює, що людей зараз ставлять на посади винятково через договорняки. Нічого не змінилося. Свій тягне свого».

За словами Лесі Василівни, вона також представляє ту небайдужу кількість людей, які працювали з Ларисою Черновою. Та відзначає, що «з її професіоналізмом і креативним мисленням і баченням розвитку обласного музею цей заклад почав працювати зовсім по-іншому».

«Ми не говоримо про те, що Ольга Долінська не заслуговує працювати, – відзначила Леся Стебло. – Ми говоримо про те, що Лариса Чернова є фахівцем своєї справи, і до такого рівня, як у неї, потрібно рости, навчатися, робити якісь наукові кроки і дійсно бути фаховою людиною. Ми робимо акцент на тому, що має переважати професіоналізм і фаховість у виборі таких кандидатур».

Люди мистецтва у своїх коментарях також акцентують увагу на очевидній непрофесійності новообраної очільниці обласного музею.

За словами художниці Надії Борецької,  написана кандидаткою програма – це просто слова на папері. Митцям потрібен рівний їм за досвідом та фахом, або й вищий на голову лідер, якого чекають у творчих майстернях, який здатен проаналізувати, що вони зробили краще, що – гірше.

«Ми працюємо, ми живемо разом з ними. І тут раптом – гарна, дійсно, дівчина, але її ніхто ніде не бачив, ми її не знаємо. Покажіться, будь ласка, зробіть якусь реальну справу. І тоді претендуйте на таку високу посаду. Бо це досить висока посада», – відзначає Надія Анатоліївна.

Олександр Антонюк, визнаний в Україні художник, у своїх висловлюваннях більш лаконічний, але, по суті, говорить те саме. Він почув новину про новообраного директора, але це ім’я йому ні про що не говорить. «Це просто фото у Фейсбуці, – відзначає пан Олександр. І додає: – Такі питання мають виноситися на загал, щоб людина була відома, щоб її знали – що в неї є, який в неї шлях…»

Людмила Рожко-Павленко, методист Хмельницької дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, додає: «Я говорила з художниками нашої Спілки, і просто з викладачами нашої школи, хоча вони не є членами Спілки – всі просто в шоці. Не можна сказати, що призначили людину з вулиці. Так, вона працювала в управлінні культури, це зрозуміло. Але це людина, яка не дотична ні до музею, ні до образотворчого мистецтва. Музей – це установа, яка збирає твори, щоб потім було, що показати; зберігає те, що вже давно є. Ну, і далі – пропагує, тобто вивчає, науково досліджує, аналізує тощо. Тобто музей – це не просто тільки виставки. Якби ж тільки виставки…»

Коментар фахівця

Леся Гасиджак, к.і.н., редакторка веб-порталу «Музейний простір» ГО «Український центр розвитку музейної справи», Перший заступник генерального директора Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» (Київ):

“Коли наша громадська організація (Український центр розвитку музейної справи) ініціювала введення конкурсної процедури при заміщенні посад директорів закладів культури, зокрема музеїв, нашою метою було дати можливість всім охочим поборотися за амбітну посаду, позбавити директорів-нероб можливості просиджувати все життя в музеї, фактично нічого не роблячи, зупинити процеси одноосібного кулуарного призначення дилетантів та нефахових людей на посади очільників закладів культури, що відбувалося до цього 25 років і, фактично, спричинило ту кризу системи культури, в якій ми всі сьогодні перебуваємо. Проте рік активного функціонування процедури показав, що ми, українці, вміємо зіпсувати будь-яку прехорошу ініціативу. Ми побачили, що двома найголовнішими проблемами в галузі культури є брак фахових кадрів, відсутність громадянського суспільства і чиновники у відділах, управліннях, департаментах культури, які лише маскуються під реформаторів, а насправді їх цілком влаштовує ситуація «болота», яке вони породжують і утримують у своєму просторі.

Що стосується Хмельницького, то по-перше, в мене є питання до управління культури, на яке ми вже рік чекаємо відповіді. Конкурсна процедура запрацювала у лютому 2016 року. У травні 2016 року, як нам відомо (бо наша ГО проводила моніторинг), завершився контракт у директорки Хмельницького краєзнавчого музею. Це означає, що нова директорка чи «стара» мали можливість потрапити в крісло директора тільки одним шляхом – через конкурс. Але його проведено не було! Моніторинг інформаційного простору (веб-сайтів ОДА, Облради, музею, управління культури) показав, що жодної інформації про конкурс не було. Неофіційні розмови зі співробітниками краєзнавчого музею також підтвердили: конкурсу не було, з директоркою просто підписали контракт… тепер уже порушивши закон у непроведенні конкурсу. Ми написали лист з проханням надати пояснення, чому було зігноровано конкурсну процедуру, і відповіді на нього чекаємо й досі…

Я неодноразово висловлювалася в інформаційному просторі з приводу того, наскільки високого рівня роботи досягнуто сьогодні Хмельницьким обласних художнім музеєм на чолі з Ларисою Черновою. Останні три роки він працює на рівні, а часом і краще, як великі національні музеї у Києві. Музей вийшов за рамки містечкового, що пропагує митців свого краю, він став резиденцією для інтервенції у провінцію сучасного мистецтва. Лариса Чернова привезла у Хмельницький великі кураторські проекти – Павла Гудімова, Андрія Хіра, інших, на які не ризикнули інші колеги. Вона відкрила хмельничанам Миколу Малишка та Івана Марчука, Франчука та Антонюка, графіку «4-го Блоку» і «Pictoric», Якова Гніздовського і Полатайка… Хмельницький художній музей сьогодні – це сучасна інституція, яка не лише експонує, а й досліджує, поширює інформацію і може гідно презентувати регіон у світі мистецтва.

Місяць тому я організовувала спецпроект «Музейний Простір»: в рамках VII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» ми зібрали і показали видання 50-ти музеїв України. І Хмельницький художній музей (як і краєзнавчий) брав у ньому участь. Ми побачили абсолютно довершені з мистецького, дизайнерського боку речі, і зрозуміли, що про принципи в підході до видавничої роботи музей може не лише говорити, а й навчати колег.

Але я Вам скажу чесно: я відверто шокована результатами конкурсного добору на посаду директора Хмельницького обласного художнього музею. На жаль, я не бачила відеозапису засідання конкурсної комісії і не була присутня на ній особисто, хоча ми подавали наших представників до комісії від громадських організацій, але вони не пройшли жеребкування. Проте знаю, що за крісло директора змагалися діюча директорка, перманентний чиновник-історик за освітою і чиновниця управління культури, яка має лише досвід роботи на телебаченні та в театрі. Як могла перемогти людина, яка не те що не працювала в музеї – вона не має поняття, що таке державний заклад культури взагалі?! Я не хочу бути ханжею і цілком припускаю, що можуть бути випадки, коли людина без досвіду є талантом і, навіть працюючи навмання, може бути успішною. Хоча це дуже й дуже важко! Але цей випадок зовсім не такий! Всі три кандидати мають цілком різний рівень компетенцій. Проте лідер у плані досвіду і фаховості серед них є очевидним! Не можна викидати на обочину людину в розквіті сил, яка як флагман, підняла інституцію на високий рівень і ще повна сил і енергії працювати й далі. Це злочин, і по відношенню до людини, і по відношенню до інституції».

 

 

 

Автор: Алла Самойленко