Чайна церемонія, дерев’яні мечі та кімоно: у Хмельницькому відзначили дні Японії в Україні

У центрі міста в суботу не цвіли сакури, але дух Країни сонця, що сходить, витав над ним досить відчутно. Любителів пізнати культуру та традиції далекої загадкової Японії зібралося не так щоб аж надто багато, проте зацікавлених було вдосталь.  На пішохідній частині Проскурівської від кав’ярні на розі і аж до медучилища вишикувалися у лінійку новенькі авто, які, за бажання, можна було протестувати. Під деревами дітлахи вчилися робити орігамі, щоправда через сильний вітер зроблені фігурки так і намагалися випорснути з їхніх рук. Дорослі розглядали виставку книг японських письменників та світлини з неймовірної краси краєвидами й моментами з життя японців. На імпровізованому у центрі прикінотеатрової площі демонстрували свої вміння спортсмени. Хмельничани могли зблизька побачити такі види спорту як карате, дзюдо та сумо.

Одне з дерев прикрасили фігурками-орігамі журавликів – своєрідним символом одного з найстрашніших днів у житті країни та її мешканців.

Та не лише центром міста обмежилося святкування. У виставковій залі художньої школи охочі могли ознайомитися з виставкою традиційного японського вбрання, масок та іграшок. Щоправда, таких охочих зібралося заледве десяток. А шкода, бо можна було не лише детально роздивитися, наприклад, інтер’єрні та ігрові ляльки, кімоно та маски, а й почути багато цікавого від мистецтвознавців та присутнього на відкритті виставки справжнього японця. Голова політичного відділу, Перший секретар Посольства Японії в Україні Дайсуке Мінаміно, до речі, чудовою українською мовою, відзначив, що, попри значні відмінності між нашими культурами, українці та японці де в чому схожі між собою. А мистецтвознавець Людмила Рожко-Павленко розповіла багато цікавих деталей про кімоно (наприклад, про те, як правильно його підперезувати поясом) та театральні маски (а ви знали, що протягом однієї вистави актор може змінити маску лише двічі, а завдання глядачів – здогадатися, яка личина є справжньою).

А в центрі тим часом свято тривало. На зміну каратистам на татамі вийшли майстри кендо – фехтування на бамбукових мечах. Найбільше радості цей виступ викликав у дітлахів – вони завзято лупцювали дерев’яними мечами двох чоловіків, одягнених у спеціальні обладунки, та пищали від радості.

Поруч в цей час любителі чаю взяли участь у своєрідному майстер-класі з приготування цього напою за всіма правилами японської культури. Щоправда, через не дуже вдале розміщення демонстраційного майданчика, тонкощі та деталі процесу могли побачити лише ті щасливчики, які встигли зайняти місця у передніх рядах. Всім інших довелося сприймати інформацію на слух.

В наметі неподалік можна було скуштувати  рамен – японську страву, дуже популярну серед молоді, оскільки вона достатньо недорога та поживна. Щоправда, особливого ажіотажу серед хмельничан чужоземний смаколик, вочевидь, не викликав. Напевно, через ціну в 40 гривень за 300-грамову порцію. Принаймні, черг біля намету видно не було, люди підходили, цікавили, що то є, і відходили.

А найбільший ажіотаж викликала примірка традиційного японського одягу юката (що в перекладі з японської означає «одяг для ванни»). З бажаючих приміряти «халатик» вишикувалася ціла черга, в якій терпляче чекали як жінки, так і чоловіки. Дуже скоро майданчиком біля кінотеатру ходило чимало хмельничан, перевдягнених у яскраві різнобарвні «халатики».

А на завершення свята всіх найтерплячіших очікували танці Бон-одорі та шоу японських ліхтариків.