Тестування безвізу:  Хмельницький – Париж

Українці тепер можуть подорожувати без віз. Добре це чи ні? Можливістю поїхати у одну з країн, куди спрощений в’їзд, скористатися просто: для подорожей потрібно мати  біометричний паспорт і, звісно, бажання мандрувати. Я вирішила перевірити усе на власному досвіді і побувати у Парижі. Сподіваюся,  розповідь буде цікавою для тих, хто ще досі налаштований скептично або ще не наважився почати відкривати для себе світ. Отже, про мою безвізову мандрівку до Франції. Вирішено було не їхати до цієї країни у складі туристичної групи. Друзів чи знайомих там у мене теж немає. Тому поїздка у Францію мала стати справжньою пригодою.

Біометричний паспорт я отримала у Хмельницькому швидко – всього за тиждень. Коли подавала документи, черги не було і у сервісному центрі навіть пригостили кавою.

При виїзді за кордон потрібна страховка. З цим теж не було ніякої мороки: все у страховій компанії оформили хвилин за 10. Тепер про гроші. Прочитала в інтернеті, що для перебування у Франції потрібно довести свою платоспроможність і мати біля 70 євро на добу. Так як я планувала бути у Парижі чотири доби, то теоретично мусила мати приблизно 300 євро.

Ще одна вимога – заброньований готель. Зробити це дуже просто через інтернет, але до вибору слід поставитися дуже відповідально, бо запросто можна отримати зовсім не те, про що мріяв. Варто ознайомитися з відгуками і рекомендаціями тих мандрівників, які були у вибраному вами готелі. Це очевидні речі. Звісно, ціна за проживання залежить від класу готелю і його розташування. Подорожувати ми планували вдвох з подругою. Номер на двох на три ночі коштував десь близько 250 євро.

Стосовно того, як дістатися Франції – є кілька варіантів. Можна придбати звичайні квитки на літак, але вони навіть економ класу дуже недешеві. Можна скористатися лоукостом, але у такому випадку треба про це подбати зарані. Радили також відлітати з Польщі, і це має сенс – квитки коштуватимуть дешевше разів у три. Мої авіаквитки з Києва до Парижа і назад, придбані за місяць до вильоту, коштували трохи більше 360 євро.

Півдготовка закінчена і мандрівка почалася. У Бориспільському аеропорту  перевіряли досить ретельно і з серйозними обличчями, тобто  за всіма правилами. Але ні про страховку, ні про гроші (готівку чи картку) ніхто навіть не згадав.

Переліт до Паризького аеропорту Шарль де Голль зайняв три години. Контроль там був, я б сказала, якимось непомітним. Паспорт у віконце, штамп і – voilà, bonjour Paris! Навіть дивно: нікого не цікавила мета приїзду, наявність грошей і заброньованого готелю та  страховки. Привітна посмішка – і все.

Тепер треба було доїхати до готелю. Тільки потім стало зрозуміло, що це можна досить просто зробити, сівши у потяг RER (Réseau Express Régional— система міського залізничного транспорту Парижа та його передмість). Але як це робити – невідомо. Аеропорт величезний, зорієнтуватися там не так легко.  Тому перестрахувалися і ще в Україні замовили трансфер з аеропорту до готелю.

Таким чином, ми не лише спростили собі процедуру проїзду з аеропорту до міста, але й мали нагоду побачити передмістя Парижу – Сен Дені. За вікном ми бачили те, що зовсім не співпадало з уявленням про Париж як європейське місто. Навкруги – темношкірі люди, індійці, араби.  На вулицях безхатченки, які живуть просто на вулиці.Кажуть,  там багато біженців із зон військових конфліктів. Вважається, що перебувати у цьому районі досить небезпечно. Навіть у автомобілі було не комфортно. Але скоро все змінилося і ми побачили інший Париж.

Наш готель розташований у 9-му окрузі, поряд метро і до центру з усіма визначними місцями дуже близько. Плату за проживання беруть при поселенні, бронювання безкоштовне. Готель виявився дуже непоганим: затишний і з дуже привітним персоналом, щоправда ні української, ні російської не знають. Є безкоштовний Wi-Fi. При бажанні можна у готелі снідати і коштує це недорого.

Про наші відвідини визначних і всесвітньовідомих пам’яток  історії і архітектури розповідати не буду, про них можна прочитати в інтернеті. А от про враження від міста хочеться сказати кілька слів. Загалом у Парижі панує дуже приємна атмосфера. Якщо втомився від піших прогулянок – завжди є де присісти і відпочити. На вулицях – крани з безкоштовною питною водою. Туалети – теж безкоштовні. Можна, звичайно, знайти і платний, але то треба шукати. Багато майданчиків для дитячих розваг, дітям там дуже подобається. Досить багато парків і скверів, де можна посидіти на травичці чи на лавці. У одному з парків бачили велике дерево з гілками, які ростуть майже паралельно до землі. На цих гілках лежали люди і читали книжки. Серед них були і люди досить похилого віку.

Раніше я чула про Париж як про брудне місто. Сміття, звичайно, знайти можна, якщо хотіти його бачити. Але в основному все досить пристойно.

На вузьких вуличках Парижу величезна кількість кафе, де люди п’ють каву чи вино. Особливо полюбляють пити вино на набережній Сени увечері. Але за чотири дні у Парижі ми не бачили ні однієї нетверезої людини, хоча ходили багато і скрізь. Може, нам пощастило, а може просто є певна культура вживання спиртного.

Хоч і досить коректно і ненав’язливо, але багато в яких місцях поліція проводить перевірку. Наприклад, при вході на великі станції метро. Перевіряє і охорона у великих торгових центрах і  музеях.

По центру міста ми в основаному пересувалися пішки. Але при бажанні можна влаштувати вело прогулянку. Для цього існує Velib’ – система громадських велосипедів у Парижі. Користування нею дуже просте і перші півгодини можна кататися безкоштовно, після чого залишати велосипед на будь-якій стоянці. Загалом, у місті багато велосипедних доріжок.

Один із днів ми вирішили присвятити поїздці у Діснейленд.  І ось тут довелося таки вчитися користуватися паризьким метро і RER. Все виявилось напрочуд простим і зрозумілим. Купивши квитки, ми вирушили у Діснейленд. Дорога зайняла приблизно  хвилин сорок, бо розважальний заклад знаходиться далеко за містом. Що говорити – ми потрапили у казку! Там просто треба побувати. День промайнув непомітно. Поверталися з фонтаном вражень ближче до опівночі.

Тепер про варіанти оплати товарів і послуг. Наявність чіпованої банківської карти спрощує оплату  і послуг, і  товарів у магазинах. Якщо у магазинах розраховувалися готівкою, то у метро простіше скористатися карткою.

Думка про те, що харчування у Парижі дороге – не зовсім правда.  Звісно, якщо відвідувати шикарні ресторани, то обід чи вечеря там можуть коштувати дуже дорого. Але навіть у центрі  Парижу можна досить легко знайти дуже пристойні кафе і поснідати там круасаном з кавою, а на обід скуштувати смачні французькі страви і запити їх неперевершеним французьким вином. І усе це за прийнятною ціною. У супермаркетах є недорогі смаколики, якщо вже зовсім економити.

Моє навіть досить скромне знання французької було досить доречним. Деколи довелося згадувати англійську. На жаль, української французи не знають. За час перебування у Парижі на його вулицях нашої рідної мови ми не чули ні разу, російську від туристів чули  разів три чи чотири.

Париж зустрів нас дуже привітно і тепло, тому залишати його було трохи сумно. Купивши сувеніри на пам’ять про Париж, зібралися додому. В аеропорт ми вже, як досвідчені мандрівники, поїхали на RER. Квиток коштував 10 євро, за двох заплатили 20. Це у два з половиною рази дешевше, ніж на таксі.

Як годиться, трохи поблукали аеропортом, доки дісталися свого терміналу. Там складалося враження, що потрапив у майбутнє. Митний контроль у аеропорту Шарль де Голль знову був дуже простим і без зайвих слів і питань. Посмішка, merci, au revoir!

У літаку під час польоту ще раз відчули на собі гостинність і добродушність французів. Командир літака намагався говорити українською і виходило у нього це дуже кумедно. Стюарди і стюардеси пішли далі і почали жартувати українською. Але французькі жарти їхньою далеко не ідеальною українською ще треба було зрозуміти. Та усе це було дуже мило і створювало гарну атмосферу.

Батьківщина зустріла скромно і стримано.

Після цієї подорожі я переконалася, що безвіз – це дійсно досягнення. Колись давно я збирала документи для поїздки у Францію, але нічого у мене тоді не вийшло.

Я щиро вдячна моєму викладачеві французької мови Андрієві Швецю за ті знання, які дуже мені згодилися у Франції, і синові, який допоміг здійснитися моїй мрії.

 

Алла Самойленко

Схоже

Для уникнення хаотичного розміщення оголошень на парканах, зупинках громадського транспорту та в інших непризначених для цього місцях, на території міста Кам’янець-Подільського влаштовано вісім нових тумб для оголошень. Місця їх встановлення затвердили на черговому засіданні Кам’янець-Подільського виконавчого комітету.

 З початку року кількість роботодавців, які звернулись у службу зайнятості про потребу у кваліфікованих працівниках, збільшилася майже на 16 з половиною відсотків та 31 тисяча 400 безробітних громадян скористались послугами Хмельницької обласної служби зайнятості. Так, у січні-серпні цього року в базі даних Хмельницької обласної служби зайнятості налічувалось двадцять з половиною тисяч  вакансій. Більше 80 відсотків вакансій припадає на робітничі […]

Щоп’ятниці пасажирів хмельницьких тролейбусів навчають QRуто платити за проїзд. Своїми знаннями з хмельничанами інструктори діляться абсолютно безкоштовно. ПриватБанківці йдуть у ногу з часом, і пропонують робити це іншим. Що потрібно для оплати проїзду за допомогою QR-коду? Смартфон і Приват 24. Хто ще не встановив додаток у своєму мобільному, молоді інструктори допоможуть це зробити. Для сучасного виду […]