Батьківською стежиною. Історія вибору хмельницького футболіста Андрія Ліповуза

Вже неодноразово спеціально для «Поділля News» свої коментарі давав дев’ятнадцятирічний футболіст, півзахисник хмельницького ФК «Поділля» Андрій Ліповуз. Отже, цього разу ми вирішили розповісти вам історію футбольної кар`єри  Андрія. Чому хлопець обрав саме футбол, з чого починалась його спортивна стежка та як після спортивної школи, яка знаходиться у Володимирі-Волинському, він опинився у хмельницькому «Поділлі» – на ці питання футболіст відповів у своєму інтерв’ю. Прийшовши на зустріч із молодим футболістом, я одразу помітила його щиру  посмішку. Високий та стрункий хлопець із очима, в яких бігають вогники.

–  Андрію, з якого віку ти почав займатися футболом?

– Із шести років. У 2004-му році я потрапив до команди ДЮЦ-Іскра, яка і стала моєю першою командою.

– Чим тобі запам’ятались такі собі «дитячі» тренування?

– Було незвично, трохи важко, адже це був лише початок! Перші тренування, перші забиті голи – було безліч щасливих моментів. Все ж перша, дитяча команда не зрівняється із дорослою, там все це сприймається ще не настільки серйозно.

– А коли саме розпочалися твої доросліші тренування?

– Через три роки, коли я перейшов до ДЮСШ №1. Тренувався я у тренера, якого звуть Богач Юрій Юрійович, на стадіоні, що розташований біля 14-ї школи.

– Тобто, саме стільки років ти грав лише за ДЮСШ №1?

– Та ні, я завжди дуже хотів поїхати до спортивної школи.

– Чому?

– Це було мрією дитинства, сам не знаю, чому саме. Але коли мені виповнилось 14 років, ми з батьками вирішили спробувати втілити у життя моє бажання. Сумнівів щодо вибору школи не було, я поїхав до спортивної школи у місті Володимир-Волинськ.

– А чому саме ця школа?

– На той час там навчався один із моїх друзів, тому я завжди хотів потрапити туди.

– Але чому ти повернувся?

– Повчився там я зовсім мало, півсезону, і повернувся назад до своєї рідної ДЮСШ. Там гарна школа, проте я почувався не зовсім комфортно. Та й тренер не бачив мене в основному складі, отже сенсу залишатись не було.

– І знову місцева ДЮСШ. А як ти потрапив до  «Поділля»?

– Після закінчення навчання у школі я вступив до Вінницького університету. Аби не втрачати форму, я грав на місцевому чемпіонаті. Якщо чесно, то думав, що вже ніколи не займатимусь футболом, що ось так потроху він і піде з мого життя. Проте тренер та футболісти із Хмельницького повідомили, що у нас буде своя професійна команда. Потім мене запросили туди. Я погодився, адже для мене то був другий шанс повернути футбол у своє життя. Тому після першого курсу я перейшов на заочну форму навчання і повернувся до рідного міста.

– Чому саме «Поділля»?

– Тому що грати у рідному місті набагато приємніше, ніж у чужому! Приємно бачити на трибунах своїх рідних та друзів, які приходять, щоб вболівати за тебе та дивитися на твою гру.

– Це єдина причина?

– Я бачу перспективу у нашому клубі, та й хочеться розвивати футбол у рідному місті. Хто, як не ми!

– І, наостанок, головне питання: чому ти обрав саме футбол з-поміж усіх інших видів спорту?

– Якщо чесно, то сам іноді задумуюсь над цим питанням. Але відповідь у голові виникає тільки одна: тому, що мій батько також займався футболом у свій час і грав дуже добре та віддано! Мабуть тому і я вирішив пов’язати своє життя саме із цим видом спорту.

Забавська Ірина