Після чотирирічної перерви та на новому місці 16 вересня на околиці обласного центру влаштували 30-ту, ювілейну обласну агропромислову виставку-ярмарок. Востаннє така виставка відбулася у Хмельницькому  2013 року, та й локація її була інша – територія товариства «Хмельницькголовплемпідприємства». Цьогоріч за тиждень до Дня міста хмельничанам дали змогу і необхідні продукти подешевше купити, і на людей та техніку подивитися.

Субота. Ранок. Вулиця Прибузька. Жовтий автобус. Поки пасажири вмощуються на сидіннях, жінка-кондуктор поспішає поділитися наболілим: «Проїзд – платний. Я не знаю, де там хто що почув про безкоштовний проїзд, але – 4 гривні, будь ласка». Крім того, ділиться враженнями: «Бабусі їдуть з базару задоволені, кажуть, там все дешевше – і яйця, і крупа, і борошно».

Загалом, система оповіщення про спосіб доставки до «Агро-Поділля» у місті спрацювала не дуже. Більшість так до останнього і вважала, що проїзд – безкоштовний, а автобус ходитиме лише від автовокзалу №5. За словами кондукторки, саме там збиралася основна маса бажаючих дістатися «базару». Попри це, не обов’язково було їхати аж на майже край міста – автобус зупинявся на кожній зупинці громадського транспорту від Прибузької аж до тієї самої автостанції.

Те, що на межі міста відбувається щось масштабне, було зрозуміло ще за кілька кілометрів від ТСЦ «Поділля» – вздовж дороги вишикувалися легковики, заїзд на ринок регулював поліцейський, а сам ринок зблизька був схожий на мурашник.

Перше, що кидалося у вічі при вході на виставку – техніка. Величезні трактори з колесами розміром у людський зріст, комбайни, схожі на фантастичних тварин, а ще – й зовсім дивні конструкції, про призначення яких ніколи й не здогадаєшся, поки не почитаєш картку-пояснення. Тут, біля цих величезних машин, охоче фотографуються і дорослі, і діти. А останні ще й «приміряють» на себе роль водіїв цих диво-машин, піднімаючись сходинками у кабіну.

Практично невідома хмельничанам і, ніби Атлантида, заново відкрита територія ТСЦ «Поділля» розділилася на дві частини. Містяни, як у казці, стояли на роздоріжжі: праворуч підеш… ліворуч підеш… Ліворуч було галасливіше та, на перший погляд, цікавіше. Ще б пак, там, поряд з наметами, в яких представники районів області презентували свою продукцію, на величезній сцені виступали творчі колективи тих самих районів. Там же хмельничан пригощали смаколиками – юшкою, смаженими поросятами та іншими наїдками. Там же облаштували дві фото-зони – біля герба з батонів та біля молодих людей, одягнених у чудернацькі костюми. Там же продавали традиційні для всіх ярмарків вироби з дерева – дошки, ложки та інші, «карпатське» вбрання – шкарпетки, валянки, капці, жилети. Там же презентували інші дерев’яні цікавинки – лавки, гойдалки, столи та стільці, буфети, скрині і навіть місточок. Зона традиційного тест-драйву з купою легковиків різних моделей також перетворилася на фото-зону – біля жовто-чорного «Мустанга» постійно юрмилися діти, які не стільки позували перед камерами батьків, скільки прагнули залізти всередину і посидіти в машині.

В цій частині виставки найбільший ажіотаж можна було спостерігати біля намету агрохолдингу «Мрія». Там всім бажаючим безкоштовно наливали у великі пластикові стакани солодкі напої. Оскільки знайти щось попити, крім медовухи та вина, на виставці було досить проблематично, то й черга там постійно збиралася чималенька.

В центрі виставкової території, одразу напроти сходів розташувалася ще одна сцена, маленька. Тут відвідувачів розважали піснями брати Гжегожевські. Поруч розмістилися вирізьблені  з величезних стовбурів дерев столи та стільці та опудало кабана, біля якого також охоче фотографувалися діти, обіймаючи страшнувату тварину за голову. Далі у декоративній печі палахкотів справжній вогонь, на якому готувалися (чи підігрівалися) вареники, пиріжки та м’ясо. До речі, тут також безкоштовно пригощали пиріжками з вишнями (дуже смачні), хлібом та медом.

А далі… А далі розгорнувся величезний ярмарок. На чималій площі щільно один біля одного стояли намети з усім, що тільки можна уявити собі на ярмарку: м’ясо, риба, яйця, олія, картопля, капуста, яблука, мед, виноград, домашнє вино, медовуха, сир, льодяники на паличках, попкорн… Щоб обійти всю територію та роздивитися все детально та прицінитися, знадобилося би, напевно, не менше, ніж півгодини.

Проходячи між рядами та прислухаючись до розмов, можна було почути цікаві діалоги. Ось імпозантний чоловік у солом’яному капелюсі агітує жінок, які зацікавилися його медом: «Всі хочуть купити карпатський мед. А вони знаєте, як роблять? Їдуть сюди, тут купують, а потім везуть до себе і кажуть, що це карпатський. А там немає ніякого меду». Інший чоловік пояснює купувальниці: «Ми продаємо за вашими цінами. У нас все дорожче, а у вас дешевше. То й продаємо дешевше». Хтось продає розсаду і пояснює: «Ось тут треба обрізати, а потім садити. А, ще ж я вам маю здачу дати?» Чоловік, який смажить м’ясо та картоплю, розводить руками: «Немає місця в наметі, щоб сісти. Доведеться чекати…» Хтось з продавців обнадіює покупців, яким, напевно, чогось не вистачило: «Нічого, за тиждень на Прибузькій буде ярмарок, то там купите…»

***

Дорогою назад у автобусі було тихо. Втомлені, але задоволені пасажири везли з виставки покупки: в когось у коробці пищали курчата, хтось обережно притримував саджанці квітів, хтось тримав наперед себе пакети з рибою та м’ясом, у когось на «кравчучці» розпинала боки величезна сумка…

Виставка вдалася!