Виставку з 23 робіт народної художниці Марії Приймаченко презентували днями у Хмельницькому обласному художньому музеї. І хоч полотна з музейної колекції виставляються в музеї вже не вперше, вони досі не залишають байдужими поціновувачів творчості художниці.

Марія Приймаченко (1909-1997) – народний художник, заслужений діяч мистецтв, лауреат Державної премії України. Народилася в селі Болотня на Київщині, в якому й прожила все своє життя. Серед видатних майстрів народного мистецтва вона – найменш розкрита творча особистість, а її розписи – найбільш загадкові, утаємничені щодо своєї внутрішньої сутності, хоч зовні видаються простими та зрозумілими.

Картини художниці іноді досить важко зрозуміти, адже сюжети, закладені у них автором, зазвичай мають зовсім інший сенс, ніж здається на перший погляд. Світ людей, їхні вчинки Марія Приймаченко відтворювала в образах фантастичних істот, називаючи їх цілком реально: ведмідь, мавпочка, вовчиця, куріпка тощо. Втім, трапляються серед них і суто «приймаченківські» істоти: чаплун, лякаха… Проте,  так зразу і не зрозумієш, де хто, аж поки не прочитаєш назву картини. А вони в автора ґрунтовні та змістовні, кожна назва – ціла історія, розказана на ватмані гуашшю.

«Це чудо хоче йти вперед, а його зад тягне назад», «Видра рукавиці наділа на лапи і не бачить, що весна; сонечко світить, а все оживає, а вона нічого не понімає», «Довгохвоста видра залізла у горох, думає, що вона утрьох. А вона сама і нікого нема» – такі та інші назви мають картини художниці, і це змушує зупинитися перед кожною з них, аби зрозуміти, чому видра в одному випадку схожа на лева, а в іншому – на кабана, мавпа схожа на дівчину у вінку, а дивовижна яскрава птаха називається «лякаха», яка «усе паше, гарно співає і пляше».

Виставка «Диво-звірі Марії Приймаченко» триватиме до кінця вересня.