Юний хмельницький автостопер мандрував без грошей у Росію та Фінляндію

Тисячі кілометрів з випадковими попутчиками, життя у наметах, їдальнях та вокзалах. Ранній шлюб і улюблений вислів “Мені пощастило”. 19-річний хмельничанин Андрій Нортон – маловідомий, але непересічний місцевий мандрівник автостопом. Без грошей він примудрився здолати тисячі кілометрів.

Вперше автостопом Адрій спробував дістатися з Києва до Хмельницького. Мав їхати потягом і вже попередив маму, що буде вранці вдома. Але через роботу запізнився на декілька хвилин. Інших поїздів та автобусів не було. На бла-бла-карі ціни, за словамиАндрія, просто захмарні. У чатах і групах хлопцю порадили вийти на трасу ближче до окраїни Києва. Декількома попутками до п’ятої ранку він дістався до Хмельницького. Без всякої плати.

Після тої своєї вдалої подорожі Андрій загорівся та вже за тиждень поїхав таким же способом у Полтаву. Через рік вперше – за кордон, у Санкт-Петербург. Свій вибір місця для подорожі Андрій посянює так:

Санкт-Петербург було моїм містом-мрією. Маю звідти декілька інтернет-знайомих. Воно схоже чимось на Львів. А мені подобаються цікаві, культурно насичені міста. Я чув: багато з тих, хто шукає себе, їдуть саме у Петербург. І або знаходять, або взагалі пропадають. Тобто  у Пітері можна почати все з чистого аркуша.

Інтернет-знайомі не заперечували, щоб він у них пожив. А ще на той момент хлопець не мав біометричного паспорта. Для виїзду ж у Росію він не потрібен.

Щоправда, пітерські приятелі не поставилися серйозно до намірів приїхати автостопом і без грошей. І самі вирушили на той час відпочивати. Так Андрій опинився один у незнайомому місті. Подорожуючи Україною, він ночував на вокзалах. У Петербурзі теж спочатку подався на вокзал. Місто йому так сподобалося, що навіть виникла думка там лишитися назавжди. Але без громадянства реально перебувати лише три місяці. Саме стільки він там і був.

Ночував, де пощастить: крім вокзалів, у їдальнях. Постійно намагався знаходити так звані “вписки” (квартири, де можна залишитись переночувати безкоштовно у незнайомих людей).

Бувало, ввечері знайомився з групою людей. Вони могли перед цим гуляти, випивати, розмовляти. І дуже часто нудьгували. Бо вечір ішов за одноманітною схемою. Тому охоче брали Андрія у свою компанію, влаштовували на ночівлю, давали помитися.

Андрій стверджує:

У росіян велика цікавість до того, наскільки співпадають мої розповіді з новинами їхніх ЗМІ. Багато запитували: а якби ми приїхали в Україну і говорили російською, як би до цього там ставилися? Я переконував, що нормально. Більшість росіян, з якими я спілкувався, дуже критично налаштовані до того, що говорять їхні медіа. До того ж у багатьох є українські родичі.

За словами Андрія, нинішній Президент Росії Володимир Путін не користується у росіян великою популярністю. На вибори ж, на його думку, зазвичай у них, як і в Україні, ходять пенсіонери та чиновники.

На питання “Хто ж тоді воює на Донбасі?” Андрій Нортон точної відповіді не знає: “Я не цікавився війною. Напевно, це строковиків та професійних військових відправляють. За весь час перебування у Росії я тільки одного разу наштовхнувся на відкриту агресію. У черговий раз сів у попутку і розговорився з водієм. Коли він дізнався, що я з України сказав:

Я думал, что буду сажать хохла. Но никогда не думал, что посажу его к себе в машину.

Андрій пригадує – йому тоді стало страшно. Але він почав спокійно розпитувати водія вантажівки: а що не так? Той свою думку не змінив. Але сперечатися з людиною, яка тебе везе, та ще й посеред траси, не розумно – вважає мандрівник-автостопер.

Після Петербурга Андрій Нортон вирушив до Москви. Та відчув різницю між цими двома містами. Пітер – культурний центр. Москва – кар’єрний. Люди туди, за спостереженнями автостопера, приїжджають спеціально, щоб заробити гроші. Там всі кудись поспішають і ніхто ні на що не звертає уваги.

У Москві хлопцю знову пощастило. В інтернеті він познайомився з корінним москвичем, який запросив його до себе пожити – поблизу парку “Воробйові гори” у центрі столиці. Це місце у Москві сподобалося Андрію Нортону  своєю неквапливістю. Вразив його і ще один район – Москва-сіті, забудований хмарочосами. У мандрівника склалося враження, що він потрапив у США чи Китай.

Крім Москви та Санкт-Петербурга, юний автостопер побував у Мурманську. “Я познайомився з дівчиною з Сєвєроморська (25 км. від Мурманська). І ми розговорилися про подорожі автостопом. Вона хотіла спробувати, але боялася. А я їй допоміг реалізувати цю мрію. Правда, Сєвєроморськ – закрите військове містечко. І туди мене банально не пустили. Тому вона поїхала додому, а я подався до Мурманська”, – розповідає Андрій Нортон.  

Мандрівнику вчергове пощастило з житлом завдяки знайомим з інтернету. Визначних місць, за його словами, там обмаль. Йому показали один пам’ятник – Альоші (захиснику Заполяр’я).

На початку вересня у Мурманську було вдень градусів вісім. Андрія вразив тамтешній ландшафт. Скелястий і майже без дерев. Але найбільша його мрія – побачити океан (Північний Льодовитий). Це виявилося  не так вже й просто: вся прибережна зона закрита – там військові бази. Тому довелося їхати за місто, до майже закинутого поселення Териберка. Там мандрівник побачив океан і Териберський водоспад. Від незайманої людиною природи захоплювало дух:

У реліктових маленьких озерцях вода настільки прозора, що завдяки переломленим у ній променям сонця, здавалася схожою на райдугу.

Насправді, каже Андрій, він поїхав до Мурманська, щоб вбити час. Ще раніше думав над тим, як зробити так, щоб його раптово не видворили з Росії:

В одній компанії порадили одружитися на росіянці. Одразу ж і дівчина знайшлася, яка сама мені це запропонувала. Але перед укладанням шлюбу, треба було десь місяць перебути. До речі, ця дівчина трансгендер. Я спочатку прийняв її за хлопця. Але за документами він – жінка. Зрештою ми таки одружилися. Я і зараз офіційно одружений.

Двічі автостопером цікавилися російські правоохоронці. Вперше – коли він йшов вздовж траси. Вдруге – у містечку поряд з українським кордоном. Поліцейські запитували, звідки він і куди їде. Обидва рази відпустили. Правда, у другому випадку хотіли вже у відділок доправляти, але потім передумали.

Зазвичай у подорожі Андрій бере туристичний рюкзак на 70 кг. Два комплекти змінного одягу, кілограмовий пакет фініків. Тому що вони поживні і не псуються. З ними можна вижити, якщо раптом стане дуже скрутно.  Обов’язково поповнений телефон з виходом в інтернет. Мінімальна аптечка. Каже, варто мати і антибіотики. Але йому щастило, не траплялося приводів їх вживати.

Я – дійсно везунчик. Так само мені пощастило, коли я рік тому зібрався на новорічні свята у Фінляндію. З бюджетом у 1000 гривень. Тобто гроші на те, щоб купити одяг, зробити біометричний паспорт, доїхати до Фінляндії і повернутися назад.

Люди, на думку Андрія, там безкорисливо цікавилися ним. Вони не говорили про себе, а хотіли допомогти. Один чоловік, який підвозив автостопера до Гельсінкі на великому джипі, дізнався, що у хлопця нема грошей на переправу через затоку.

Фін доправив мене до самого порту, намагався вночі знайти банкомат, щоб зняти для мене гроші. Але коли не вийшло, вигріб всі монети з попільнички, і там назбиралося 40 євро. Якраз щоб переправитися у Таллін.

Хоча для розуміння фінів складний вислів “No money”. Вони завжди перепитують, на що саме нема грошей? І дуже дивуються, коли дізнаються, що нема взагалі. Це благополучна країна. У якій найкраще живеться дітям та пенсіонерам.

У майбутньому Андрій Нортон мріє побувати також у Празі та у Барселоні:

Я почав подорожувати, бо не знав, чого хочу. Зараз теж не знаю. Я шукаю свій шлях. Більшість людей ідуть накатаною дорогою: садок, школа, університет, робота. Мене все це не влаштувувало відтоді, як мене вигнати з університету. Бо потім зрештою ти будеш заробляти на те, щоб жити. І жити на те, щоб заробляти. А я хочу знайти щось, що зможе мені у майбутньому приносити пасивний дохід.

Читайте нас у Телеграм та у нашій групі Viber @ПоділляNEWS

Схоже

Кінотеатр ім. Шевченка та кінотеатр “Планета” з пожежною каланчею, старовинна будівля міської ради. Все це зображено на новорічних іграшках, якими торгують на Різдвяному ярмарку у Хмельницькому. Такі прикраси – найдорожчі. Вартують 150 гривень. А от склянна кулька з логотипом міста та магнітики із скульптурами Миколи Мазура можна придбати за 60 грн. Продавці запевняють: виготовлення іграшок […]

У Хмельницькому міська рада визначила перелік локацій для проведення ярмаркових заходів. І саме там можна торгувати ялинками та іншими новорічними деревами. Управління торгівлі, як організатор ярмарків на території міста, надає погодження на їх проведення, кошти від суб’єктів господарювання надходять до міського бюджету.   вул. Проскурівська, від вул. Грушевського до вул. Володимирської (в межах проведення Різдвяного ярмарку) […]

13 грудня у середмісті Хмельницького, біля кінотеатру ім. Шевченка, відбудуться Андріївські вечорниці за участю рок-гурту “Чумацький шлях”. За словами фронтмена Сергія Строяна, він виступить у звичному образі козомонстра. Під час концерту “Чумацький шлях” поєднає українські традиції із сучасністю. Деякі пісні звучатимуть 13 грудня вперше. Рокери готують і спільний виступ з фольклорним ансамблем.