У Хмельницькому вчитель навчає учнів за американською методикою

Уроки одних педагогів учні не люблять, а інших – сприймають, як  свято. У тому,  що все залежить від вчителя, можна переконатися, побувавши у НВО №5 міста Хмельницького. Стіни класу, де займаються учні, прикрашені об’ємними інсталяціями з дерева, картону, металу, тонких гілочок. Це все роботи учнів майстра декоративно-прикладного мистецтва, члена Спілки народних майстрів Хмельниччини Володимира Журбіцького.

Чимало робіт виготовлені дівчатами, – з гордістю розповідає вчитель трудового навчання. Але не на уроках, а на заняттях гуртка «Диво», який ще донедавна існував у школі. За перегородкою у класі – станки для роботи з металом і деревом. Поряд з пристроями – напівготові фігурки оленів, зроблені з тонких бляшанок. Кожен олень – унікальний. Такий, яким бачить його певна дитина.

Вчитель працює за американською  VTS (Visual Thinking Strategies) програмою. Використовує у роботі і німецьку методику.

«Я зацікавився VTS ще на початку 90-тих років. Особливість  її у тому, що дитина має створити образ. Шаблон один, а фігурки всі різні. Кожен учень робить виріб відповідно до свого характеру і свого бачення. Вироби повинні мати енергетичний ресурс. Наприклад, кінь з металу – не проста бляшанка, а поробка, що відповідає статиці, динаміці, характеру. Також враховую у викладанні німецьку методику. У них поробка тими чи іншими шляхами має бути закінчена, щоб дитина бачила плоди своєї праці. У методиці важливе і зацікавлення. Діти на ці уроки біжать, чіпляються за штани. Це тому, що у них все виходить і вони цим пишаються», – розповідає Володимир Журбіцький.

Майже у всіх класах цього навчального закладу, розташованого у середмісті Хмельницького, понад 30 учнів. Тому дітей ділять на дві підгрупи – хлопчачу й дівчачу. Аналогічний розподіл використовують у більшості місцевих шкіл. До речі, від такого ще радянського підходу рекомендувало відмовитися Міністерство освіти та науки ще три роки тому. Проте на практиці використовують іншу рекомендацію. А саме: класи, де понад 27 учнів, розбивають на підгрупи. І не лише на уроках трудового навчання. Єдина особливість саме цих занять: розділення, як і за часів СРСР, відбувається за гендерною ознакою.

Разом з тим у новій програмі є й плюси:  вчителі отримали більше свободи. Це дозволило, наприклад, Володимиру Журбіцькому  ввести на уроках трудового навчання ще й креслення. Вчитель називає цей вид роботи «технічним малюнком».

Практичність такої навички він доводить, організувавши у класі експеримент. Всім хлопцям роздає невеличкі об’ємні заготовки та пропонує  за п’ять хвилин без лінійки зобразити ці деталі на папері. Згодом з таким же завданням Володимир Журбіцький рушає в аудиторію, де займаються дівчата. Всі діти класу, не залежно від статі, однаково охоче долучаються до експерименту. Більшості з них легко вдається виконати завдання.  

«Для дітей це дуже практична вправа – 3D-візуалізація, – пояснює педагог. – Якщо навіть вони самі не зможуть виготовити щось, то прийдуть у майстерню і намалюють потрібну річ. А дівчата зможуть легко моделювати собі одяг».

Уроки трудового навчання відбуваються парою. У першій половині занять діти можуть, наприклад, креслити. Після перерви – виготовляти вироби. Всі матеріали для поробок вчитель купує сам – бюджетних коштів для цього не виділяють багато років поспіль. Тому втілити ще одну міністерську новацію – кожна дитина може обрати з-поміж кількох десятків модулів та реалізувати свій проєкт – на практиці організувати фактично неможливо. Серед модулів може бути і дизайн, і гончарство, і писанкарство, і вирощування квітів. Але –лише у теорії.

 «Модулі – це ідея фінської школи. Але МОН іде за принципом: чули дзвін, але не знаємо, звідки він. Для того, щоб все це працювало, потрібне, передусім, забезпечення. Тоді можна буде все це втілювати і контролювати. Для великої кількості модулів потрібне розмаїття інструментів. Я виплутуюся  із ситуації інакше: у мене один модуль, але велика кількість модифікацій», – каже Володимир Журбіцький.

За словами вчителя, бюджетні кошти для оновлення майстерні трудового навчання не надходили від початку 90-тих років. П’ять років тому, відколи працює саме у цій школі, довелося самостійно займатися облаштування аудиторії, лагодити наявні інструменти та закуповувати нові. Така байдужість на рівні держави до уроків трудового навчання демотивує, – зізнається Володимир Журбіцький. Це при тому, що саме на цих уроках діти можуть здобути ті знання і навички, які реально знадобляться вже у дорослому житті.