Виставою про російсько-українську війну завершився театральний тиждень у Хмельницькому

Від минулого вікенду у нашому місті відбулась низка театральних подій, про які ми писали, заключним показом днів сучасного українського театру стала вистава, які всі охочі містяни могли переглянути у артпросторі «КУТ».

Клуб шанувальників сучасного театру «Et cetera», який після довгої перерви відновив свою роботу у мистецькому просторі «КУТ», цього місяця представив сучасну українську драму, яка відтворює сьогоденну катастрофу української історії – актуальну війну.

Показ в онлайн-форматі документально-художньої вистави «Зроби мені тишу» режисера Павла Юрова та художника Анатолія Татаренко став можливий у нашому місті завдяки підтримці онлайн театру «Dramox».

Перед показом, натхненних театрального клубу «Et cetera», режисер Дмитро Гусаков розповів про історію створення цієї вистави та про особисту драму самого режисера Павла Юрова, лавреата відомої премії «Київська Пектораль 2011» у номінації «Кращий режисерський дебют».

Зі слів пана Гусакова, режисер Юров, який сам родом з Антрациту, отримав травму війною ще у квітні 2014 року. Тоді, Павло Юров разом з волонтером Денисом Грищуком потрапили до полону у Слов’янську, в розпал першої окупації міста. У полоні режисера Юрова допитували, били та погрожували гіршою розправою. Від 25 квітня до 5 липня 2014 року полонених піддавали тортурам. Тож, пережитий досвід однозначно вплинув на мистецтво режисера.

На платформі «Dramox», режисер Дмитро Гусаков переглянув перформанс «Зроби мені тишу», в якому, згідно з описом, підіймається тема збройного конфлікту на Сході України та його впливу на суспільство:

Створений у співпраці з сучасним художником Анатолієм Татаренком. В його основі – реальні історії людей, які пережили війну: солдатів, які воювали на фронті, волонтерів, які допомогали на передовій і в тилу, військових лікарів.

Цей перформанс, який вийшов на платформі за рік до 24.02.2022, режисер Юров перетворив на повноцінну виставу після повномасштабного вторгнення, прем’єра якої мала відбутися у Національному театрі Лісабона. Але сам режисер у Португалію не доїхав, чому так сталось він розповів в інтерв’ю hromadske.ua:

З березня 2022 року я працював як фіксер з іноземними медіа. Одного дня я працював із BBC і познайомився з репортером, в якого чоловік — художній керівник Національного театру в Лісабоні. Я надіслав йому своє портфоліо й вони запросили до себе виставу, яку я робив. Це вистава 2020 року, вона розповідала про події на сході на той момент. Ми її адаптували під події 2022 року, доробили, так би мовити. І от, власне, у травні цього року я мав їхати на прем’єру цієї вистави в Португалію. Міністерство культури запровадило в березні, по-моєму, цю нову норму щодо подання військових документів. Я пішов у військкомат, пройшов комісію і мені сказали, що в них є для мене пропозиція, від якої я не можу відмовитись.

Наразі режисер служить в українському війську, поки ми в тилу маємо змогу ознайомитися зі змістом і правдивим поглядом митця на війну.

Сама доповнена вистава «Зроби мені тишу» насичена повторюваними фразами, словесними патернами, які на превеликий жаль відомі кожному з нас. Головні герої – дочка та батько, намагаються протягом усієї вистави почути одне одного, спочатку в переносному сенсі, а потім, коли їх розлучає війна – і в прямому.

«Війна ближче ніж тобі здається!», «Я політикою не займаюсь.», «Весь всі говорить про вторгнення.», «Зі святом захисника вітчизни!?.» – фрази першої частини, ще без повномасштабної війни. Їх згодом змінять вже широко відчутні нам: «Хто це стріляє?», «Чуєш звук? Близько…», «Це прильот!», «Це відльот!», «Це в сусідки бахнуло, піду подивлюся!», «У мене тут немає майбутнього, ми всі помремо…», «В тебе є зв’язок?»…

А далі донька евакуйовується, а батько лишається глядіти «за Жужиком». Всі, абсолютно всі діалоги знайомі до гарячих сліз. В якийсь момент ти забуваєш, що це онлайн вистава, бо перебуваєш в ній, на суті 10 років.

«Є два місця, але там ще бабусю потрібно забрати з Проспекту Миру…», «Я завжди допомагала місцевим.», «Їм ніде немає допомоги!», «А вони лишилися.», «Всі вони знали мій позивний.», «Ваня, ти мародер!», «Жінка одного мого близького виїхала за кордон…», «Ти втратив життя яке любив!», «І все потрібно починати з нуля» – чуємо, відчуваємо. Як і розуміємо як це хотіти «тиші». Одна з героїнь  лікарка-волонтерка, яка розповідає свою історію життя з ПТСР, «після». Розповідає, як же їй вдома хочеться, щоб чоловік «Зробив їй тишу»…

Наприкінці вистава дає надію на остаточне знищення умовного Ваньки, їх численної чорної пошесті, хоч і не з першого разу. До глибини душі торкають відіграні на всі людські жили діалоги – волонтерки, військового, біженки – бо це щодення, болісне, досі невідомо до коли кровопролитне. Так, ти можеш сісти і написати свій діалог, монолог, п’єсу, якщо готовий, відчуваєш сили і знаєш про що сказати. Але спершу – подивитися цей повноцінний, перев’язаний суцільним нервом твір на платформі «Dramox», адже він не дарма там. Для нас, для пам’яті, для майбутнього. Переживи «тишу», щоб створити голосіння мистецтва, але не пустий звук. 

Читайте також: Прем’єра епопеї «Енеїда» відбулася у Хмельницькому у День театру