У селах Хмельниччини меншає корів у приватних господарствах

Через низьку рентабельність жителі сіл Хмельниччини скорочують кількість великої рогатої худоби в приватних домогосподарствах. Причину пояснив директор одного найбільших з підприємств з виробництва молочної продукції області, член Асоціації виробників молока Сергій Іващук.

За його словами, прибуток від молока можна отримати, якщо тримати не менше 100 корів. Утримання однієї-двох приносять лише збитки.

20 років поспіль тримає корів та торгує молоком на продуктовому ринку в Хмельницькому жителька села Кадиївка Ярмолинецької громади Валентина Коваль. Зараз у неї в господарстві чотири корови.

Рятує доїльний апарат. Зараз ситуація зі світлом не дуже. То в мене весь час під руками генератор. Сама заводжу, сама дою. Десь пів на шосту виїжджаємо з чоловіком на ринок. Кожного дня, без вихідних. Понеділок лише вихідний, – розповіла журналістам Суспільного жінка.

Та додає, місця для випасання корів біля села немає:

Майже кожного дня худоба пасеться на тих самих місцях, просто щоб в хліві не стояла. Тричі на день треба в жолоб дати їсти їм. Сіна 15 машин заготовити.

За словами Валентини, випасати корів на своїй території їй дозволив місцевий підприємець. Під водонапірною вежею також зробив корито, куди стікає вода для худоби.

Для сільських жителів Хмельниччини молочарство стає дедалі менш популярною справою через низьку рентабельність, розповів член Асоціації виробників молока, директор одного з найбільших підприємств з виробництва молока в області Сергій Іващук:

“Корова – це живий організм, який потребує уваги 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Має бути перш за все підтримка держави й завзяття господаря. Коли в тебе на фермі 1000 дійних корів, процес можна систематизувати. Одна людина займається технікою штучного осіменіння, друга, умовно, займається ветеринарією, третя – годівлею, четверта — все це втілює, п’ята – дояр, оператор машинного доїння. Коли ти сам – ти мусиш бути директором, і керівником ферми, і доярем, і зоотехніком, і ветеринаром. Інколи, коли порахуєш вартість праці – то легше купити молоко в магазині, а займатися чимось іншим”.

Аби ця праця була рентабельною, каже, потрібно тримати не менше ста корів. І тут вже йдеться не про особисте селянське господарство. На його підприємстві на 150 робочих місць понад 5 тисяч голів великої рогатої худоби, половина — це корови.

“Якщо говорити по минулому року, то рентабельність там була на рівні 13%. Ті, хто займається молоком – у великих кредитах. Це апріорі, як аксіома. В нас кредитний портфель складає постійно близько 200 мільйонів гривень. Тому що постійно потрібно інвестувати в модернізацію ферм, нові доїльні зали, нове охолодження системи. Потрібно змінювати енергоефективність. Під час війни відключення світла впливають на те, що працюєш на генераторах, а генератори треба купити”.

Молочне скотарство, зі слів Сергія Іващука, є життєво необхідною галуззю і Хмельниччина має шанси стати її центром. Стимулювати розвиток, каже, має держава і під час війни шукати можливості долучити до збереження молочарства іноземних донорів. За словами начальника обласного управління агропромислового комплексу Олега Омелянюка, в області станом на зараз налічується понад 112 тисяч корів, з них 28 з половиною тисяч тримають підприємства, решта – в господарствах населення.