36-річна жителька міста Славута Галина Вдович виходила у себе вдома 164 кажанів, яких знайшли в лісі. Рукокрилі важили близько 25 грамів, були виснаженими та потребували допомоги. Після чотириденного догляду за ними, волонтерка доправила їх до рівненського зоопарку. Порятунком тварин, які потребують допомоги, волонтерка та її родина займаються понад 5 років.
Про кажанів, яких невідомі особи викинули в лісі неподалік Нетішина, ми уже писали. Ймовірно, саме цих безпомічних взимку хижаків рятувала пані Галина на початку лютого. Першу допомогу рукокрилим надавала пані Галина зі Славути, волонтерка та засновниця громадської організації “Рукавичка”.
Про допомогу викинутим кажанам її попросила знайома.
Після підрахунку їх виявилося 164. Вони були сильно переохолоджені, адже опинилися у неприродних для них умовах. Деякі з них важили менше, ніж 25 грамів, інші перебували у відносно задовільному стані. Однак їхній стан залишався критичним, оскільки порушення місця зимівлі робило їх легкою здобиччю для котів, собак чи лисиць. Тому потрібно було терміново евакуювати тварин у безпечне місце, – розповіла волонтерка журналістам Суспільного.

Галина прийняла рішення забрати крилатих хижаків додому.
Я живу в приватному будинку та не маю спеціальних умов для утримання кажанів. Ми виділили для них кухню, яка не опалюється, та відкрили вікно, щоб створити низьку температуру, необхідну для зимівлі. Оскільки за професією я швачка та майстер виробничого навчання, то швидко пошила спеціальні мішечки, у яких кажани могли спокійно впасти у сплячку до дня, коли їх заберуть волонтери з рівненського зоопарку.
Кажани потребували корму та адаптації. Тож Галина зробила все, щоб створити необхідні для хижаків умови.
Ми їх зважували, виготовляли додаткові мішечки, стабілізували стан тварин. Це була виснажлива, але необхідна робота. Я була не одна — реабілітологи з центру рукокрилих постійно залишалися на зв’язку, давали інструкції, а моя сім’я допомагала, хоча масштаби завдання були величезні. Уявіть, що у вас вдома раптово з’явилося 164 кошеняти, за якими потрібно доглядати, — саме так ми себе й почували.
Волонтерство Галини почалося понад п’ять років тому, коли жінка випадково зайшла в зоомагазин і побачила дикого сокола з переламаним крилом у маленькій клітці.
Його стан був жахливий: крило почало гнити. Мені запропонували купити птаха, але я відмовилася платити за хвору тварину, тому мені його просто віддали. Саме тоді я почала шукати інформацію, як допомогти хижому птаху і вийшла на волонтерів, які підтримали мене порадами й навчили основ порятунку диких тварин.

З того часу вона та її родина рятують птахів і тварин, у тому числі й червонокнижних.
“Одного разу ми поїхали за 100 км, щоб врятувати чорного лелеку. Оскільки такі птахи дуже рідкісні, ми одразу ж вирушили до Києва, де спеціалісти могли надати йому кваліфіковану допомогу. Ветеринарів, які працюють із дикими тваринами, в Україні дуже мало, тому в складних випадках доводиться долати великі відстані, щоб знайти потрібну допомогу”.
Галина розповіла ще одну, за її словами, незабутню історію порятунку сім’ї ласок під Кам’янцем-Подільським.
Коли вбили їхню маму, маленькі ласенята залишилися самі. Ми доглядали їх десять днів, після чого передали в Одеський центр реабілітації, який спеціалізується на таких тваринах. В Україні існує кілька центрів допомоги диким тваринам, і ми намагаємося співпрацювати з кожним із них залежно від виду тварини, яку потрібно врятувати.

Реабілітація тварин часто створює труднощі в побуті, каже жінка.
Коли рятуємо лебедя взимку, йому потрібне тепле місце, тому доводиться утримувати його в будинку. Бувало, що ванну кімнату займав лебідь, і перед тим, як прийняти душ, його потрібно було спочатку винести, а потім повернути назад. Якщо тварина ослаблена і потребує цілодобового нагляду, доводиться буквально жити поряд із нею, консультуючись із ветеринарами.
Хворі тварини потребують не лише уваги та турботи, а й фінансових витрат. У цьому, каже волонтерка, їм допомагають небайдужі, які передають гроші або ліки, корм та інші речі.
“Кожна врятована тварина змінює наш погляд на світ. Людина, яка хоча б раз випустила врятованого лебедя у водойму, вже ніколи її не забруднить. Волонтери допомагають відновлювати природний баланс, і будь-хто може стати частиною цього руху. Головне — бажання діяти та допомагати тим, хто цього потребує”.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини







