Вистава для дорослих у закладі для дітей: що показали у ляльковому театрі з нагоди відкриття

Гортаючи старі підшивки, цікаво було зануритися в дитинство на кілька хвилин та спробувати згадати емоції, вперше отримані від дотику до мистецтва. Навіть якщо тобі на той момент було років 5-6. Саме в такому віці я вперше потрапила у ляльковий театр, що, так співпало, був за два кроки від мого дитячого садка. Що там показували, я, чесно, не пам’ятаю. Чи то “Козу-Дерезу”, чи то “Колобок”, чи може навіть Червону Шапочку”. А от те, що в дитячому ляльковому театрі, виявляється, кілька десятиліть тому показували вистави для дорослих, стало відкриттям.

А особливо цікаво те, яку саме виставу першою показали з нагоди переїзду лялькового театру у нове, стаціонарне приміщення. Бо театр, заснований у 1970-му, протягом 4 років містився у двох кімнатах обласної філармонії. І на той момент це була не та філармонія, яку знають хмельничани зараз, а та, що розмістилася в приміщенні колишнього кінотеатру «Оаза» по вул. Котовського (зараз це вулиця Проскурівського підпілля). Багато років хмельничани знали це приміщення як моно-театр “КУТ”, але вже й його там немає.

І лише у березні 1974-го ляльковий театр нарешті перебрався на власну територію, де діяв півтора десятиліття, аж поки у 1989-му не переїхав у приміщення колишнього Палацу піонерів, що, своєю чергою, перемістився у новозбудоване приміщення на Прибузькій, де існує донині, щоправда, вже з новою назвою – Палац творчості дітей та юнацтва.

Темі переїзду лялькового театру у нове приміщення у газеті “Радянське Поділля” присвячена досить невеличка публікація під назвою “І новосілля, і прем’єра”. Тож що це була за прем’єра? А це була не більше, не менше “Божественна комедія” за п’єсою радянського письменника, драматурга, сценариста, прозаїка та актора Ісидора Штока. Опустимо тут розмірковування на тему, як взагалі у розквіт епохи побудови комунізму та тотального сповідання атеїзму (принаймні, публічного) могла з’явитися і така п’єса, і така постановка у, не будемо лукавити, такому провінційному місті, як Хмельницький. Можливо, зіграв роль той факт, що роком раніше було екранізовано (на замовлення Держтелерадіо СРСР, між іншим) виставу “Божественна комедія”, поставлена ще у 1961 році (що взагалі фантастично) у театрі ляльок Сергія Образцова.

До слова, якщо вірити Вікіпедії, першою виставою, яку показали дітям у новому ляльковому театрі, була постановка за поемою С. Неріс «Егле – королева вужів». Але про це у “Радянському Поділлі” не написали, тож доводиться вірити на слово.

«Божественна комедія» – казка для дорослих. Цією комедією Хмельницький театр ляльок, що днями оселився у спеціально призначеному для нього приміщенні, розпочав вечірні спектаклі для дорослих, – так починається замітка у газеті про дорослу прем’єру у дитячому театрі.

Головний режисер театру Заслужений артист УРСР Сергій Єфремов (він же засновник театру) поставив «Божественну комедію» цікаво і по-своєму, пише у замітці авторка О. Ленська. Шкода, що аналіз прем’єрної вистави досить стислий, а фото і зовсім немає. Тож можна лише здогадуватися, що показували дорослим хмельничанам у ляльковому театрі.

Цікаво, до речі, скільки було глядачів на прем’єрі. Можна лише припустити, що чимало. Можливо, навіть, що й аншлаг був, адже той ляльковий театр був досить камерним, на відміну від того, що є зараз. По-перше, назва вистави заманлива, по-друге, як таких розваг у місті навряд чи було багато, це ж вам не ера інтернету, самокатів, дискотек та посиденьок у кафе, як тепер.

Якщо раптом ви не бачили «Божественну комедію», то стисло це про «шість днів Творця, який прокинувся від сонної нудьги і разом з Ангелом вельми позитивним та Ангелом не вельми позитивним поринув у гарячку творчості». Результат цієї творчості всі ми знаємо – ми в цьому живемо.

А якщо дуже хочеться дізнатися, про що ж вона – «Божественна комедія», яку показали пізнього вечора у ляльковому театрі у Хмельницькому, можна переглянути у запису фільму-вистави. Звісно, не хмельницького театру, а театру Образцова.

Чому саме цю тему ми обрали сьогодні для нашої рубрики “Гортаючи старі підшивки”? Тому що сьогодні – День лялькаря, професійне свято працівників лялькових театрів.

У Хмельницькому академічному обласному театрі ляльок “Дивень” привітали всіх дотичних до свята. Ми своєю чергою приєднуємося до вітань.

А ви коли востаннє були в ляльковому театрі? Які враження? Пишіть нам в коментарях.

Матеріал підготовлено за сприяння Державного архіву Хмельницької області, який люб’язно надає нам можливість досліджувати старі підшивки.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook