«День подяки журналістам»: свято медійників через призму десятиліть – що змінилося?

6 червня – День журналіста – щорічне професійне свято працівників засобів масової інформації в Україні. Свято встановлено 25 травня 1994 року Указом Президента України Леоніда Кравчука на підтримку ініціативи делегатів I Всеукраїнського з’їзду редакторів газет і журналів. За дату святкування визначено день прийняття 6 червня 1992 року Спілки журналістів України до Міжнародної федерації журналістів. Як писали про це свято медійники Хмельниччини десятиліття тому, як святкували тоді, та як святкують і пишуть про себе журналісти краю тепер – розбиралися, гортаючи старі підшивки та згадуючи сучасність.

Традиційно медійників Хмельниччині влада вітала з професійним святом день в день – 6 червня. Звісно, крім випадків, коли свято припадало на вихідний. І лише цього року якось так сталося, що журналістів привітали та відзначили напередодні, 5 червня. І ніби в воду дивилися, як-то кажуть. Адже сьогодні, 6 червня, всім без виключення журналістам України було не до святкувань, вітань та урочистостей, адже всі робили свою роботу – повідомляли своїм читачам, глядачам, слухачам про наслідки чергової масованої комбінованої ракетно-дронової атаки, яку влаштувала країна-агресор.

Напевно, День журналіста – єдиний день в році, коли медійників ніхто не сварить, а всі лише вітають та дякують. Бо загалом ця професія – дуже невдячна, адже часто-густо доводиться писати про неприємне, про болюче, про страшне, про те, про що більшість воліла б не знати, а хотіла б жити у своїй зоні комфорту з червоненькими квіточками, рожевими єдинорогами та красивими фоточками, створеними штучним інтелектом. Але так не виходить. Принаймні, під час війни.

Разом з тим, 6 червня журналісти не лише вітають один одного та приймають вітання, а й користуються можливістю зайвий раз нагадати про себе. І, звісно, використовують для цього свої медійні майданчики. Зараз з цим простіше, адже Інтернет – він як безодня, в яку можна вдивлятися, аж поки вона не поглине тебе, – безмежний. А ось у друкованих ЗМІ для таких вітань самих себе доводиться, точніше, доводилося колись (бо зараз паперову пресу на Хмельниччині можна порахувати на пальцях однієї руки, напевно) виділяти місце, відриваючи від серця площу на шпальтах.

Гортаючи старі підшивки у Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці, яка люб’язно надає нам таку можливість, ми знайшли два друковані видання, що виходили 24 та 10 років тому.

Газета “День за днем” (дата виходу – 8 червня 2000 року) під вітання з нагоди професійного свята виділила малесенький клаптик шпальти, зате – передовиці. Заголовок – без зайвих вигадок – “Привітали журналістів”. У тексті, після загальних фраз – перелік посадовців, один депутат і, що співзвучно нинішнім реаліям – шепетівський військовий комісар, які завітали в редакцію, щоб привітати зі святом медійників.

Газета “Подільські вісті” (рік виходу – 2015) приділила вшануванню своїх журналістів місця більше. Воно й зрозуміло, там і колектив був потужніший, і масштаб покриття значніший.

Варто нагадати, що рік 2015-й – це вже тоді, коли почалася російська агресія щодо України. Не така повномасштабна, як останні понад три роки, але згадка про війну вже простежується у рядках публікації “День подяки журналістам”. Зокрема, про це в цитаті тодішнього голови Хмельницької облдержадміністрації Михайла Загородного у зверненні до журналістів:

Ви є містком між двома життями: мирним і військовим, містком, через який наші Герої передають вітання рідним і близьким.

А тодішній голова Хмельницької обласної ради Іван Гончар сказав таке:

Не випадково саме журналісти були в перших рядах активістів під час Революції Гідності, а тепер, ризикуючи життям, висвітлюють стійкість українських захисників на сході нашої країни.

Цього року під час урочистостей з нагоди Дня журналіста 24 раз вручили премії імені Дмитра Прилюка. Її, нагадаємо, отримала  Валентина Байталюк, головна редакторка газети “Дунаєвецький вісник”, за цикл публікацій про українських героїв-захисників. А 10 років тому лауреатом премії став завідувач відділу моралі і права “Подільських вістей” (був і такий відділ, виявляється, всього лиш 10 років тому) член Національної спілки журналістів України та Асоціації українських письменників Петро Маліш.

Ця нагорода стала очевидним визнанням творчості і колосальної праці автора за історико-публіцистичні твори “Розгул диявола триває” та “СТАЛІНоїди” про Великий терор на Хмельниччині, коментує автор статті Л. Гнатишко.

Згадали добрим словом і заслуженого журналіста України Сергія Хмиза, який очолював газету “Радянське Поділля”, а згодом і “Подільські вісті” майже два десятиліття поспіль:

Він – Людина-легенда, людина, чиї душа і серце завжди належали рідній редакції, були відкритими для кожного її працівника, для кожної простої людини. За часів його редакторства видання сягало небачених в області та й на всесоюзному рівні серед собі подібних тиражів.

І на завершення хочемо ще раз процитувати слова очільника Хмельницької ОВА Сергія Тюріна:

Нехай уже зовсім скоро ваші всі сюжети, дописи, статті та будь-які матеріали будуть лише про мирне життя нашого народу, мирне життя України.

Тому що насправді всі ми мріємо саме про це – писати про мирне життя, а не про ракетні атаки, руйнування та втрати.

Нагадаємо, всі матеріали рубрики “Гортаючи старі підшивки” можна знайти за тегом підшивки на сайті Поділля NEWS.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook