Хмельницька волонтерка робить «пакунки вдячності» для звільнених з полону військових

17-річна Олена Сторожук із Хмельницького — волонтерка, активістка, студентка, яка не змогла лишитися осторонь, коли на війні зникли її «рідні не по крові». Їх вона називає «своїми хлопцями», це брати Микита та Тимофій – оборонці Маріуполя. І хоча одного з них вже звільнено, боротьба Олени продовжується.

«Якщо я буду осторонь — це буде зневага до них»

Олена навчається у Хмельницькому кооперативному фаховому коледжі. Її життя – звичайне студентське: навчання, друзі, молодіжні ініціативи. Але за цим зовнішнім спокоєм — щоденна внутрішня боротьба. Її історія волонтерства почалася і з зустрічі з Світланою — мамою двох захисників, Тимофія і Микити. І саме ця зустріч усе змінила.

«Чужі люди стали рідними. Після знайомства я вже не могла не виходити на акції. Вони — мої хлопці. Вони обороняли мене ще у 2022-му в Маріуполі. І якщо я зараз буду осторонь — це просто зневага до них», — говорить Олена.

З того часу вона стала постійною учасницею акцій на підтримку військовополонених та зниклих безвісти, які проходять щоп’ятниці у Хмельницькому.

Пакунки як знак любові

Олена не просто говорить. Вона діє. З матір’ю полонених і власною родиною дівчина почала готувати невеликі пакунки-подарунки для звільнених з полону військовослужбовців. Ці пакунки не схожі на стандартну гуманітарку. Вони — з душею.

«Ідея з’явилася як знак подяки. Що ми туди кладемо? Кожен раз трохи по-різному. Обереги, браслетики, шоколадки, іконки, записки з фразами типу: “Ми вас чекали”. Це все — дрібниці, але вони нагадують людині, що про неї не забули», — розповідає Олена.

Наразі для тих, хто повернувся з полону, передано понад 500 пакунків.

Голос тих, кого не чують

Олена проводить благодійні заходи, організовує забіги, залучає молодь. Одним із прикладів став забіг, коли до неї приєдналися студенти її коледжу та учасники гри «Сокіл» («Джура»).

«Люди починають щось розуміти, коли самі щось відчувають. Після забігу багато хто казав, що вперше подумали про ці родини. Але загалом суспільство часто байдужіє. А ми не маємо на це права. Бо поки ми мовчимо — герої залишаються в неволі, а їхні рідні — в невідомості», — каже вона.

Що дає сили не зупинятися

Коли питаєш Олену, що дає їй сили — вона спершу знизує плечима. Але потім знаходить відповідь, просту й важливу:

«Мене надихає те, що ці хлопці не боялися. Вони знали, що мають іти й боронити. І я теж мушу. Бо якщо я зупинюся — про них забудуть. А я не маю на це права».

І додає:

«Сьогодні це моя історія, а завтра може бути ваша. Якщо ми мовчимо, бо нас це не стосується — потім усі мовчатимуть, коли це станеться з нами. Не можна мовчати. Треба боротися».

Наразі Олена планує особисто зустрічати звільнених з полону захисників та захисниць аби передати вітання з Хмельниччини і сказати «Ми вас чекали!».

Якщо ви хочете підтримати ініціативу Олени або дізнатися більше — зверніться до Ветеранського простору Хмельницької міської ради, де з-поміж іншого працюють із родинами військовополонених та зниклих.  Там нададуть вичерпну інформацію. Також для закупівлі необхідного для формування пакунків волонтерка створила окрему благодійну «банку»: https://send.monobank.ua/jar/2gNtavCgF9 або 4441114408245924.

Нагадаємо, вчора, 26 червня, з російського полону визволили ще двох захисників з Хмельниччини

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook