Виставу про «чорного ельфа» показав Львівський театр на фестивалі у Хмельницькому

Нагадуємо нашим читачам, що вже четвертий день у нашому місті є чудова можливість відвідати Всеукраїнський театральний фестиваль камерних сценічних форм «Face to face», який ще триватиме у сьогодні та завтра. Чим дивував, лякав і смішив третій день фестивалю – дізнавались наші кореспонденти з першого ряду трагікомедії «Мій друг, чорний ельф» у виконанні акторів Львівського академічного театру ім. Лесі Українки.

Цього разу не забудемо сказати, що дійсно глибокий і начасний фестиваль камерних сценічних форм «Face to face» відбувається у Хмельницькому, а саме академічному музично-драматичному театрі ім. М. Старицького, за підтримки Хмельницької обласної військової адміністрації, обласної ради та Департаменту інформаційної діяльності, культури і національностей Хмельницької ОДА.

Цього разу ми не будемо описувати музичні композиції, які осяювали час перед виставою, адже будемо чесні – ми запізнювалися і бігли на постанову чимдуж, увірвавшись до глядацької зали буквально в останню мить. Тож, «приземлившись» на місця, за кілька секунд ми одразу потрапили у непроглядну темряву, ще не здогадуючись що «поласуємо» не тільки снікерсами і Фреді Клюгером (ні, це не помилка – авт.), а й, направду, цілим спектром емоцій і почуттів.

Так от, суцільна темрява, з якої виринає обличчя, підсвічене лишень світлом кишенькового ліхтарика. Актор на емоціях і не без обсценної лексики починає переповідати фільм жахів 90-х «Кошмар на вулиці В’язів». Персонаж вистави, як би сказати, «захлинаючись» намагається якнайдокладніше й швидко, не втрачаючи жодної деталі, переповісти зміст переглянутого кіно. Крізь темряву ми чуємо зойки та сміх, ніби хтось зсередини лоскоче глядацьку залу. І цей «хтось» – другий герой, стильний і ошатний – нарешті показується на сцені, як і світло.

Ми знайомимось з обома героями постановки – друзями Орестом та Андрієм або ж Орком та Андріком. Двоє друзів-бешкетунів з типового львівського двору 90-х, абсолютно різних за характерами й харизмами – тому і складають ідеальну пару. З кожної мізансцени ми дізнаємось про їхні бешкети, прикольчики та витівки – то на даху, то в школі, а то у квартирі сусіда.

Наголосимо, що представлена вистава має вікові обмеження 18+, вірогідно, саме через обсценну лексику, але скажемо вам чесно і без зайвого пафосу – тут вона напрочуд органічна й доречна. Адже, як уявити собі типові розмови молоді, не тільки 90-х, а й сьогоднішні? В діалогах цих друзяк про все – дорослішання, захоплення, перший секс, мрії й карколомні плани. Ця вистава – не про ностальгію за буремними 90-ми, а про дійсно світлі спогади дитинства у єднанні зі справжньою дружбою, що грунтується виклично щиро і без торгів чи користі.

І ось світловий акцент – промінь фокусується на Орку. До речі, таке прізвисько герой Орест отримує через захоплення обох хлопців творами Толкієна. Власне з героями цих творів вони себе й асоціюють. І раптом з вуст такого грайливого і, як він саме про себе каже, «й*бнутого», ми чуємо наступні слова:

«Це було ще у 2016 десь році. Ми приїхали на “нуль” недалеко від Донецька. І там від нас до уродів було реально близько, метрів 300, ніякої сірої зони – тут ми, а там зразу вони…»

Цей монолог героя дає остаточне розуміння акцентованої поруч з ніби грайливою і такою світлою назвою твору – «Мій друг, чорний ельф» – її трагічності. Ця вистава – про війну, але ця вистава і про нас, поза війною. Таке розуміння з’являється після першого такого переходу.

Далі сюжет знову повертає до років юності героїв, їхніх пригод. І знову переривається страшною за близькістю розуміння сповіддю:

«В нас багато хто носить з собою гранату, на случай, якшо буде безвиходна ситуація. Типу, краще смерть, ніж попасти в полон до тих уродів. Але то не так просто, як думаєш. Був в мене один случай…»

У п’єсі є ще один рядок, який зачіпає і промовляє як умовами, так і сенсами написання «Ельфу» – «Ми самі придумували ігри. Найцікавіше було грати у війну». Автором п’єси є Андрій Бондаренко, який створив сильний твір на гостру тематику, а як і про що інакше може писати драматург воюючої держави?

Варто зазначити, що режисером постановки став Денис Фєдєшов, який сам служить, і для того, щоб завершити репетиції вистави, яка була випущена рік тому, всю відпустку з війська присвячував її підготовці.

Вистава розчулює її живістю, прив’язаністю до наших спогадів і прожитих ніби вчора моментів. Тут і про “снікерс”, який був колись справжнім скарбом, і про методи мінімального збагачення пострадянської молоді покоління нової свободи, і про перші касети Алли Кудлай. І це вже розчулює твої хиткі нерви. А коли вистава знову кидає тебе до монологів вже не стільки львівського хлопаки Ореста, скільки снайпера, ти здаєшся їй повністю і з надією чекаєш «хеппі енду», хоча би тут. І дочікуєшся.

Так, після страшних розповідей про щодення і сни діючого військового,  тремтять очі в текст вустам оповідача – ти сприймаєш і переживаєш кожне слово і віриш, дійсно віриш цим двом парубкам на сцені і тим цінностям, які вони з неї несуть:

«Слухай, мені дуже треба від тебе пару історій, про війну. Може, по телефону шось розкажеш. То для п’єси. – Ну, можна. Можна любі історії. Але давай не про війну…»

Кожен, хто зустрічав військових, говорив з ними, чув цю фразу «тільки не про війну». Ось і геній, чистосердечний геній цієї п’єси, цієї постановки і цих неймовірних акторів – Василя Колісника (Орест) та Андрія Кравчука (Андрій) – які прожили роки життя за хвилини і дали можливість нам прожити його гідно поруч, простими, але вже такими втягнутими в контекст цього правдивого фільму на ім’я  – актуальність.

Вірити у гарний кінець – те, що знову утверджують наші герої і так хочеться бути такими ж впевненими.

Це була прекрасна вистава, про дружбу, сміх, смуток – про наше життя.

П.С.: Після овацій, і довжелезних овацій, і знову овацій та вигуків «Браво!» актори вийшли і повернулись на сцену з пропозицією залі. Пропозиція полягала у тому, щоб взяти собі, хмельницьким поціновувачам театру, львівську традицію оплесками дякувати нашим Захисникам і Захисницям. Потрібна традиція, треба її залишити нам.

Читайте також репортажі з попередніх вистав фестивалю:

Багатогранням Шекспіріади відкрили театральний фестиваль у Хмельницькому

«Украдене щастя» показали хмельничанам у другий день фестивалю «Face to face»

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook