Шедевр засновника закарпатської школи малярства представили у Хмельницькому обласному художньому музеї

Другий рік поспіль наше видання слідкує за унікальним проєктом «БУДЬМО!» ХОХМ, який присвячений митцям-ювілярам та презентує громаді твори з музейної збірки. Про нову експозицію у фойє музею – далі у матеріалі.

Після початку повномасштабного вторгнення колекція Хмельницького обласного художнього музею була схована у безпечне місце, адже одні з перших від уражень ворога страждали і страждають українські музеї, мистецькі центри тощо. Тож експонування творів з фондів ХОХМ два роки тому стало справжнім подихом надії, що скоро у залах улюбленого музею повноцінно засяють твори колекції. За ці роки поціновувачі українського мистецтва встигли наживо побачити твори таких зірок українського небосхилу мистецтва, як Зеновій Флінта, Анна Лисик, Владислав Мамсіков, Вадим Одайник, Карпо Трохименко, Сергій Савченко, Софія Караффа-Корбут, Олексій Шовкуненко, Данило Довбошинський, Олександр Власенко, Хоскель Спандлер, Михайло Красник, Бориса Негоди, Володимира Бахтова, Георгій Якутович та багато інших.

Нова експозиція представляє творчість одного з засновників закарпатської школи живопису, художника, педагога і громадського діяча, який щиро присвячував своє мистецтво рідному Закарпаттю – Федіра Манайла. Як зауважує куракторка виставки, наукова співробітниця ХОХМ Олена Скорук ім’я цього майстра стоїть в одному рядку з корифеями українського живопису – Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм:

«Свою місію митець бачив у правдивому відтворенні духовного буття земляків, їхньої національної унікальності та споконвічного прагнення господарювати на своїй землі. Живописні полотна митця передають сам дух, автентику Карпатського краю. І це не етнографічне дослідження або замальовки, а глибоко філософська розповідь засобами образотворчості. Адже, митець досконало знав народну культуру карпатських горян з їхніми звичаями, обрядами, віруваннями, національними костюмами».

Відомо, що у 40-х роках, на Закарпатті організовували ансамбль пісні і танцю, до дизайну вбрання артистів долучися і художник Федір Манайло. Очевидці цих подій згадували, що при пошитті костюмів, художник був прискіпливий до найдрібніших деталей.

«Там гомбиця [закарпатський діалектизм, що означає «ґудзик»] не такого кольору, там нитка має бути іншою, а сорочка до спідниці не підходить, бо вони з інших районів», – згадує народна артистка України Клара Балог.

Знання художника про рідний край були з роду енциклопедичних, адже за своє життя він постійно подорожував рідними Карпатами, вивчаючи побут, культуру і народне мистецтво. Рідні мотиви, кольори і заповідані предками традиції надихали майстра на власну творчість:

«…Щедра була до мене рідна земля: коріннями своїми, фарбами, смаком свого мистецтва, котрі оживляли мою палітру… Я щасливий і вічно вдячний своєму народові», – художник Федір Манайло.

З спогадів онуки художника відомо, що Федір Манайло хоч і вів аскетичне життя – був дуже гостинним, але водночас і критичним, проте не для того, щоб образити, а наштовхнути на правильний шлях. Так, до нього звертався за порадою сам Сергій Параджанов, коли готував стрічку «Тіні забутих предків». За словами головного художника стрічки Георгія Якутовича, саме завдяки Манайлу фільм наскрізь набув неперевершеного, потужного автентичного звучання.

Як романтичний оспівувач краси Закарпаття, на превеликий жаль художник Манайло був затиснути тоталітарною добою у рамки, які вимагали буяння соцреалізму на його роботах. Митця не розуміли, називали формалістом і винуватили у етнографізмі, декоративізмі. Під цим впливом митець писав інші – «правильні» роботи, але вже позбавлені художньої душі і польоту серця:

 «Радив би: жити широким світом культури. Такого широкого обняття культури цілого світу людства, яке тепер є, які тепер можливості – ніколи такого багатства не було… Молодим художникам совітую: обняти ці світові багатства і скористуватись ними у дар та розвиток закарпатської школи живопису, європейського мистецтва…», – Федір Манайло, митець, педагог, громадський діяч.

В музейній експозиції представлена студентська робота «Старий вівчар», яку він створив у 22 роки:

 «Твір цей можна сприймати як портрет конкретного чоловіка, але і як узагальнений образ. Втім, це не просто портрет, а живописна ода, сакральний, величний образ простого Українця, закоріненого у рідну землю, культуру батьківського краю. Вівчара художник зобразив неначе царя на троні, що мимоволі нагадує іконописний канон образу Бога Отця (Саваофа). І це не сприймається як непошана до Творця, а як символ величі українського роду. Манайло назвав вівчара «старим», але на нас прямо дивиться чоловік, сповнений сил. Зверніть увагу на його великі міцні руки, на його ледь помітну чи то доброзичливу усмішку, чи то саркастичну посмішку. Він мудрий, мужній, гордий, незламний. Загалом, «Старий вівчар» сприймається як монументальний твір. І це попри те, що досягнути такого враження дуже складно прозорими акварельними фарбами. Але, додатково використовуючи традиційно іконописну фарбу – темперу, художник із цим завданням блискуче впорався.» – каже кураторка Олена Скорук.

Ще дві роботи – «Етнографічні замальовки» 1931 року доповнюють міні-експозиція яскравими кольоровим акцентами.

Після звільнення від кайданів радянської системи, художник Федір Манайло повернувся до свого закарпатського єства і створив ті шедеври, які варті європейських галерей і музеїв. На превелике щастя, у колекції Хмельницького обласного художнього музею є вісім творів майстра Федора Манайло. Тож, поспішайте побачити ці соковиті кольори, роздивитися харизматичні сюжети, захопитися  художньою майстерністю і відчути настрій багатогранного Закарпаття у ХОХМ протягом місяця.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook