Грудень, напевно, один з найулюбленіших місяців у дітей. Все тому, що у цьому місяці найбільше свят, яких так чекають і малі, і, ніде правди діти, дорослі. День Святого Миколая, Різдво, надвечір’я перед Новим роком, коли подарунки вже лежать під ялинкою і залишається кілька хвилин перед тим, як їх можна звідти дістати. Яких подарунків найбільше чекають діти? Солодощів та іграшок. Про які іграшки мріють діти? Про ті, які є у всіх, або про ті, яких немає ні в кого. Хто робить оригінальні іграшки, кожна з яких, навіть якщо вони подібні, є унікальною та неповторною? Народні майстри. Один з таких майстрів – Семен Тлустий, уродженець села Лісоводи колишнього Городоцького, а нині Хмельницького району. І хоч майстер вже давно мешкає на Львівщині і робить іграшки, які називають яворівськими забавками, ми все ж хочемо розповісти про нього у нашій рубриці “Гортаючи старі підшивки”.

Як завжди, вибираємо з публікації у статті, що вийшла друком 15 років тому, у 2010-му, найцікавіше і цитуємо.
Семен Іванович зі своїми виробами – частий учасник різноманітних ярмарків та виставок в усій Україні. (Про це, до речі, йдеться і на сторінці майстра на сайті “Рукотвори”. Там же зазначено, що першу іграшку пан Семен зробив ще в 1972 році для здачі курсової в художньому училищі. – авт.). Яскраво розфарбовані дерев’яні свищики, коники, візочки, пташки, деркачики привертають увагу дітлахів, і біля ятки Семена Івановича завжди збирається чималенький гурт. Адже тут можна не лише погратися й вмовити батьків купити іграшку, яка сподобалася. Тут можна й самому спробувати розмалювати пташку чи візочок: Семен Тлустий часто влаштовує майстер-класи для дітей та дорослих.
Родом Семен Іванович з Лісоводів Городоцького району, тут живе його брат. Й він сам частенько приїжджає сюди надовго. У Лісоводах разом з братом створили чимало гарних забавок, тут же з’явилася найбільша з них – традиційний віз у натуральну величину: довжиною три метри, шириною 1,4 метра.

Семен Іванович мріє у кожному обласному центрі створити майстерню з виготовлення народних іграшок, відродити традиційну подільську іграшку. «Наші діти сьогодні граються шкідливими китайськими іграшками, багато хто страждає на алергію, – каже Семен Іванович. – Ми цю пластмасу витіснимо з ринку».
Коників у Семена Івановича багато: великі, і маленькі, на колесиках, і навіть такі, що самі ноги згинають та головою хитають. Свищиків теж сила-силенна: милі цуценята, пихаті кошенята, розумна сова… А ще візочки, колисочки, качельки, ялинкові іграшки, меблі для ляльок, забуті деркачики та фуркала.
За словами майстра, ще на той час він виготовляв понад чверть сотні видів свищиків, а усіх іграшок – понад 150. Одна із забутих забавок – деркачик-тріскунець.
Він виготовлений з осики. Це та деревина, яка відганяє все лихе. Бо ж кілком осиковим кого вбивають? Вампірів, упирів. І тому дітям давали такі іграшки, щоб ніяке лихо до них не підсувалося. Через це іграшка з осики має силу оберегу, – розповідав майстер.
Забавки, виготовлені Семеном Івановичем, дуже приємно тримати у руках: вони теплі, гладенькі і пахучі. А яскраві червоно-зелені кольори приваблюють зір. Як пояснює майстер, його іграшки родом з XVII століття. «Це традиційна яворівська забавка, – каже він. – І нині ми відновлюємо ремесло, якому 400 років: створюємо майстерні, салони, свої представництва в областях. Ми хочемо, щоб батьки могли купити дітям за нормальною ціною традиційну українську іграшку, і щоб наші діти не бавилися дешевою китайською «пластмасою».
Орнамент, який традиційно використовують у виготовленні яворівських іграшок, називається «вербівка», бо малюнки – у вигляді вербових гілочок. Використовують у розписі чотири кольори: зелений, червоний, синій та жовтий.
У планах Семена Тлустого відродження традиційної подільської іграшки. Тим паче, що сам подолянин. Однак, спершу потрібно дослідити, які іграшки характерні нашій місцевості, відшукати тих, хто знає основи ремесла. Як розповідає голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва Таїсія Стан, для Поділля традиційна глиняна іграшка. Виготовляли здебільшого фігурки вершників, пташок, коней, ляльок. Робили і дитячі брязкальця. Вони були овальної форми, а всередині розміщували глиняні кульки. З їх допомогою відлякували злих духів, виганяли хвороби. Але поступово це ритуальне значення втрачалося, і брязкальця були лише для забавляння немовлят.
Іншим напрямком подільської забавки були ляльки з ганчір’я, соломи, качанів кукурудзи, лози. Спершу лялька-мотанка (так називають ляльку, змотану з ганчірки) була безликою, оскільки вважалося, що, отримавши обличчя, лялька оволодівала душею, і така іграшка, за повір’ям, могла нашкодити дитині. З часом у ляльки з’явилися очі, ніс, рот, її почали вдягати. Причому, вбрання шили окремо. Лялька-мотанка на Поділлі була не лише іграшкою, вона слугувала в домі оберегом.
Є відомості, що на Поділлі вирізали ляльок і з поліна, як відомого усім Піноккіо. Але до дерев’яного тільця додавали деталі з тканини, природних матеріалів. А от дерев’яна іграшка на Поділлі не набула широкого розвитку. Їх, зазвичай, робили вдома. Візочки, сопілки, свищики, фуркала вирізали для малят батьки. А ще Поділля славилося солодкими іграшками: з тіста випікали коників, півників, зайчиків, розфарбовували їх, покривали глазур‘ю. Без таких забавок не обходився жоден ярмарок, продавали їх і біля храмів на великі свята.
Дякуємо за сприяння у наповненні рубрики Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці. Інші матеріали можна знайти за тегом підшивки на сайті Поділля NEWS.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини