Головна
Новини
Передноворічний настрій на зламі тисячоліть: яким він був у мешканців Хмельниччини

Передноворічний настрій на зламі тисячоліть: яким він був у мешканців Хмельниччини

Про що мріяли мешканці Хмельниччини наприкінці першого року нового тисячоліття? Про те, що й тепер.

22 Грудня 2025

Культура

За трохи більше, ніж тиждень до Нового року і за кілька днів до Різдва про що ж іще писати, як не про передноворічне? Чверть століття тому світ переступив з другого тисячоліття в третє, і, здавалося б, щось мало змінитися і в житті людей, і в їх ставленні до свят. Особливо через два з половиною десятиліття. Та чи змінилося щось?

Про що мріяли мешканці Хмельниччини наприкінці першого року третього тисячоліття? Ми про це дізналися, погортавши старі підшивки та почитавши лірично-святкову статтю авторства Тетяни Кірик «Передноворіччя» у газеті «Подільські вісті», що вийшла друком наприкінці 2000 року. Хоча, якщо сказати по правді, то ця публікація мала б бути лірично-святковою, а вийшла… не зовсім такою. Нам було важко вибрати якісь особливі цитати з цієї статті, тому публікуємо її майже без скорочень, адже, як не прикро, за 25 років майже нічого в нашому житті не змінилося. Хіба замість стати краще, стало важче.

Де воно, де? У природі? У душі? Чи просто лиш на календарі? Агов, передчуття свята, де ти?

– Я тут, – відгукується оптимістичним голосом бадьорої жінки пенсійного віку. – Звичайно, звичайно, свята чекаю, Нового року. Байдуже, що стіл від наїдків на ломитиметься. Не це ж головне, погодьтеся. Аби душа святкувала, аби вона знала й раділа.

– Ялинку мені тато принесе, високу, аж до стелі, – аж ковтає від захоплення букви у словах моя маленька донечка. – І Дід Мороз прийде, покладе під неї подарунки. Справді, от побачиш! – далі щебече, перебираючи своє іграшкове багатство, шукаючи прикраси для лісової красуні.

– Уже пошила й вдягну на вечір, очей не відірвеш, – дзвінко й безпечно, на весь тролейбус, балакають троє дівчат, обговорюючи для них найважливіше: новорічний вечір в інституті. Дочекатися, здається не можуть, сьогоднішньої п’ятниці чи завтрашньої суботи – рік 2001 зустрічати. XXI століття, третє тисячоліття… душа прагне свята. Душа мудра, душа знає…

Величезна казкова ялинка в центрі Хмельницького. Верхівкою, здається, за хмари сягає. Бачить у височині те, що нам не під силу.

А нижче, на землі, на базарах, котрих у місті без ліку, так само безліч ялинок менших, скромніших – зрубаних. Лежать, оплакані важкими краплинами (мали ж бути снігом) грудневого дощу. Чекають тимчасового господаря – на день, два, на тиждень. Після свята так само лежатимуть – уже на смітнику.

Яскраві, аж непристойно блискучі вітрини магазинів. Заклопотані люди снують мурахами. Купують, складають у сумки, пакують. Заповнюють придбаним холодильники, ретельно звіряються з написаним заздалегідь списком.

І поруч, біля вітрини – голодні очі хлопченяти. Худеньке личко, благеньке пальтечко. Тягне його за руку бабуся, шепоче щось, соромлячись – аби ніхто не чув. Опирається хлоп’я, не хоче повертатися в оселю, де не пахне хвоєю.

А он вулицею іде старий. Теж додому, до дружини, несе продукти на свято. Оселедець, маргарин, печиво, шматочок ковбаси вареної, ще й бабусі шоколадку малесеньку. В іншій торбинці – ліки. Але тільки половина тих, котрі їм обом треба щоденно вживати. На всі не вистачило грошей…

Що умовно позитивного приніс нам 2000-й? Змінивши абсолютно всі цифри у своїй назві, він, на жаль, не змінив на краще наше життя. Згадайте лишень тарифи на житлово-комунальні послуги. Що, до цього часу мороз поза шкірою?

Отож маєте до новорічного свята і морозець, і сніжок. Так що не нарікайте даремно на погоду, мовлячи вкотре уже досить відоме: «Нема толку ні в народі, ні в погоді».

Не знаю, що саме принесе у вашу оселю Дід Мороз. Одне лиш відомо точно: ніякого повідомлення, приміром, про зниження цін. Не сподівайтесь, щоб потім не розчаровуватись. Одне лиш відомо точно: ніякого повідомлення, приміром, про зниження цін. Не сподівайтесь, щоб потім не розчаровуватись.