Від 3500 відер на годину до сучасного гіганта: як починалася історія «Хмельницькводоканалу»

Сьогодні, відкриваючи кран на кухні, ми не замислюємося над тим, який шлях пройшла вода, щоб потрапити до наших осель. А понад століття тому кожна крапля була на вагу золота, а за право напоїти містян точилися справжні вуличні війни між водовозами. У рубриці «Гортаючи старі підшивки» згадуємо, з чого все почалося 15 січня 1909 року, та показуємо зворотний бік роботи комунальників, про який зазвичай мовчать.

За основу цього разу взяли допис, поширений на сторінці “Хмельницькводоканалу”, і тішимося з того, що їм вдалося знайти раритетні фото, які навряд чи відшукаєш у друкованих виданнях.

Епоха водовозів та перша свердловина

Офіційною точкою відліку водної історії Проскурова (нині Хмельницького) вважається 15 січня 1909 року. Саме цього дня у районі Дубове була пробурена перша артезіанська свердловина.

Її створили не для комфорту містян, а зі стратегічною метою — для потреб військових казарм. Поруч звели водонапірну башту. Навіть у такому «тестовому» режимі вона давала 3500 відер води на годину (близько 35 м³). Цього вистачало, щоб повністю забезпечити військову частину.

А як жили звичайні мешканці?

Поки військові користувалися благами цивілізації, у місті панувала ера «водного бізнесу».

Великий стрибок

Справжній інженерний прорив стався у 1929 році. Тоді довжина водопровідної мережі сягнула 22 км. До централізованого водопостачання нарешті під’єднали перші 155 житлових будинків, а також стратегічні об’єкти: електростанцію, м’ясокомбінат і міський ринок.

У 1950-х роках місто зробило важливий крок до безпеки та здоров’я: після буріння нових свердловин у Раковому та Дубовому Хмельницький повністю відмовився від забору води з річок, перейшовши на артезіанську.

Сьогодні «Хмельницькводоканал» — це потужне підприємство, де працює близько 800 фахівців. Вони щодня дбають про те, щоб водна історія міста, розпочата 117 років тому, тривала безперебійно.

«Підземний фронт»: про що мовчать труби

Проте робота водоканалу — це не лише подача чистої води. Це ще й титанічна, часто невдячна праця з очищення того, що ми з вами змиваємо. І тут працівникам аварійних бригад доводиться стикатися з людською байдужістю віч-на-віч.

Іноді робоча зміна перетворюється на квест із виживання: мороз, ліхтарик і гори сміття, яке ніколи не мало б потрапити в каналізацію.

Історії з люків (без цензури):

• Банний день. Нещодавно біля одного з житлових будинків із труби дістали… банний рушник. Справжній, великий рушник. Шлях у нього був один — через унітаз. Як і навіщо — загадка, над якою комунальники ламають голови досі.
• 15 заявок до обіду. Лише до 15:00 диспетчери можуть отримати півтора десятка викликів на прочищення. Південно-Західний, Центр, Ракове — географія засмічень покриває все місто.
• Вологі серветки — зло. Це найпопулярніша знахідка. Люди чомусь вірять, що вони розчиняються як папір. Спойлер: НІ. Вони збиваються у щільні клубки, які блокують потік намертво.

“Дуже хочеться, щоб люди, які використовують каналізацію як смітник, побачили ці сотні кілограмів бруду на власні очі. Витягнули, перенесли і вивезли. Побачили зблизька і відчули запах. Ми певні — багато питань відпали б одразу”, — кажуть у службі каналізаційних мереж.

У 80-х роках комунальники думали, що причина засмічень — у необізнаності. Людям пояснювали, як працює система. Минуло 40 років. Ситуація не змінилася. Тепер це вже не про незнання, а про небажання думати про наслідки.

Втім, є й промінчики надії. Нещодавно під час обстеження колодязів на вулицях Перемоги та Зарічанській бригади були шоковані (в хорошому сенсі): засмічення знайшли лише в одному колодязі! Решта — чисті.

“Мешканці, без іронії, молодці. Так тримати!” — хвалять комунальники.

Пам’ятка для совісних містян

Щоб не створювати проблем собі та сусідам, запам’ятайте простий список.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook