«Віднесені вітром» у новому прочитанні: класику крізь призму сучасної України показали у Хмельницькому драмтеатрі

Донецький академічний обласний драматичний театр на сцені Хмельницького обласного академічного театру ім. М. Старицького представив оновлену сценічну версію відомого роману Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром». Режисером вистави став Ігор Матіїв, сценічне оформлення створив Олег Татаринов, а драматичну основу адаптації підготувала Людмила Тимошенко. У виставі задіяні актори театру, серед яких Андрій Луценко, Катерина Полєтаєва, Андрій Байдак та Віра Лебединська.

Прем’єра відбулася 24 серпня 2024 року в Дніпрі — у День Незалежності України. Відтоді вистава вирушила в гастрольний тур містами України, збираючи повні зали та викликаючи жваві обговорення серед глядачів. Постановка не є прямою адаптацією класичного твору Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром. Замість історичної реконструкції глядач отримує сучасну драму про любов і виживання, алюзії на війну та втрати в Україні, сильний акцент на жіночому характері та внутрішньому виборі, а також поєднання класичного сюжету з актуальними соціальними темами.

У центрі вистави, як і книжки — образ сильної жінки, яка намагається зберегти себе, любов і гідність у часи великих потрясінь. Події свідомо наближені до сучасності, що дозволяє глядачеві побачити паралелі між історичними драмами минулого та реаліями сьогодення. Тема війни, втрат і вибору проходить через увесь сюжет. У романі головна героїня Скарлетт О’Гара проходить через низку важких випробувань. Найперше — це Громадянська війна в США, яка руйнує звичне життя її родини. Вона втрачає комфорт, статус і стабільність, до яких звикла.

Те саме відбувається і з героїнею сучасної постановки Христиною Бортко. Вона – мешканка Полісся, хоча якої точно області – не зазначається. Відштовхуючись від інформації про те, що її родина пережила окупацію, її тато займається бджолярством і образ поліської бджоли став потужною метафорою, швидше за все події відбуваються у 2022-2023 роках десь у Сумській чи Чернігівській області.

Образ героїні не відкритий до кінця, бо невідомо, чим вона займалась до війни, адже у виставі активно розвивається лише “любовна лінія” її життя, а пізніше стає зрозуміло, що вона фінансово залежить від невеликої пасіки свого батька та підстаркуватого залицялька. Тому, я би поставила під сумнів схожість героїнь двох варіантів твору, адже у 2022/2023 році такий фінансовий статус дорослої жінки навряд чи можна назвати гідним.

Після війни Скарлетт змушена боротися за виживання, працювати в полі та брати на себе відповідальність за сім’ю, а Христина стикнулась з цим під час війни, хоча до роботи вона не бралась, а шукала допомоги у підстаркуватого багатія. Обидві переживають складні любовні стосунки, хоча в Христини вони більш “барвисті”: вона вдова загиблого воїна, яка всіляко ігнорує цей статус, бо, за її словами, одружена вона була лише декілька тижнів, а помер її чоловік від ковіду. Закохана вона в іншого, якого пізніше буде намагатись викупити з російського полону за рахунок багатого літнього залицяльника. Останній також пообіцяє залагодити фінансові проблеми її родинної пасіки, на що вона, не з першого разу, але погодиться. Дуже яскравим елементом вистави став контрапункт у музиці та сцені – коли звук суперечить змісту подій. Діапазон музичного супроводу вразив, а часом навіть був дискомфортним, адже режисери використали твори Ольги Цибульської, Джастіна Тімберлейка, Біллі Ейліш, Аліни Гросу. Гротескні настрої теж були присутні, бо реальність часто подавалась викривлено та іронією. Часом здавалось, що творці намагались задіяти у цій виставі всі ключові слова, які можуть тригернути людську психіку. В ній і смерть, і аборт, і полон, і онкологія, і вимушена еміграція, і раптовий серцевий напад, і окупація, і розпуста, і сцени 18+. Відверто кажучи, це було трохи забагато, і під кінець дійство почало нагадувати турецький серіал, в якого падає рейтинг і сценаристи намагаються його врятувати, додаючи різкі зміни сюжету, щоб втримати глядачів біля екрану.

Вищезгаданий музичний супровід додавав нотки абсурду. Чого тільки вартує сцена у суді, коли головна героїня свідчить про зґвалтування, а потім починає танцювати під веселу музику з учасниками цього злочину. Абсурд у театрі часто є виправданим, бо коли на сцені все здається “дивним і неправильним” саме через це глядач краще відчуває глибокий зміст про людину і світ, але у цьому випадку хотілось покинути залу. Деякі глядачі таки користувались цією опцією в різні моменти заходу.

Всі актори на сцені були одягнені практично однаково, костюми були пошиті з однакової тканини без реалістичних деталей, завдяки чому вони навіть могли зливатись з декораціями. Зазвичай це означає, що постановка не прагне копіювати реальність, бо одяг немає точних історичних деталей. Доречність такого прийому теж може стати предметом дискусії, адже глядачам був зрозуміли часовий проміжок подій на сцені, а самі костюми не відповідали ні епосі американської Громадянської війни (1861–1865), ні 2022-2023 рокам в Україні.

У результаті Скарлетт проходить шлях від примхливої дівчини до сильної жінки, яка навчається виживати в умовах постійних втрат і змін. А Христина, яка звикла до вечірок та уваги чоловіків, пройшовши через увесь калейдоскоп подій, перетворюється на ту саму поліську бджолу, яка втрачає все. Очевидно, що історія її не завершена, як і незавершена війна в Україні.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook