Історія монумента на майдані Незалежності: як проєктували та змінювали головний пам’ятник Хмельницького
Півтора десятиліття головний майдан Незалежності у Хмельницькому прикрашає світла та ажурна, попри видиму важкість, скульптурна композиція, яка стала одним із візуальних символів міста. Проте мало хто пам’ятає, що первинна концепція цього пам’ятника, розроблена відомими подільськими майстрами, була абсолютно інакшою — від назви та матеріалу до магії злиття сонячного світла. А від моменту попереднього затвердження проєкту до його реалізації минуло аж 10 років.
Складна форма та філософський зміст: проєкт 2001 року
Гортаючи старі підшивки газети «Є!» за червень 2001 року, ми натрапили на репортаж журналістки Наталі Захарчук «Сонячний круг, небо навкруг». Саме тоді хмельницькі скульптори Микола та Богдан Мазури представили місцевим депутатам гіпсовий макет майбутнього монумента. До 1992 року на цій центральній площі височів радянський пам’ятник Леніну, і створення нового українського символу було справою надзвичайно відповідальною.
Автори прагнули створити не просто статичний об’єкт, а глибоку за змістом, оптимістичну річ. Журналістка у своїй публікації детально змальовувала перші ескізи, які згодом зазнали суттєвих трансформацій:
Почнемо з того, навколо чого і крутиться все у цій “Пісні подільської землі”: сонця, вінка, колеса, кола. Того, що не має початку і кінця. Саме воно тут навколо себе єднає і гармонізує. Бонус: кетяги калини, політ лелек, космічний танок у цій навколосонячній орбіті трьох жіночих фігур.
Символізм закладався у кожну лінію. Три стріли з герба Хмельницького інтерпретувалися як життєві дороги чи три виміри часу. Микола Мазур наголошував, що цей пам’ятник повинен «жити» разом із містом, змінюючись залежно від часу доби та погодних умов:
Ми хочемо, щоб все це можна було подовгу роздивлятись і щоб, щоразу проходячи повз монумент, ти відкривав для себе якісь нові речі, нові несподівані повороти. Крім того, завдяки зміні освітлення на площі, буде змінюватися і освітлення на фігурах. Тобто, це не буде якась мертва, статична композиція, ні в якому разі!
Найзахопливішою частиною початкового задуму була інтеграція природного світла. Монумент планували встановити під особливим кутом, розраховуючи на дивовижний оптичний ефект:
Монумент буде розміщено на площі під таким кутом, що в певні години надвечі’я справжнє сонце буде просвічувати, крізь бронзове коло, і тоді ми з вами зможемо спостерігати щось на зразок злиття двох сонць.
Від «Пісні землі Подільської» до «Віри. Надії. Любові»
Як свідчать хроніки Хмельницької обласної дитячої бібліотеки ім. Т. Шевченка, шлях від перших начерків до реального пам’ятника тривав понад десять років. За цей довгий період суттєво трансформувалася сама концепція пам’ятника. Якщо на початку Хмельницький очікував на алегоричну композицію «Пісні землі Подільської» (варіант назви, що дещо відрізняється від назви у статті, у дописі бібліотеки – авт.), то у фінальному варіанті автори дали монументу глибше християнське та філософське ім’я — «Віра. Надія. Любов».
Три жіночі фігури, які у 2001 році сприймалися як космічний танок подільської землі, перетворилися на давніх берегинь людського роду. Центральне сонце отримало чіткі обриси древнього герба Поділля, а саму композицію доповнили новими духовними символами — рушниками-оберегами та фігурою Кобзаря з кобзою, як захисника української ідентичності.
Ймовірно, саме через зміну концепції пам’ятника, відмовилися і від доповнення його ансамблю двома скульптурними композиціями (на місці давно недіючих фонтанів), які мали бути своєрідним уособленням двох річок.
Серпень 2011-го: монтаж під пильним оком хмельничан
Фінальний етап реалізації проєкту розпочався у 2009 році, коли міська влада остаточно затвердила виробничі плани. Рівно через два роки, у серпні 2011-го, на майдан Незалежності нарешті привезли перші елементи конструкції, виготовлені на Київському художньо-виробничому комбінаті «Художник».
Як зафіксував тогочасний мінірепортаж сайту «Є», поява майбутнього монумента викликала жваві дискусії серед перехожих. Оскільки скульптурна композиція збиралася частинами безпосередньо на місці, хмельничани спочатку сприйняли монтажні шви та технологічні стики за дефекти чи тріщини. Навколо колишнього «чорного квадрата», де колись височіла фігура радянського вождя, вирувала робота: чоловіки вкладали плитку, жінки розстеляли зелені газони, готуючи площу до офіційного відкриття, яке відбулося 22 вересня 2011 року.
Сьогодні біла, витончена монументальна споруда сприймається хмельничанами як невіддільна частина головного майдану міста. Проте варто визнати, що в процесі тривалого втілення задуму змінилася не лише концепція пам’ятника. Замість важкої темної бронзи на високому білому гранітному постаменті, як планувалося 25 років тому, місто отримало візуально легку композицію з білих полімерних смол, що імітують мармур, встановлену на низькій основі. Через ці радикальні зміни матеріалу, висоти та ракурсів, первинний романтичний задум авторів частково залишився лише на папері. Чи можна тепер реально побачити на площі ефектне злиття двох сонць, штучного та природного — залишається загадкою, яку кожен хмельничанин може спробувати розгадати самостійно під час вечірньої прогулянки.
Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
