Дефіцит землі, ювелірна робота землекопів та містика: ретро-погляд на ритуальну сферу Хмельницького
Специфіка похоронної справи завжди залишається за лаштунками суспільної уваги, аж поки людина не стикається з особистою втратою. Проте ритуальна служба Хмельницького свого часу була визнана однією з найкращих в Україні завдяки особливому підходу до благоустрою та організації процесу. Гортаючи архівні матеріали, ми знайшли розмову, яка змушує переосмислити ставлення до життя, смерті та культури пам’яті в нашому місті.
Хмельницький досвід: найкраще підприємство в Україні
У рамках нашої постійної рубрики «Гортаючи старі підшивки» ми проаналізували інтерв’ю журналістки Лариси Шандовської з тодішньою начальницею СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» Зоєю Пархомець, опубліковане у газеті «Є Поділля» в червні 2009 року. Приводом для розмови став всеукраїнський семінар-практикум, який вирішили провести саме в нашому обласному центрі, адже колеги з усієї країни відзначали високу якість обслуговування, впорядкованість цвинтарів та доступні ціни в Хмельницькому.
Вже тоді підприємство пропонувало комплексний підхід, звільняючи родичів від організаційного клопоту: від купівлі атрибутики до оренди зали прощання, де покійний міг, за європейською аналогією, «переночувати» перед похованням.
Головною ж гордістю служби було вирішення хронічної для всієї України проблеми — дефіциту вільної землі.
Ми, поки що єдині в Україні, зуміли вирішити проблему впорядкування місць на кладовищі… В Києві, для прикладу, вже немає де ховати. У нас запасу землі теж немає, тому ми, при можливості, шукаємо місця для родинних поховань, і тоді могилу до могили розміщують впритул, тобто підпоховань (оскільки родичів можна ховати в ту саму могилу).
«Ювелірна» робота землекопів та фінансова доцільність
Станом на 2009 рік на балансі міста перебувало десять кладовищ, із яких шість були діючими, і на більшості з них, за словами Зої Пархомець, «ковшем не розвернешся». Підготовка могили в умовах, де з усіх боків уже стоять пам’ятники, вимагала від працівників колосальних зусиль та 5–6 годин важкої фізичної праці.
Ціноутворення залежало від багатьох факторів: віддаленості цвинтаря (наприклад, доставка бригади у Книжківці) та специфіки ґрунтів, адже у Лезневому копати було надзвичайно важко. Попри це, хмельницькі тарифи та ціни на домовини залишалися тоді одними з найнижчих у державі. Очільниця ритуальної служби відверто радила містянам переглянути свої пріоритети під час організації прощання:
Я порадила б менше грошей витрачати на трапези, бо п’янки-гулянки обходитимуться близьким набагато дорожче, ніж саме захоронення. Крім того, гості на поминках інколи допиваються до того, що забувають, для чого прийшли, і все закінчується співом та веселощами… Краще помолитися за душу померлого, ніж робити пишні поминки та ставити дорогі пам’ятники.
Вона також скептично ставилася до традиції завчасно бронювати чи залишати порожні місця поруч із померлим подружжям для себе, зазначаючи, що за народними спостереженнями та релігійними канонами це часто прискорює земний час людини, або ж на це місце зрештою лягає хтось інший.
Містика, стрес та прикрі реалії сьогодення
Робота в ритуальній сфері — це щоденний психологічний стрес, який під силу витримати далеко не кожному. Але окрім людського горя, працівникам доводилося стикатися і з відверто містичними або вражаючими знахідками.
Один із таких випадків стався під час реконструкції мосту на вулиці Кам’янецькій, коли для розширення розв’язки довелося перепоховати частину старого цвинтаря. Землекопи виявили абсолютно цілу дубову труну 30-річної давності. Всередині виявилося муміфіковане тіло чоловіка у шерстяному костюмі, а в його кишені лежала повна пляшка горілки, закрита кукурудзяним качаном, яка встигла ідеально відстоятися за три десятиліття. При першому ж дотику повітря тіло міттєво розсипалося на порох.
Ділилася Зоя Віталіївна і своїми світлими мріями — вона прагнула засіяти всі міські кладовища квітами. Проте благоустрій розбивався об дику поведінку деяких жителів. На кладовищі по вулиці Рибалка (вулиця Бандери тепер – ред.) висадили 80 кущів хризантем, а на військовому цвинтарі — 300 кущиків рідкісних тюльпанів «весела вдова». За лічені тижні невідомі повністю викопали квіти, щоб прикрасити власні клумби, перенісши на свої подвір’я енергетику, призначену для померлих.
***
Минають роки, змінюються керівники комунальних підприємств та технології, але філософія, озвучена Зоєю Пархомець у червні 2009 року, залишається вічною підводкою до нашого буття. Смерть залишається єдиною абсолютною константою, яка нівелює будь-яку соціальну нерівність між заможними та бідними, чиновниками та звичайними робітниками. Заклик колишньої очільниці служби актуальний і зараз, у нашому тривожному сьогоденні: пам’ятати про фінал, цінувати кожну мить і щиро любити одне одного, допоки ми ще живі на цій землі.
Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
