«Виставка у форматі книги»: у ХОХМ презентували «Живопис: що є що» (ФОТО)

Ви не надто добре орієнтуєтеся в живописі й завжди соромилися висловити власну думку про ту чи іншу роботу митця? Любите вітражі, але не знали, що це теж живопис – щоправда, монументальний? Або ж давно хотіли фотографувати мозаїки на автобусних зупинках, та сумнівалися, чи мають вони мистецьку цінність? Якщо хоча б одне з цих запитань про вас, або ви просто любите відкривати для себе світ мистецтва, –  варто звернути увагу на нову книгу мистецтвознавиці, письменниці та музейниці Катерини Липи. У ній простою й зрозумілою мовою авторка розповідає про історію живопису, його техніки, стилі та художні напрями, доводячи, що мистецтво може бути цікавим і доступним кожному.

Катерина Липа – історикиня архітектури, мистецтвознавиця, письменниця, яка роками досліджує не лише історію мистецтва, а й те, як воно формує епоху, впливає на суспільство та світогляд людей. Її нова книга стала своєрідним підсумком багаторічних досліджень і водночас спробою простою, зрозумілою мовою пояснити складний світ живопису.

«Живопис. Що є що» розгортає перед читачем тисячолітню історію українського мистецтва: від монументальних мозаїк Київської Русі, барокових ікон та портретів XVII–XVIII століть до знакових творів XX–XXI століть. Для ширшого контексту авторка звертається і до всесвітньо відомих шедеврів, однак у центрі її розповіді незмінно залишаються українські митці та їхній внесок у розвиток живопису.

Водночас це не енциклопедія для вузького кола фахівців і не підручник із сухими визначеннями. Це розмова про мистецтво, після якої починаєш уважніше дивитися на картини, мозаїки, ікони й навіть вітражі, повз які раніше проходив, не замислюючись, що кожен із цих творів є частиною великої історії української культури.

Презентацію у затишному дворику Хмельницького обласного художнього музею модерувала Олена Михайловська – мистецтвознавиця, заступниця директорки з розвитку музею, кураторка:

Розмова двох мистецтвознавиць під час презентації не скидалася на клішований діалог у форматі «питання–відповідь» – радше нагадувала неспішну екскурсію, яку вели дві професійні кураторки, проводячи слухачів крізь сторінки книги, що, за словами мистецтвознавиці Оксани Баршинової, сприймається як повноцінна виставка, а сама Катерина Липа – як її кураторка:

Зміст видання охоплює три частини, які відкривають всю конструкцію живопису – від технік виконання й функцій творення до історичного контексту, зокрема ставлення окремих диктаторів до модернізму.

Окрема насолода для споглядання – ілюстративний ряд до кожної частини та розділу. Тут є чим потішити поціновувача живопису в усьому його різноманітті. Для ілюстрування пані Катерина обирала твори не за власними вподобаннями, а якнайкращі приклади стилю, кольору, техніки тощо.

Понад третину ілюстрацій складають твори з колекції ХОХМ. За словами авторки, ця музейна збірка має всі ресурси для того, щоб репрезентувати не лише окремі стилі, а й історичні зміни, мистецькі напрями, художні рішення та новації.

Так, пані Катерина не уявляє цю книгу, наприклад, без «Спеки» Сергія Базилєва, а розділ про гуаш – без творів Олени Придувалової, які звучать як влучні художні цитати в загальній оповіді:

Під час презентації новинки модераторка Олена Михайловська також торкнулася питання художньої практики під час війни. За її словами, на початку повномасштабного вторгнення багато митців переживали відчуття розгубленості: хтось у якийсь момент думав, що їхня робота більше не потрібна. Але з часом – у когось через кілька днів, у когось через місяці чи навіть пів року – приходило усвідомлення, що потреба творити нікуди не зникає.

Катерина Липа відкоментувала наскільки на думку  мистецтво має підкорятися суспільному запиту:

Загалом презентація книги вийшла значно ширшою за розмову про її зміст. Це була радше своєрідна учасницька лекція про актуальну роль мистецтва та його місце у світогляді сучасної людини – людини, яка в умовах війни намагається втримати внутрішню рівновагу, знайти опору й сенси.

І в цьому контексті мистецтво постає не як втеча, а як спосіб зосередження й проживання реальності – замість розпорошення уваги чи пошуку швидких способів заспокоєння, воно стає інструментом осмислення і внутрішньої стійкості.

Хоча подію перервала гучна сирена, діалог між глядачем і мистецтвом не був завершений – навпаки, він став ще більш відчутним і внутрішньо тривалим. Він мотивував не лише придбати книгу з автографом пані Катерини, а й глибше зануритися у вітчизняне мистецтво, його напрями, постаті й контексти – у все те, що формує зміст нашої культурної пам’яті й сьогодення, за право на яке сьогодні виборюється і захищається наша земля.

Читайте також: У Хмельницькому презентують унікальне видання про історію архітектурних стилів

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook