Острівці людської любові: як 25 років тому у Хмельницькому намагалися вирішити проблему поховання домашніх тварин
Кожен, хто хоч раз пускав у свій дім і серце чотирилапого друга, знає: вони стають повноцінними членами родин. Проте поруч із радістю та відданістю завжди тінню йде неминучий момент прощання. Коли життя чотирилапого улюбленця згасає, господар залишається один на один із важким питанням: що робити далі?
Особливо гостро ця проблема постає для мешканців багатоквартирних будинків у великих містах, коли йдеться про крупних тварин — дорослих собак чи котів. Офіційного та законного механізму у більшості українських громад просто не існує, тому люди змушені вирішувати це питання на власний розсуд, часто опиняючись поза законом.
Ситуація станом на 2026 рік: пошук рішень в Івано-Франківську
Проблема відсутності цивілізованої інфраструктури залишається гострою для більшості обласних центрів України й сьогодні. Нещодавно міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків порушив це питання на своїй сторінці у Facebook, зауваживши, що через відсутність спеціалізованих місць люди змушені ховати тварин стихійно — у парках, лісосмугах чи на околицях, що порушує екологічні та санітарні норми.
Головні тези з допису Руслана Марцінківа:
- Законодавчий вакуум: Закон України «Про поховання та похоронну справу» регулює виключно поховання людей, а окремого закону щодо функціонування кладовищ для тварин досі немає (діють лише окремі ветеринарно-санітарні вимоги).
- Спроби в інших містах: У Києві планували створити комплекс із крематорієм та колумбарієм, а у Харкові питання частково прописали у правилах утримання тварин, але до повноцінної реалізації муніципальних кладовищ в Україні так і не дійшли.
- Європейський досвід: У Франції (відоме Cimetière des Chiens під Парижем, де понад 90 тисяч поховань), Німеччині (Tierfriedhof Berlin) та Польщі (Cmentarz dla Zwierząt під Познанню) подібні меморіальні парки працюють десятиліттями за рахунок внесків власників (поховання, кремація, колумбарії) без навантаження на місцевий бюджет.
- Громадське обговорення: В Івано-Франківську вивчають суспільний запит — чи готові мешканці користуватися та оплачувати послуги комунального або приватного цвинтаря для тварин.
Фото з допису Mykhailo Smushak.
Історія тривалістю у десятиріччя: проблема Хмельницького зразка 2001 року
Для Хмельницького ця тема також не нова. У нашій постійній рубриці «Гортаючи старі підшивки» ми звертаємося до статті Сергія Кушніра «Кладовище домашніх тварин-2», яка була опублікована в газеті «Є Поділля» у липні 2001 року.
Чверть століття тому у Хмельницькому вже існувала ціла мережа стихійних цвинтарів для тварин. Журналісти випадково натрапили на один із них під час прогулянки центральним парком імені 500-річчя Хмельницького (нині парк ім. Чекмана):
«Невеличкі могили, досить доглянуті, деякі – з табличками… стало приємно від розуміння того, що серед нас є чуйні люди».
Як з’ясувалося, подібні нелегальні поховання тоді вже масово існували в Дендропарку, на Старокостянтинівському шосе, в районі міського пляжу та у парку «Зарічанський».
Тодішній директор парку ім. 500-річчя Хмельницького Анатолій Хмиз про існування могил знав, проте наголошував на відсутності естетики:
«Це, звичайно, корисно, як добрива. Але чи естетично? Я маю право взагалі зрівняти його з землею, бо кладовище псує загальний вигляд парку, і не вписується в ландшафти. Люди ж ховають своїх померлих тварин потайки, вночі, щоб ніхто не бачив…»
Захисники тварин намагалися перевести розмову в офіційне річище. Голова зоозахисної організації «SOS» Лариса Кірікіщук переконувала, що ховати тварин у парках людей змушує відсутність альтернативи. За її словами, тогочасний міський голова Михайло Чекман розумів проблему й обіцяв за рік-два безоплатно виділити ділянку для створення цивілізованого цвинтаря та притулку для вуличних тварин.
«Я розумію людей, котрі йдуть на такий крок – ховають тварин у непристосованих місцях… Я навіть знаю декотрих з них. З одного боку це добре: якщо вони поховали свою тваринку, значить ніколи не покинуть, наприклад, батьків. А от з іншого… Але це вже не їх провина».
Формально міські «Правила утримання собак, котів та хижих тварин» вимагали від хмельничан здавати трупи загиблих улюбленців до санітарних установ, забороняючи самовільні поховання. Проте ані санітарні служби, ані власники тварин цього правила не дотримувалися.
Журналіст у 2001 році завершував статтю тривожною думкою:
«Коли вдруге проходив повз кладовище домашніх тварин у парку… мені раптом стало страшно від думки, яким за рік-два, поки (можливо) облаштують офіційне кладовище, може зробитися це… І не хочеться вірити в те, що у когось підніметься рука зрівняти з землею ці острівці людської любові і пам’яті».
Що далі?
Минуло 25 років. Нажаль, через передчасну загибель міського голови Михайла Чекмана у 2002 році та подальшу байдужість до проблеми влади реформи так і не відбулися. Офіційного муніципального цвинтаря для тварин у Хмельницькому немає й досі, а містяни продовжують таємно ховати своїх улюбленців у лісосмугах, сподіваючись, що чиновники нарешті перейдуть від слів до європейського досвіду.
Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
