Мініекспозиція української керамістки відкрилась у Хмельницькому обласному художньому музеї

У ХОХМ продовжується виставковий проєкт з колекції музею «Будьмо!», який науковці інституції присвятили цьогорічним митцям-ювілярам.

Сьогодні у фойє обласного художнього музею відбувся вернісаж до 60-річчя української художниці-керамістки зі Львова Анни Лисик. Нагадаємо, що метою щомісячних виставок в межах цього артпроєкту є висвітлення широкої палітри імен сучасного українського мистецтва, як компоненти інформаційної оборони проти наративів ворога.

«Проєкт «Будьмо» – це в першу чергу предметний доказ багатогранності і унікальності нашого мистецтва, над яким завжди нависала загроза знищення чи присвоєння з боку росії. Сьогодні ми представляємо ще одну яскраву постать українського арту – Анну Лисик, яка буквально з молоком матері увібрала в себе кращі традиції культури і мистецтва, адже її батьками були заслужена художниця України Оксани Зінченко та народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Євген Лисик. Ще з кінця 90-х мисткиня була учасницею обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок, в тому числі республіканського симпозіуму та виставки «Кераміка – 93», організованих ХОХМ, – коментує кураторка проєкту, науковиця музею Олена Скорук.

Експозиція виставки представляє кілька керамічних творів Анни Лисик з колекції ХОХМ, як наживо, так і на фотографіях.

Поціновувачі скульптури можуть насолодитися порцеляновим керамічним пластом, який зачаровує авторськими образами, фактурою та відтінковою грою матеріалу.

Саме ця робота була виконана керамісткою під час її участі 1993 року у симпозіуму в Полонному.  Як зазначає кураторка виставки, пані Скорук на цьому творі з абстрактних форм-тенет матеріалізуються дві жіночі постаті, птахи, риби, мушлі. Людина і природа в мистецькому світі Лисик співіснують гармонійно та взаємно доповнюють одна одну. Художниця трепетно любить, відчуває і поважає природу, яка надихає її на творчі задуми.

Решта експонатів виставки – фотографії творів авторки з порцеляни і шамоту, які шанувальники виставкових проєктів музею могли бачити в експозиції до лютого 2022 року.

Особливої уваги заслуговують скульптури равликів, які мають риси людей і виконані Анною Лисик з особливою майстерністю і змістовним наповненням:

У композиції «Равлики» кожну із дивовижних істот Анна Лисик створила із характерними ознаками людських облич. Вірогідно, для того, аби нагадати нам, що це брати наші менші, що вони теж відчувають біль і потребують захисту. Мисткиня ніби промовляє до нас: озирніться, світ такий прекрасний і беззахисний. Ми лише невіддільна його частинка. Багатофігурна композиція виконана з шамоту, який має грубу зернисту фактуру. Але такі особливості матеріалу не завадили створити вишукану декоративну поверхню, з якої змодельовані постаті чудернацьких та милих істот, які викликають добру усмішку й зачаровують майстерністю та блискучим образним мисленням художниці, – Олена Скорук.

В межах вернісажу, кураторка виставки розповіла про цікавий випадок з творчого життя Анни Лисик. Коли на початку 1990-х років твори художниці мали перетнути німецький кордон для виставки у Мюнхені – виникла кумедна оказія. Працівники митної служби Німеччини не хотіли пропускати скульптури до країни, аргументуючи це тим, що ці роботи точно мають історичну цінність, адже сучасні митці не ладні створити щось подібне. На захист артподорожі став відомий мистецтвознавець Орест Голубець, який через світлини і публікації про художницю і її артдоробок довів приналежність творів до сучасного українського мистецтва.

Анна Лисик, як керамістка на сьогодні є однією з найпотужніших і самобутніх авторок на зірковому небосхилі митців України. Як зауважують мистецтвознавці, в талановитих руках пані Анни глина перетворюється на поезію пластики, в той час, коли авторські образи балансують на межі сучасного та прадавнього.

Кожен твір, через детальність та відпрацьованість дрібниць промовляє до глядача філігранною білою поезією самої мисткині:

Тепло долонь, тепло душі близької, затишок вогнища, жар полум’я, що глину огортає м’яку. Сад зимовий. Дерева-породіллі спочивають. Зринають в лабіринтах сну надії на тепло прийдешнє й вічне оживання.

Плетінням тонких чорних тріщин гілля посудину зимову заснувало. І яблуко останнє пірнуло до самого дна і десь там залишилось… у снігах.

У діжці зі студеною водою лід утворив велику гостру лінзу. Промінчик сонця білого безсилий намарно там шукає порятунку зі скляного кола чар…

День поринає в ніч, і мерехтять печально ліхтарики блакитні задзеркалля. Блукають між деревами істоти – створіння дивні тіней, блиску крижаного і шелесту терпкого сухоцвітів. Крізь витинанки гілля і кущів у шпари, в безодню всесвіту стікаються доріжки. Сон небуття.

Тримким, беззахисним ти став, зимовий саде, крихким, як весь наш світ, подібний до кружальця льоду з діжки…

Ми схожі на створіння саду зимового. І маримо теплом і добротою. Торкнутись легко кори рапатої старої груші – й тремтіння ледь вловиме враз проймає душі живої Божого творіння.

Чекаємо крізь ночі пробудження й, може, воскресіння?» – Анна Лисик.

Виставку Анни Лисик в межах проєкту «Будьмо!» можна переглянути в музеї протягом місяця.