Виставка «НЕ/ВИПАДКОВІ ПАРИ» відкрилася у хмельницькому музеї

Один з найяскравіших представників українського трансавангарду, натхненник Нової хвилі, учасник мистецького угруповання «Паризька комуна» художник Олександр Гнилицький та його творчість відомі далеко поза Україною, тож кожен український художній музей або галерея направду борються за можливість представити твори автора у своїх залах.

Невипадкова нагода побачити унікальні твори Гнилицького, деякі з яких вперше експонуються, є у хмельничан і гостей міста, адже завдяки продуктивній співпраці адміністрації ХОХМ та кураторки та другої дружини автора, художниці Лесі Заяця (Мюнхен, Німеччина) виставка «НЕ/ВИПАДКОВІ ПАРИ» діятиме до 8 вересня на базі Хмельницького обласного художнього музею.

Ця унікальна експозиція презентує не тільки потужний живопис художника, але й його графічні роботи, кінетичну скульптуру, фотокопії творів та відео-арт, в якому він був одним з першопрохідців серед українських митців наряду з Олександром Ройтбурдом та іншими.

На відкриття виставки завітала одна з дослідниць творчості Олександра Гнилицького, заступниця генерального директора Національного художнього музею України Оксана Баршинова.

Хоча Гнилицький все життя легко переходив від одного медіуму до іншого, (екзистенційно) головним для нього завжди залишався живопис. В основі його авторського методу – гра з живописом/у живопис. І якщо в ранній період ця гра спиралася на іронічне цитування та переінакшування класики, а іноді й «стирання» живопису, перетворення його на щось інше (об’єкт, квазіграфічне зображення і т.д.), то в зрілі роки художник грав вже на полі самого живопису – його невичерпних прийомів від trompe-l’œil до різноманітних «реалізмів» ХІХ – ХХ століть.  На перший погляд, його твори 2000-х відкриті, прості, зрозумілі, але кожна картина таїть в собі інтригу, таємницю, що ненав’язливо затягує в свій простір, проте вона далека від постмодерної зашифрованості й герметизму. Художник тримає увагу (=інтригу) самою маестрією живопису, зокрема завдяки нонфінітизму та несподіваності ракурсу, – зауважує мистецтвознавиця.

Виставка занурює глядача одразу у два часові періоди творчості художника – до і після 1992 року. За таким принципом побудована і експозиція зали – парами творів. Ліва сторона – XX століття, права – XXI.

 Ця виставка є спробою стисло охопити творчий діапазон Гнилицького. Формальний підхід зветься mix&match – мішай&підбирай. Групуючи ранні та пізні твори по парах, повстає непередбачений діалог – між одною і другою палітрою, одним та другим мотивом, тим чи іншим часом. Виставкова біографія Гнилицького (1987-2009) не зовсім симетрично розділяється на 20-е та XXI століття. Ми тільки умовно шматкуємо на раннє та пізнє. Бо 23 продуктивні роки, весь доробок художника, це, мабуть, не тільки фази, а також ширші (методичні?) шари, котрі варто дослідити, – коментує кураторка Леся Заяць.

Сам митець народився у Харкові, а побудова його арт-методу припала на період «сквоту» у Києві – мистецького явища «Паризької комуни». Так, митці столиці з 1990 по 1994 роки утворили неформальну групу, яка збиралась у покинутому будинку (сквоті) по вулиці Паризької Комуни (нині — вулиця Михайлівська), № 18А. Саме цей будинок слугував для них натхненною взаємообмінними практиками майстернею, місцем творення нового мистецтва і пошуку й освоєння нових медіа.

Що ж собою являє виставка? Це 12 пар творів, які пов’язує щемкий зв’язок незмінних акцентів мистецького мислення. Тих думок, які всі роки життя і діяльності пана Олександра турбували його артуяву і його позиції, яка поставала на живописних полотнах, у скульптурах, відео-перформансах, інсталяціях.

Цікаво що глядач спочатку може познайомитися з самими творами, а потім знайти підписи до них на спеціальному плані, що розміщений на окремому подіумі.

Потрапивши в залу ви точно знайдете свого Гнилицького – у автопортретах митця, його минулому і вічному, рефлексіях автора на виклики та катастрофи часу.

Особливо щемко вас зачепить «Вишиванка» 2003 р. – живописне полотно, що експонується вперше. Ця картина направду заворожує і занурює всередину душі автора, української душі. На чорному тлі вишита сорочка, яку в минулому придбала на Львівщині у свою колекцію мати Лесі Заяць. Борщівська вишиванка промовляє про пам’ять поколінь, традицію і її не примарність на сьогодні, торкає до мурашок, хоча робота створена вже у 2000-х у німецькому Мюнхені.

Виставковою парою до сорочки виступає графічна робота «Після бою» 1988 року – створена як присвята імпотентності влади «совєтів» і всієї радянської традиції. Діалог полярних цінностей не потребує додаткових пояснень.

Кінетична скульптура «Покажи своє» 1998р. демонтує типову сцену знайому кожному з дитинства, коли двійко дітей – хлопчик і дівчинка п’ять-шість років з цікавістю один до одного демонструють свої геніталії. Якщо знати історію першої презентації скульптурної композиції, то все стає ще очевидніше, відкривається справжній задум художника, який був у постійному діалозі з соціумом. 1998, Ялта  музей Лівадійського палацу, виставка  Кримський проєкт II. Експозиційним простором виступає культовий стіл Ялтинської конференції, що ж наші скульптури демонструють насправді – все в руках арт алегорії…

А ще важкі класичні портьєри, яким присвячені одразу дві живописних роботи різних періодів творчості Гнилицького. Ця штора – реальний персонаж, який прикрашав вітрину спідки художників і який позичили і не повернули сквотівці. Адже саме така розкіш була як першим «предметом розкоші» київського сквоту, так і предметним засобом відгородження крихкого світу митців від загрози світу оточуючого.  

«У веселки всі кольори гарні» – остання цитата художника Гнилицького, який помер у 2009 році після тривалої хвороби. Художника, колір і фантазію якого можна споглядати, любити, розуміти і навіть не розуміти, але не помітити просто не можливо. Саме для цього широкого погляду на його творчість і світосприйняття створена ця виставка, тому її потрібно просто побачити. Предмети і явища зображені ним водночас прості у своїй функціональності і складі у філософському значенні нашого життєплину. Виставка про відсутність дрібниць навіть у побутових дрібницях, їх духовному наповненні залежно від суб’єктивної важливості.