Життя в порівнянні: хмельничанки розповіли про відмінності Туреччини та рідного міста

Ми поспілкувались з п’ятьма хмельничанками, які проживають у різних містах Туреччини, та попросили їх порівняти їхні турецькі міста з Хмельницьким. Цей матеріал охопив мегаполіси Стамбул та Анкару, а також менші туристичні міста – Дідім та Бодрум. Хтось з наших співрозмовниць проживає в Туреччині вже довгий час, а хтось переїхав після початку повномаштабного вторгнення росії в Україну.

Це перша стаття з циклу “Інтерв’ю з хмельничанами за кордоном”. Наступною країною, міста якої ми будемо порівнювати з Хмельницьким, буде Польща.

Івана Язиджиоглу мешкає на Європейській частині Стамбулу.

Найбільше мені в Стамбулі не вистачає зручного сервісу таксі. У Хмельницькому все просто: викликав — і приїхало, бо водії не думають, чи вигідно йому брати замовлення. А в Стамбулі — ти не клієнт, а учасник лотереї: зупиниться чи ні, погодиться чи відхилить. Попри те, що в Інтернеті існує міф про якісну турецьку стоматологію, мені ж бракує хмельницького сервісу у цій сфері. Не зважаючи на те, що я живу у мегаполісі, де клініки чи не на кожному кроці, я згадую про те, що у рідному місті стоматолог — це не просто лікар, це людина, яка справді хоче допомогти, а не просто “закрити кейс”. Здавалось би, що це дрібниці — таксі, лікарі — але з таких дрібниць і складається відчуття дому.

І Стамбул, і Хмельницький — це міста з торгівельною душею. Розміри різні, але й наш Хмельницький має свою неповторну фішечку—  толкучку, яку важко з чимось порівняти. Це не просто ринок, це — окрема реальність: шум, рух, крики, знайомі обличчя , але схожість її зі Стамбульськими торгівельними районами –  той самий азарт, коли тобі легко можуть впарити все — від спецій до суконь. Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну  Хмельницький проявив себе ще й як людський хаб — місце, де гуртувались, допомагали, працювали. У цьому я теж вбачаю схожість зі Стамбулом: обидва міста лежать на перетині різних доріг.

Безпечніше я почуваюся в Хмельницькому, хоча в обох містах є райони, де трохи моторошно — просто в Стамбулі це все менш зрозуміле, а в Хмельницькому навіть у “не дуже” районах усе було по-своєму знайоме: ти або когось знаєш, або знаєш, як поводитись. А тут — ти чужа, і внутрішнього орієнтиру немає.

Як би я не любила Хмельницький, та з часом він став для мене занадто передбачуваним. Там було затишно, але не вистачало масштабу й викликів. Переїхавши до Стамбулу я стала гнучкішою, сміливішою, навчилась приймати нове й трохи відпускати контроль. І в той же час — зустрілась із собою заново. У Хмельницькому на мене завжди трохи тиснула місцева консервативність. Варто виділитися — і тебе можуть не зрозуміти. Не раз чула осуд у бік “не таких”, але бачу, як це змінюється, хмельницька молодь вже інша, відкритіша, старше покоління ставиться до неї з розумінням, і мене це тішить. Стамбул дав мені внутрішній ріст.

Різницю у ставленні людей одне до одного я відчуваю дуже разюче. У Хмельницькому між людьми, ніби, більше незримої близькості — всі когось знають, всі “десь колись бачили”, усе якось пов’язано. Водночас, перше, що б’є по вухах після повернення закордону — тон спілкування, особливо з боку старшого покоління, яке працює в сфері обслуговування. Оце вічне: “Шо?!” замість “Доброго дня”, закочування очей, ніби ти заважаєш їм жити. В Туреччині усі усміхаються, навіть якщо не щиро — вітаються, цікавляться, щось бажають, просто створюють відчуття поваги до тебе як до людини. Навіть якщо всередині їм байдуже — це не ранить.

Іноді в Стамбулі я відчуваю себе зовсім чужою через нестачу щирості, справжніх друзів, бо тут багато “зовнішньої” привітності, але не завжди за нею щось глибше. А ще — постійний шум, рух, стрес. Тут ти наче постійно “на ходу”, без паузи.

У Хмельницькому вільний час був по-домашньому затишний: кава з подругою, прогулянка в Чекмана, похід на базар “просто подивитись”, або поїздка в село — догляд за садом, городом. Це було трохи “по-пенсіонерськи”, але в цьому була своя суть — воно в нас у крові, й за цим справді іноді сумую.

Я ніколи не любила сидіти без діла. Ще до появи дитини, працюючи майже повний день, я все одно знаходила час на довгі прогулянки. У Стамбулі теж: люблю блукати атмосферними районами, ловити момент. Зараз усе по-іншому: головний фокус — моя дитина. Але й у вільний, і в “не зовсім вільний” час ми з сином намагаємось не сидіти вдома: парки, події, прогулянки. Плюс, разом з іншими мамами ми створили маленьке коло підтримки: зустрічі, майстер-класи, спільні посиденьки. Наші діти — білінгви, тому ми свідомо створюємо для них простір, де можна зберігати мову, культуру, знайомитись і розвиватись. У Хмельницькому все було ближче й спонтанніше. У Стамбулі — більше логістики й руху, але й більше відкриттів. І я вдячна, що маю досвід обох світів.

Наші діти — білінгви, тому ми свідомо створюємо для них простір, де можна зберігати мову, культуру, знайомитись і розвиватись. У Хмельницькому все було ближче й спонтанніше. У Стамбулі — більше логістики й руху, але й більше відкриттів. І я вдячна, що маю досвід обох світів.

Європейська частина — це про рух, масштаб і темп. Бізнес, туризм, великі ТЦ, шум, натовпи. Більше можливостей — але й більше втоми. Азія — це ніби “жити”, а Європа — “працювати і поспішати”.

А про життя на Азійській частині Стамбулу нам розповість інша хмельничанка Сніжана Зюльфікар.

Особисто я не бачу жодних подібностей між Хмельницьким і Азійською стороною Стамбулу. Однозначно безпечніше я почуваюся на вулицях Хмельницького. До того ж, в Стамбулі окрему загрозу життю та здоров’ю становлять вуличні собаки, які зграями можуть нападати на людей. Ця проблема існує чи не в кожному турецькому місті, і в новинах часто показують летальні випадки.

В моєму стамбульському районі мені бракує зелених насаджень. Хмельницький виглядає свіжішим.

Стамбул дав мені можливість зануритись в нову культуру, вивчити нову мову, традиції, розширити свій кругозір. Цей процес приніс мені задоволення. Очевидно, що цього я не могла би зробити в рідному місті. Проте, тут не вистачає можливостей розвитку для дитини, які є в Хмельницькому.

Я помітила, що в Стамбулі люди більш усміхнені. Можливо, на це впливає різний клімат та менталітет. Перевагою життя в Хмельницькому бачу короткі відстані між культурними закладами, з легкістю можна виїхати за місто чи відвідати родичів. В Стамбулі ж мінімальна поїздка займає 30 хвилин і супроводжується вона зазвичай стоянням в заторах, стресом, адже більшість турецьких водіїв нехтують правилами дорожнього руху. Мої турецькі родичі живуть в іншій частині міста і щоб навідатись до них нам треба витратити на дорогу мінімум 2 години, це все одно що з’їздити з Хмельницького у Вінницю.

А про пересування містом громадським транспортом з дітьми взагалі можна забути, бо це дуже не зручно. Тому, тільки автомобіль і тільки гарне планування часу.

Катерина Атілган поділались своїми враженнями від проживання в столиці.

В Анкарі всі парки здебільшого штучно вирощені, однакові і не завжди у пішій доступності. Є такі райони, де зелених зон практично немає – це великий мінус. Я та моя дитина дуже сумуємо за нашими хмельницькими парками, а найбільше – за ляльковим театром. В Анкарі вистав для дітей такого рівня годі і шукати. Ми відали декілька, але ні мені, ні моїй доньці не сподобалось.

Безперечно, Хмельницький я вважаю безпечнішим містом. Ввечері в Анкарі я сама не вийду на вулицю. Знаю, що навіть попри військовий стан в Хмельницькому діти вільно граються у дворах своїх будинків, так само, як і я гралась колись. В Анкарі ж випустити дитину гратись без нагляду нереально. Майже щодня ми чуємо новини про викрадання чи шкоду, яку задають жінкам і дітям в Туреччині незнайомці на вулиці. Тому тут не знаєш, кому довіряти, а кому ні.

Як у багатьох людей, в мене було колись бажання виїхати з провінції у велике місто і я його в Анкарі реалізувала. Хоча я дуже люблю свій чудовий Хмельницький і щоразу з любов’ю про нього думаю. А також сподіваюсь, що на його вулицях вже не чутно російської мови, як було раніше. Якщо це вже змінилось, то Хмельницьким став ідеальним місцем для проживання!

Про життя на березі Егейського моря розповіла Руслана Сари, яка мешкає у маленькому містечку Дідім.

В Дідімі немає ні театру, ні кінотеатру – це найбільший недолік цього містечка, якщо порівнювати його з Хмельницьким. Населення мого турецького міста втричі менше за Хмельницький і складається переважно з пенсіонерів. Я в Туреччині не працюю, займаюсь рукоділлям, але темп мого життя в Хмельницькому був протилежним – я постійно була у русі.

Щодо безпеки, то можу зазначити, що в обох містах моє відношення до неї однакове: я після 21:00 стараюсь не перебувати сама на вулиці. Чула про інциденти в обох містах, саме в темну пору доби, тому зробила висновки і планую свій графік відповідно до них. В Хмельницькому я більше спілкувалась з людьми, ходила на заходи, на прогулянки з подругам. В Туреччині ж маю лише одну подругу і мені її достатньо. Я обмежила своє коло спілкування людьми, які дійсно є вартісними. В Хмельницькому таке коло значне більше і мені дуже бракує моїх родичів та друзів.

А Олена Вовчемис спробувала знайти щось спільне між туристичним Бодрумом і рідним Хмельницьким.

Бодрум і Хмельницький неможливо порівняти, бо це абсолютно різні міста зі своєю культурою та традиціями. Але добре я себе почуваю в обох. Гадаю, що українська та турецька бюрократія може трохи наблизити ці міста, бо коли я вирішую свої справи, стосовно документів як у Бодрумі, так і в Хмельницькому: довго та нудно. Якщо не брати до уваги стан турецької економіки і інфляцію, яка б’є всі світові рекорди, то життя в Бодрумі схоже трішки на рай: море, гори, свіже повітря, душевний спокій. На мій погляд, у Хмельницькому більше культурних подій, а мешканці міста мають звичку ходити в театр чи філармонію. Цього у Бодрумі немає , хоча такі заклади культури у великих містах є.

Якщо порівнювати менталітет мешканців Бодруму і Хмельницького, то я б сказала, що в моєму рідному місті люди заздрять один одному і цього не приховують. А турки, можливо, теж заздрять, але вміють дуже майстерно маскувати це за посмішкою. Також хочеться відмітити і те, що у моєму рідному місті люди вміють планувати свій день, щоб встигнути зробити якомога більше справ, чого не вистачає жителям Бодрума, адже не все те, що вони запланували і пообіцяли, виконують у визначений час, або це може розтягнутися на тижні або місяці.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook