“Тримали в підвалі без їжі та води”: військовий з Хмельниччини розповів, як його мобілізувало Чернівецьке ТЦК

Роман Замрій — капітан медичної служби на позивний “Йода” з Хмельниччини. Він був демобілізований, бо виховує сам неповнолітніх дітей. Проте на одному з блокпостів на Буковині його затримали працівники ТЦК та СП Чернівецької області. Після чого утримували і мобілізували. Через це він разом з сестрою звертатимуться до адвокатів.

Про це Суспільне Хмельницький розповіла сестра Романа Ганна Козачук.

За її словами, вона як і її брат, також була учасницею бойових дій. Служила в складі 28 окремої механізованої бригади. Була демобілізована за сімейними обставинами. Жінка каже: вона обурена тим, що її брата утримували:

“Ми будемо працювати над цим, будемо просити допомоги різних юристів, щоб вони підказали нам, як краще зробити, щоб тато повернувся та доглядав дітей. Бо нам вже казали, що 18-річний, який навчається в політехніці, мав би доглядати за меншими дітьми. Знаєте, хочеться, щоб тато був з дітьми, а не калічити життя ще 18-річній дитині”.

У той день, 6 червня, Роман їхав з сестрою машиною у Чернівці.

Ми проїхали Кам’янець-Подільський, і за ним є населений пункт Атаки. Там стоїть блокпост, де всі зупиняються. На їхню вимогу ми зупинилися і показали всі їм документи. Мій брат Роман Замрій був за кермом, я була біля нього, позаду нас у машині було двоє пасажирів, хлопці-студенти, які добиралися у Чернівці в університет, – розповіла Ганна.

За її словами, далі представники ТЦК попросили документи стосовно мобілізації:

Він пред’явив їм всі документи, які в нього були. Рішення суду, рішення виконавчого комітету міської ради про те, що він опікується двома дітьми сам, що у дітей немає матері, тільки батько.

У Романа є троє дітей: двоє – неповнолітні третьому два місяці тому виповнилося 18 років.

Вони сказали, що їм потрібно щось уточнити з юристами. Для цього вони сіли всі в машину і проїхали. Завезли нас всіх у Хотин до будівлі, я не знаю, що то за будівля. Роман вийшов, пішов з ними. Мені сказав, щоб я до фар подивилася, бо вони зламалися. Все, після того він перестав бути на зв’язку. Я годину чекала під тою будівлею. Вийшла якась людина, віддала мені техпаспорт і ключі від автомобіля і сказала, щоб я до нього не телефонувала, тому що Роман буде не на зв’язку. Я намагалася розпитати, де буде мій брат, мені сказали, що вони вирішують, що робити, — розповіла Ганна.

За словами Ганни, опівночі Роман вийшов на зв’язок і сказав сестрі, що йому вночі провели ВЛК.

І що його десь кудись завезли, де він ночує — невідомо. У нього весь час видирали телефон. І я чула голоси людей, які казали: “Телефон повернути негайно”. На другий день уже об 11:52 він написав, щоб я звернулася в військову прокуратуру Хотинську, в поліцію Хотинську, щоб написали заяви про викрадення і додали документи, що в нього вдома залишилися самі діти. В нього забрали телефон і все, більше ми нічого не чули про нього від нього взагалі, — розповіла Ганна.

Жінка звернулася до адвокатів, які порадили їй написати відповідні заяви у Службу безпеки України, військову прокуратуру та в Міністерство оборони України. Жінка також зателефонувала в поліцію Чернівецької області:

Зранку я дзвонила в поліцію Хотинську, просила їх прийняти у мене заяву про викрадення брата і вказала їм приблизне місце його знаходження. Просила їх заїхати та скласти акт про викрадення, незаконне утримання та позбавлення волі. Вони сказали, що вони цього робити не будуть, їхати нікуди вони не будуть. І вони хіба може подзвонять і уточнять, що там, мені після цього передзвонять. Мені ніхто не передзвонив. Адвокати також відправили адвокатську заяву про розшук мого брата Замрія Романа, але відповіді ніякої не було. В поліцію вони також подали заяву.

Ганна розповіла: після того, як вона написала допис в соцмережах про те, що шукає свого брата, їй зателефонував військовий з яким вже служить Роман:

Один з бійців Української добровольчої армії мене набрав. Сказав, що зараз біля нього стоїть мій брат і дав йому трубку. І аж тоді я змогла запитати брата, де він. Він сказав, що він перебуває на полігоні в Миколаївській області. Його розподілили в 159 бригаду.

Далі Ганна звернулася в Красилівську міську раду та службу опіки дітей.

Я їм повідомила, що діти залишились без нікого, самі вдома. І що з цим робити, має хтось щось вирішувати. Мають складатися акти й протоколи про те, що діти залишилися самі в хаті. Голова міської ради пішла нам на зустріч, вона розуміє екстреність ситуації. Вона зразу підняла всіх, які тільки є дотичні служби. Всі бігали, всі писали заяви, швидко сканували документи. Вона буде скликати в понеділок позачергову сесію виконавчого комітету, щоби підписати документи про те, що дійсно діти самі сидять дома. Вони без батька та матері. Її нема ще 2015 року, невідомо де вона”, — розповіла Ганна.

Після підтвердження виконавчим комітетом Красилівської міської ради того, що Роман виховує сам двох неповнолітніх дітей, а третій — 18-річний студент, ці документи передасть в суд, каже Ганна. Потім звернеться з цими документами в Хмельницький ТЦК, аби ті сформували витяг, відповідно якого Романа демобілізують з 159 бригади.

За словами Ганни, в поліцію звертався їхній 80-річний тато, але заяву не прийняли:

Мало того, коли мої адвокати почали писати заяви про незаконне викрадення та незаконне утримання, то поліція подала інформацію, що вони його затримали при спробі перетину кордону. Це було село Атаки за Кам’янець-Подільським. В машині була я і ще дві абсолютно сторонні людини, які готові підтвердити в суді, що це були Атаки, а не кордон України. Бо коли ми почали казати, що ми будемо звертатися з адвокатами, то вони стали давати неправдиву інформацію, щоб якось виправдати те, що вони затримали, викрали людину і позбавили його власного майна, тобто телефона.

Колишній бойовий медик Роман Замрій у себе на сторінці в соцмережах описав, як відбувалося все 6 червня. У коментарях до допису пишуть, що розповідь Романа нагадує сценарій фільму жахів.

Для цього не буде назви. Я просто опишу події і мої висновки.

Я ніколи не просив розголосу, але хочу, щоб це почули всі.

Пробачте, я пропускатиму слова, але ви зрозумієте їх значення. Я пропускатиму речення, про які ви здогадаєтесь і пропущу абзаци, які ви навіть уявити не можете. Але я їх пропущу, бо моє серце зажате між невимовною злістю на конкретних людей і бажанням не нашкодити мобілізації, від якої залежить виживання країни.

Це правда, що 04 червня ввечері на блокпосту в Чернівецькій області поблизу Хотина, мої документи взяв на перевірку представник ТЦК, після чого сів в мій автомобіль і попросив підвезти його до військомату, щоб скинути документи, які підтверджують моє право на відтермінування на адресу військомату.

На порозі військомату він попросив телефон, щоб занести туди дані, куди переслати фотографії, але одразу забрав телефон і зник. Цього працівника я більше ніколи не бачив.

Вийшов офіцер і сказав, що повезе на ВЛК, поки вони розглядають моє право на відтермінування, при чому повторював, що все добре, просто проведуть ВЛК і віддадуть документи, бо підстави їм достатні.

ВЛК було цирком.

Я взагалі не заперечую, що придатний до служби і тому не розумію навіщо робити такий цирк. Рентгену просто нема, він відсутній. Від слова зовсім. Там просто пишуть, що ви здорові. Так що навіть туберкульоз – це проблема вже потім війська, а не цього моменту. Я зрозумів, що це цирк і просто вже ради правди сказав, що у мене камінці у нирках. Мені сказали, що нема. Я обурився, бо знаю, що є. Мені повернули екран ноутбука: “ось ваша електронна карточка – немає”. Я підійшов до колеги і показав, що у нього закритий доступ до моєї карточки, а щоб отримати доступ, – там є кнопка спеціальна, мені відправляється смс, я підтверджую, і картка відкривається.

Все клас – тільки телефон в тцк і його вони не віддадуть, смс не подивляться і доступу до даних не буде, отже – “всі здорові”!

На секунду по дорозі дали телефон. Я лиш встиг сказати сестрі, що мене кудись перевезли. І зателефонував в свій ТЦК.

З ТЦК почув лиш: ” …… ….. ….., цього не може бути …… ….., я спробую, зараз перетелефоную, зачекай.”

Я забіжу далеко наперед. Бо більше я нікого не почув наступні дні. Але ці слова: “Я спробую, зараз перетелефоную, зачекай!” Були дуже великою підтримкою, я знав, що моя доля комусь небайдужа.

Та найгірше чекало далі.

Бо далі вас кидають у підвал.

( До слова: Сьогодні розмовляв з представниками обласного Чернівецького ТЦК. Вони дуже вибачатись, за все що відбулось, просили не писати про підвал і що підвалу нема.)

Ок. Вибачте, привезли вночі в кімнату, вікно якої виходить на якийсь темнющий склад і на ньому решітка. Все за гратами. На вас направлена камера, двері зачиняють ззовні на замок. Кімната побита, смердюча і дихати нічим. Вона не відрізнялась від підвалу нічим. Далі – неволя. На жодні запитання відповідей нема.

– У мене бронь!

– покажи!

– В телефоні!

– у тебе немає телефону, а отже і броні!

Я це слухав наступні кілька днів.

– Що не так з моїми документами?

– якими?

– Які дають право на відтермінування!

– де вони?

– У телефоні, я ж вам вислав!

– у тебе немає телефону, отже немає документів!

Щоб отримати доступ до туалету – потрібно товкти в двері. Бо ви на замку. Але можуть відкрити, а можуть і ні.

У першу ніч давали воду і годували.

Вдень перевезли в військомат. Стало зрозуміло, що мобілізують, пишуть тести, розпитують дані. Зі мною був ще офіцер. Він майор, служив в авіації з 2014 по 2019 роки.

У нього було відношення до авіаційної бригади. Він просив зв’язатись з ними. Вони приїдуть і заберуть до себе, але ні. В тому ТЦК мали план і його дотримувались. Радянська система проникла так далеко на захід України!

Я просив зв’язатись з 57 бригадою, називав дані, щоб мене відправили до моїх. Ніхто нічого не слухав. За одну годину, запихнули в бус і завезли в ту ж кімнату, закрили на замок. Наступні 2 дні повітря, чи щось за межами кімнатки ми не бачили.

Ввечері перестали кормити і давати воду. Близько 21:00 закинули хлопця, йому 27 років, він не мав ні броні, ні підстав для відтермінування, він знав, що могли мобілізувати і був не проти, тому не ховався і не тікав. Він катався з дівчиною на велосипедах, зробили великий заїзд з Хмельницького до Чернівців. Посеред дороги, скинули з велосипеда, забрали телефон, вкинули до нас. Він благав про телефон, щоб просто сказати дівчині покинути велосипед, змиритись із втратою і просто повертатись додому. Але з нього просто сміялись. Я дивився на цих двох чоловіків. Молодий хлопець зі сльозами на очах, він просто хотів подбати про дівчину… Він казав, що до сьогодні був не проти служити, тому не бронювався і не ховався. Але тепер… Він таку країну захищати не бажає… Він знайде спосіб, щоб тепер не служити…

Майор авіації повторював, що відправив хвору матір на нагляд, бо прийняв рішення повернутись на службу в авіацію, але тепер не бачить сенсу, бо те, що він побачив перевернуло його світогляд, більше бажання служити нема!

Та все ще могло погіршуватись.

Уявити складно, але…

Могли ще позбавити води і їжі. Могли і зробили.

Близько 01:00 підняли з ліжок і запихнули в автобус, далі їхати понад 16 годин. Без їжі і води.

– я дам гроші, зупиніть автобус, купіть води, прив’яжвть нас, якщо боїтесь.

– автобус не спиниться.

– Прив’яжіть нас кайданками, але випустіть нас хоч з калюжі напитись.

– автобус не спиниться.

Під кінець дороги з’явився майор з управління ОЦК, якщо я правильно зрозумів.

– пане майор, скажіть можливо можна щось поїсти.

– а вам не дали?

– ні!

– Вам мали дати сухпайки.

– подивіться, нас не випускали, у нас абсолютно нічого немає.

Він не повірив, почав шукати по кишеням якусь їжу, все повторював:

– вони там всі ….. Всі ….. Цього не може бути…

Ми розказували все по крокам, я всього вам не пишу, але йому казав все.

Його очі розширювалися, він не вірив, все повторював:

– цього не може бути, вони всі …. Всі ….

Ми доїхали до місця передачі нас в частину.

Перший же офіцер військової частини, поставився до нас вперше за 3 доби як до людей.

– я бачу ваші документи, ви будете звільнятись напевно.

– я тепер думаю, що так!

Повернувся до представників ТЦК:

– ви …. …. Навіщо це? Він хоче в іншу частину, там хочуть його бачити, він на кілька місяців, відпустіть його!

Та тут вже було мовчання.

Він повернувся до мене:

– у вас є ці документи?

– так.

– давайте.

– у телефоні.

– Давайте, мені підійде.

– У мене забрали і не віддають.

Зі злістю він повернувся до них:

– ви …. ….. …… ….. ….. …. Навіщо ви це все робите?

Це ж люди, живі люди, невже можна бути такими …. …. …. Віддайте негайно йому телефон.

Вони кинулись шукати, телефони були в працівників, які вже звідти втекли, ще годину їх шукали, телефон повернули.

– Ми вже провели по всім наказам, він мобілізований. Ми не можемо це повернути, забирайте його.

Я спостерігав картину, яка просто на налазила мені на голову.

Військові проти військових.

Далі крик лиш посилювався. Офіцер бригади не спинявся: “у цього діюча бронь! Ви…. …., як ви можете його мобілізувати, відкрийте ж його телефон!” “У цього перша група інвалідності, навіщо? Як ви могли?… …. ….”

“Майор з авіації??? Ми не візьмем його. Ми піхота, таких як він на країну лиш сотні, завезіть його в авіаційну бригаду, ви що …. ….. …. “

Це продовжувалось годинами. Годинами не налазило на голову ні мені, ні кому з рештками здорового глузду!

Без мобілізації нашій країні не встояти!

Та немає більшого злочину у військовий час, ніж вбити бойовий дух своїх же чоловіків, своїх же мобілізованих, своїх же солдат. Почуйте мене, всі, хто ще має хоч краплю здорового глузду в цій країні! Немає більшого злочину, ніж вбити бойовий дух армії!

Я зауважу, що не всі тцк такі. Дякую Богові, що далеко не всі. Ці слова: “Я спробую, почекай, я передзвоню” Досі лунають в моїй голові! Це нишпорення по кишеням, щоб нагодувати нас через більше ніж добу без їжі і води! Це щире враження від працівника ТЦК: “Цього не може бути, вони всі …. …. ….”. Є нормальні люди.

Якщо людина хоче в авіацію, чи до своїх – відпустіть їх, нехай служать. Просто уявіть! Коли нас зібрали, один офіцер бригади сказав, що, якщо ми будемо погано себе вести, то нас переведуть туди, куди я просився одразу. Чи це налазить на голову комусь? Я одразу хотів туди, я знаю, що там важко, але я там був, я знаю ту роботу, я там дуже потрібний, прямо сьогодні!

Я взагалі не розумію відбирання телефонів. Завжди, коли був дитиною, проходив повз Красилівський військомат, у військоматі працювала моя покійна мама дуже багато років. Я бачив, як солдат проваджають в армію, як плачуть дівчата, мами, як цілують їх діти. Хто право вам дав позбавити цього своїх героїв? Хто дав вам право вкрасти у них цю останню фотографію, яку вони триматимуть перед собою в останньому бою, в немислимих умовах, коли дивитимуться на неминучу смерть? Якщо зв’язок із рідними заважає вашій мобілізації – змінюйте закони, а не крадіть сім’ю. Якщо ж закони не дозволяють вам того чи іншого мобілізувати – не переступайте закон, або сідайте до в’язниці! Навіщо ви робите так, що останнє побачене солдатом перед війною – таке розчарування в своїй країні? Ви хочете, щоб вони не тікали і вірно служили показуючи їм три дні закритих на замку, без зв’язку з рідними і без права на туалет, позбавлені свободи і останню доба їжі і води?

Я відповім вам всім те ж саме, що сьогодні працівникам Чернівецького обласного центру комплектування: “якщо хоч колись я знову стану перед обличчям президента і головнокомандувача військами, чи генералів, яких я знаю, я не змовчу, бо ви в’їлись в мою пам’ять назавжди. Я знаю, чому в 2022 році ми, не маючи зброї, відкидали ворога, а потім втратили бойовий дух і тепер відступаємо зі зброєю. Я знаю когось, хто показав себе для мене таким же, як росіяни, бо ніщо не відрізняло тих 3 дні від полону в Росії. Дякую, хоч мене не били, бо майора на моїх очах били. Я не все написав, що хотів, бо ми без мобілізації програємо війну і всі загинемо. Я не все написав, повірте, далеко не все, що я бачив за ці 3 дні! І ви можете закрити мені рот і позбавити голосу, але це був один з останніх голосів у вашу підтримку, ви не той голос закрили, бо я підтримував вас! Можливо тому я все ще не можу відійти від шоку. Не в мобілізації справа! А в ваших методах!

У коментарях про дії співробітників Чернівецького ТЦК пишуть:

Після всього, чим відомий Чернівецький ТЦК, такі коментарі писати – це навіть вже не смішно 

 ці гади нічим не відрізняються від москалів, які знущаються над нашими воїнами в полоні. А ця мерзота тилова знущаються з хлопців і відбивають бажання йти захищати нашу землю. Це навмисно придумана система заробляння бабла і щоб пацани не хотіли найдальше йти на захист своєї країни.

не мішало б перевірити хто там працює і звідки вони родом. На Буковині теж різної швалі панаїзало ще із часів серасера, а ще додались після лютого 22 року.

Про блокпост біля Хотина і ТЦК, де відбулось затримання. Подивіться рішення судів, які пачками скасовують постанови прикордонників, про порушення державного кордону громадянами, які їдуть через той бп. Сподіваюся, що будуть вжиті заходи і як мінімум не обґрунтовані протоколи не будуть складатись.

Самий жорсткий пост. З тупими запитаннями та поведінкою.

Це проза чи реально так сталось???? Бо захищаю кругом тецекашників, а тут бачу може й не правий… Хоча без мобілізації нам каюк, і займатись мобілізацією хтось має, але той хтось не мав би бути худобою…

От і я, кругом захищаю ТЦК, але таких, про яких написано, судити потрібно! Це скоти, не люди!

Їх треба СУДИТИ, робити це ПОКАЗОВО, бо такі речі дескридитують всіх…

Руки опускаються.. ну як переконувати служити після такого або аргументувати, що рускі будуть гірші…

Ненависть породжує ненависть… Спочатку були поодинокі випадки хамства тцк, росспецслужби разом з деякими нашими неадекватами це розкручували, викликаючи ненависть до тцк ЯК КЛАСУ, тепер будем пожинати плоди…

Яка ще “ненависть породжує ненависть”? Ви і продавчині, яка вам нахамить в магазині, так все спишете, чи все ж таки у неї є посадові обов’язки? У кого там ненависть вже не тримається – завжди можна перейти з ТЦК в інженерну роту і спускати її лопатою на копання бліндажів. А тут мудні, які за бабло влаштувались в тилову структуру, просто насолоджуються владою.

Сумно читати таке. Моя рота охорони брала участь в обороні Києва, за 22-й рік в самому РТЦК жодного подібного випадку. Все залежить від людей і ситуації. А от в Чернівецькому ОТЦК хтось засидівся на посадах, понабирали садистів, ганьблять СВ.

Таких треба садити, бо саме через таких скотів вся мобілізація піде боком…

Під дописом ще багато схожих коментарів.

Прокоментували публікацію Романа Замрія також на офіційній сторінці в соцмережах Чернівецького обласного ТЦК та СП.

“4 червня, в другій половині дня громадянин був зупинений на одному з блокпостів в Чернівецькій області для перевірки документів і запрошений для уточнення військово-облікових даних до 1 відділу Дністровського РТЦК та СП. Права на відстрочку військовозобов’язаний не мав та військово-лікарською комісією був визнаний придатним до проходження військової служби. В приміщенні взводу охорони 1 відділу Дністровського РТЦК та СП (не підвальному) перебував очікуючи на відправку. З боку представників ТЦК та СП протиправних дій стосовно громадянина не було, вони діяли в межах закону. 5 червня військовозобовʼязаний був зарахований в команду та ввечері вибув з відділу ТЦК та СП. Наступного дня прибув у визначену військову частину для проходження служби за своїм фахом. Щодо скарг, висловлених громадянином – дані факти перевіряються, командуванням будуть прийняті відповідні рішення щодо посадових осіб”, — йдеться в повідомленні.

Після розголосу ситуації з Романом Замрієм під низкою дописів Чернівецького ТЦК з’явилися коментарі на кшталт таких:

Військового медика ваш ТЦК кинув у підвал на 3 дні, відібрали телефон та відправляли вже в частину, недивлячися,що він має відтермування, бо сам виховує 3 неповнолітніх дітей. Що він не так давно повернувся з фронту, що має нагороди, які вручав сам Зеленський , Залужний. Вам має бути соромно. Вас там хоч трохи є таких, як наш Йода.? Виконували план? Хоча б вибачилися. Сподіваюся, що хоч службове розслідування буде, відправлять винних туду, куди його відправляли, не дивлячися на відстрочку, швиденько зробили накази.

Ловлять людей, б’ють, викручують руки, тягнуть смломіць в буси, відбирають телефони, тримають без їжі та води… Нарешті ви “прославились” на всю Україну, зокрема горезвісний “хотинський тцк”, що відзначається особливим цинізмом та жорстокістю! Може хоч після цього нашлють якусь комісію на цих беспрєдєльщиків, а ще краще – ДБР?!

У Хмельницькому обласному ТЦК та СП ситуацію, що сталася з “мобілізацією” Романа Замрія станом на кінець тижня не коментували.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook