Зрозумійте нас. Дістало!

Увечері 21 листопада на безкоштовний перегляд фільму «Революція гідності» у хмельницькому кінотеатрі ім. Т. Шевченка збирається кілька сотень глядачів. Серед них і учасники подій 2013-14 років. Проте більшість – геть юні. Схожі на студентів. Перед початком десь поруч зі мною у залі лунає не голосне, але обурливе: «Тихіше, ви ж не на комедію прийшли». Це реакція чоловіка років 35 на дещо легковажний настрій молоді.

Кіно знімали за свіжими слідами – одразу після завершення протистояння на Майдані. Перед нами ще просто співак Вакарчук, не заплямований безкінечними релігійними скандалами Філарет та Кузьма Скрябін… Живий.

«Поймите нас. Задолбало», – пригадує Кузьма напис на одній з київських барикад. Гасло, яке, на його думку, найкраще пояснює Майдан. Ольга Богомолець розповідає про свою доньку-волонтерку, якій не змогла наказати «Біжи звідти геть». А Ніна Матвієнко плаче, говорячи про бабусь, які змушені жити у страшних злиднях. Хочеться плакати разом з нею. Бо за шість років бабусі живуть, як і тоді.

У залі тихо. Майже ніхто не витріщається у смартфони. Адже на екрані – згусток історії. Концентрат, яке закарбується у пам’яті. От лишень як?

«Європа – наш єдиний шлях», «Нам близькі європейські цінності»… – з цього, власне, все і почалося. І тоді ми так щиро і однозначно ділили дійсність на біле і чорне. Чорним був Янукович і компанія. Білими – євроінтегратори та самі європейці. Котрі згодом дозовано виявляли стурбованість.

Протягом наступних шести років вони так і застигнуть у тому індиферентно-занепокоєному стані. Хтось купуватиме у Росії енергоресурси, хтось підтримуватиме будівництво ще одного «потоку», хтось в обхід санкцій допомагатиме прокладати міст через Керченську протоку…

У фільмі – такі знайомі політичні постаті. Що за шість років сповзли з політичного олімпу. А колись ми про них стільки балакали, так вірили!

Годі й казати – розчарування велике. Навіть Фейсбук розділився на безліч пост-майданівських рефлексій. Одні майже плачуть. Інші – закликають не скиглити, а пишатися, треті – зітхають: от бачите, з Майдану всі неприємності в Україні  і почалися. З третіми я не згодна найбільше. Адже не секрет – товариші з триколором засідали на Донбасі задовго до подій у Києві. І вже тоді лунали новоросійські заклики. Вже тоді починала смажитися на легенькому вогнищі  ненависть до всього українського.  Ба більше – Донбас готували до того гнилого протистояння десятиліттями. Культивуючи зневагу до хохлів та пошану до північних братів.

Та разом з тим оце російськомовне майданівське «Поймите нас. Задолбало» – свідчення тотальної, а не якоїсь локальної суто западенської  зневіри. Зневіри й роздратованості всієї України. Яка на Майдані не ділилася ні за якими ознаками. Бо нарід тоді ще не знав про існування, приміром, 25% і 73% відсотків та інших індикаторів розбрату. Нарід тоді у середмісті Києва був як ніколи єдиним і безстрашним…

За хвилин 15 до завершення стрічки відео зависає. Декілька хвилин всі розгублено й нерухомо сидять. Згодом, коли стає зрозуміло, що кіна далі не буде, починають розходитися. У холі кінотеатру підслуховую розмови: про дискотеку, Інстаграм та ще щось приємне. Хлопець тримає свою юну супутницю за руку. Життя триває. І це зрештою  нормально. Але…

Ми стали іншими. Однозначно іншими. Не такими безхребетними. Ми змусили політиків до безкінечного виправдання. Ми змусили їх усвідомлювати: нас може сильно дістати!