Новини
Суспільство

Безпека потерпілих – у пріоритеті: як у Хмельницькому працює поліція проти насильства

Пів року тому у поліції Хмельницькому запрацювали мобільні групи, головним завданням яких є допомога та захист потерпілих від домашнього насильства.

Насильство у сім’ї в українському суспільстві довгий час було чимось таким, не зовсім зрозумілим, що не йшло далі зачинених дверей помешкання. І що з цим робити, і чи варто втручатися в те, що вважалося «родинними чварами», а якщо втручатися – то як це зробити без ризику для власного здоров’я, донедавна теж було незрозуміло. Адже потрапити під «гарячу руку» тому, хто чинить насильство – досить просто, а як притягнути винного до реальної відповідальності – невідомо.

Що чекало на тих, хто вчиняли домашнє насильство, до січня 2019 року, коли в дію вступив новий Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству»? Як зазначила в інтерв’ю «Радіо Свобода» речниця організації «Ла Страда – Україна» Ольга Дунебабіна, раніше за домашнє насильство карали винятково адміністративно. Тепер за такі дії введена кримінальна відповідальність. Причому за кожен із видів насильства вона різна.

«Якщо узагальнити, покарання можуть бути такі: громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, арешт на термін до шести місяців, обмеження волі на термін до п’яти років або позбавлення волі на термін до двох років»,– зазначає речниця «Ла Страда – Україна».

Як трактує домашнє насильство закон?

«Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

За словами речниці «Ла Страда – Україна», якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб, які є сторонами конфлікту як з одного (кривдник), так і з іншого (постраждала особа) боку. Це можуть бути:

  • колишні чоловіки та дружини;
  • партнери, які перебувають у громадянському шлюбі;
  • прийомні батьки;
  • особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині;
  • рідні брати, сестри;
  • опікуни;
  • інші родичі.

Новий закон, нова поліція, нові методи

Пілотні мобільні групи для протидії домашньому насильству у новому форматі запрацювали в Україні ще у 2017 році. Тоді в окремих районах Києва, Одеси та Сєвєродонецька Луганської області на виклики щодо домашнього насильства почали виїжджати не звичні патрульні, а співробітники підрозділу, який попередньо скорочено назвали «Поліна» (проєкт «Поліція проти насильства»).

На момент старту пілотного проекту планувалося, що до мобільних груп входитимуть дільничні офіцери поліції, працівники ювенальної превенції, слідчі карного розшуку та віддалено – екіпаж патрульної поліції. Проте наразі – принаймні, у Хмельницькому – мобільна група складається лише з патрульного та дільничного. Інших працівників превенції, за потреби, викликають, але до складу підрозділу вони не входять.

Про те, як працює новий підрозділ в обласному центрі, розповідає патрульна мобільної групи з реагування на факти вчинення домашнього насильства Аделіна Кирилюк.

Першими про конфлікт у сім’ї дізнаються оператори служби «102». Саме вони, провівши попереднє телефонне опитування, оцінюють ситуацію і вирішують, чи є факт домашнього насильства та чи є потреба спрямовувати за адресою саме мобільну групу підрозділу.

«Вирушаючи на виклик, ми намагаємося отримати максимум інформації про того, хто, ймовірно, чинить насильство, аби розуміти, до чого бути готовими. Зокрема, це дані особу: її анкетні дані, чи проходила вона службу, чи є вдома зброя або, наприклад, собака. Адже безпека співробітників групи – передусім. Також ми дізнаємося, чи є на місці конфлікту неповнолітні, оскільки в такому випадку діти автоматично стають потерпілими. Також дорогою можемо перевірити інформацію про особу в наявних базах», – розповідає Аделіна Кирилюк.

На місці поліцейські оцінюють ситуацію особисто та, за потреби, ізолюють постраждалу особу від кривдника. Особливо, якщо він поводиться агресивно і може становити загрозу для оточуючих або для потерпілої.

Буває, що агресію проявляють обидві сторони конфлікту, розповідає патрульна. В такому випадку їх тим паче потрібно відокремити, аби всі могли заспокоїтися. А далі мобільна група працює за алгоритмом: з’ясовує обставини конфлікту, за необхідності – відбирає пояснення та заяви, проводить оцінку ризиків для потерпілої. Якщо подальше перебування під одним дахом із кривдником може становити для потенційної жертви реальну небезпеку, поліцейські складають протокол і терміновий заборонний припис.

Терміновий заборонний припис – спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства. (пп. 16 п. 1 ст. 1 розд. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У статті 25 розділу 5 цього ж Закону зазначено, що «терміновий заборонний припис виноситься кривднику… у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення».

Заходи, які може містити заборонний припис:

  • зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
  • заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
  • заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Вирішуючи питання про винесення термінового заборонного припису, пріоритет патрульні надають безпеці постраждалої особи. Ця вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Залишити житло той, хто чинить насильство, зобов’язаний одразу після винесення заборонного припису, в присутності співробітників підрозділу. Причому навіть в період карантину ця вимога не змінилася. 

«Карантин не є підставою відміняти термінові приписи. Людина має знайти собі місце перебування на визначений приписом час, оскільки безпека потерпілої особи в будь-якому випадку – в пріоритеті», – зазначає Аделіна Кирилюк.

За інформацією Громадського, під час карантину у Франції кількість звернень щодо домашнього насильства зросла на 30%. Майже удвічі побільшало дзвінків на гарячі лінії у Великобританії, а кількість жінок, яких вбили чоловіки, у цій країні збільшилася втричі. В Україні ж, принаймні на початку карантину, тенденції до збільшення викликів поліції не зафіксували.

“В Україні з початку введення карантину кількість повідомлень на лінію 102 щодо домашнього насильства не збільшилася”, – повідомляє 24 канал з посиланням на заступницю міністра внутрішніх справ Катерину Павліченко.

У коментарі «Громадському» заступниця міністра зазначила, що «з 12 березня по 7 квітня телефонували 42 тисячі разів, тобто за добу ― 1500 дзвінків. Із 1 по 11 березня, ще до запровадження обмежувальних заходів, цей показник становив 1600-1650 щоденних повідомлень».

Проте, як пише далі 24 канал, за словами чиновниці, це може бути зумовлене низкою факторів.

З одного боку, вимушена ізоляція та перебування разом із кривдником в одному приміщені не завжди дає можливість особі, яка страждає від домашнього насильства, викликати допомогу. З іншого боку, зазвичай, постраждалі повідомляють на 102 не при першій ситуації домашнього насильства, а часто це відбувається тоді, коли конфлікт досягає максимальної напруги й існує безпосередня загроза життю та здоров’ю, – зазначила Катерина Павліченко.

Підтверджує слова заступниці міністра і Аделіна Кирилюк:

«Можливо, у містах-мільйонниках кількість викликів і збільшилася, але в Хмельницькому ми такої тенденції не спостерігали»

Крім того, відсутність дзвінків не означає відсутність насильства, адже часто потерпілі не ідентифікують його (наприклад, насильством переважно вважають фізичні дії), стереотипно вважають це «домашньою справою», не знають, куди звернутись, не довірять поліції, бояться викликати ще більший гнів у кривдника.

Домашнє насильство чи побутовий конфлікт?

Розказуючи про специфіку роботи підрозділу, Аделіна Кирилюк про кривдника говорить як про чоловіка, а про постраждалу особу – як про жінку. На питання, чи від домашнього насильства найчастіше страждають жінки, відповідає ствердно. Проте, додає, бувають випадки, коли потерпілими є батьки, брати, сестри, діти. Але і в цьому випадку кривдниками, як правило, є чоловіки.

До прикладу, у серпні минулого року Дунаєвецьким судом Хмельницької області до громадських робіт на строк 150 годин було засуджено чоловіка за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, нецензурно висловлювався та погрожував фізичною розправою своєму дідову, що призвело до «психологічних страждань, погіршення стану здоров`я та в загальному погіршило якість життя» останнього.

На Ярмолинеччині «районний суд визнав винним у вчиненні домашнього насильства економічного характеру (ч. 1 ст. 173-2 КУпАП) 53-річного ярмолинчанина та стягнув з нього 255 гривень штрафу». За інформацією Хмельницького апеляційного суду, нетверезий чоловік скористався тим, що колишньої дружини немає вдома, прийшов у її помешкання та намагався вигнати звідти її матір.

Як правило, про факт домашнього насильства поліції повідомляє сама потерпіла особа. Іноді, якщо конфлікт стався між батьками, на «102» телефонують діти. Буває, що про критичну ситуацію повідомляють сусіди. В будь-якому випадку, розповідає Ангеліна Кирилюк, мобільна бригада їде на виклик, і вже на місці з’ясовує обставини. Адже сусіди, які через стіну почули сварку, не можуть правильно оцінити, чи відбувається факт насильства, чи це просто подружня сварка або конфлікт.

Найчастіші випадки домашнього насильства, з якими стикаються співробітники підрозділу у Хмельницькому, – чоловік у стані алкогольного сп’яніння простягає руки, нецензурно лається або погрожує. Проте буває й так, що подружжя разом вживає алкоголь, виникає сварка, викликають поліцію. Й іноді правоохоронцям навіть важко на місці розібратися, хто кривдник, а хто – потерпілий.

«Але не завжди це є домашнім насильством, оскільки, згідно з законодавством, домашнє насильство трактується як умисні дії систематичного характеру. І в цьому випадку має бути хтось один кривдник, а хтось – «жертва»,– коментує Аделіна.

Бувають ситуації, коли заради безпеки потерпілої її саму необхідно тимчасово перемістити. Проте у Хмельницькому, зазначає патрульна, таке трапляється вкрай рідко. І якраз в умовах карантину складніше це зробити, оскільки майже всі притулки відмовилися приймати людей.

До слова, у Хмельницькому та поблизу нього є декілька місць, де потерпіла від домашнього насильства особа може перечекати критичну ситуацію. Зокрема, тимчасовий притулок можна отримати у соціальному готелі при Хмельницькому міському центрі соціальної підтримки та адаптації.

Батьки і діти

Буває, що про факт домашнього насильства з боку батьків заявляють діти. Проте, досить часто з’ясовується, що так неповнолітні у перехідному віці трактують певні вимоги або правила, неприйнятні для них, із боку дорослих. У такому випадку, звісно, ніяких протоколів не складають та заяв не приймають, обмежуючись лише роз’яснювальною роботою.

Проте, був випадок, коли співробітники мобільної групи таки склали протокол на матір після заяви неповнолітнього.

17-річний син проживав з матір’ю за однією адресою, але потім жінка, яка знайшла собі нового чоловіка, вирішила переїхати жити до нього разом із сином. Юнак був проти нового місця проживання і хотів мешкати за місцем своєї реєстрації. Матір не давала йому можливості це зробити, до того ж, перешкоджала синові вільно користуватися житлом – не випускала його з квартири або, навпаки, не давала зайти в помешкання. Тож син розцінив це як насильство та обмеження в праві на житло – і на жінку склали протокол.

За зачиненими дверима

Якщо фізичне насильство довести простіше (доказами тут можуть стати агресивна поведінка потенційного кривдника навіть в присутності поліції, свідчення сусідів, тілесні ушкодження), то з психологічним насильством усе складніше.

Психологічне насильство, згідно із законом, – це словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

«Дуже часто про психологічне насильство кажуть, що «це просто сварка», «це просто ревнощі» і «це нормально». Але це – ненормально! Те, що принижує честь та гідність особи, і є насильством», – зазначає речниця організації «Ла Страда – Україна» Ольга Дунебабіна.

За словами хмельницької патрульної Аделіни Кирилюк, підставою для перевірки факту психологічного насильства є заява потерпілої. Навіть якщо жодних інших видимих доказів конфлікту, крім її слів, немає, протокол все одно складають. Потерпіла особа може надати якісь докази на підтвердження своїх слів – щодо цього також складають протокол. Але загалом всі докази надаються під час розгляду справи в суді.

«Ми лише фіксуємо факт звернення, вживаємо заходів, необхідних у момент конфлікту, а далі суд визначає, хто дійсно винен»,– каже Аделіна.

І додає: психологічне насильство, як правило, не має свідків. Воно вчиняється тоді, коли, крім кривдженої особи, його ніхто не бачить і не чує.

Найбільше страждають жінки

Кожен факт домашнього насильства, щодо якого складається протокол, згодом розглядається в суді. Аналіз судової практики, проведений юридичним ресурсом «Протокол», свідчить, зокрема, про таке:

  • особи, які вчиняли домашнє насильство, неодноразово притягалися до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Крім того, дії насильницького характеру вчинялися у стані алкогольного сп’яніння;
  • більшість постраждалих укладали угоду про примирення з кривдником;
  • постраждалою особою у більшості випадків є жінки.

Відома українська медійниця Зоя Казанжи в одній із нещодавніх своїх публікацій наводить такі цифри*:

  • щорічно 1,1 мільйона українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім’ї;
  • близько 600 із них гинуть;
  • поліція фіксує приблизно 300 фактів домашнього насильства як щодо жінок, так і щодо дітей кожного дня;
  • у поліцію звертаються тільки 10-15% постраждалих;
  • лише 27% жінок вважають образи проявом насильства;
  • тільки 32% подібним чином оцінюють приниження;
  • для 49% респонденток насильство – це побої;
  • 56% згодні вважати насильством зґвалтування;
  • майже 40% працівників системи кримінального правосуддя – поліцейських, прокурорів, суддів – вважають домашнє насильство приватною справою. А 60% впевнені, що потерпілі самі винні в тому, що з ними сталося;
  • до 90% поліцейських і суддів розглядають випадки домашнього насильства як «сімейну суперечку». Подібні справи вітчизняні слуги закону часто розглядають без присутності постраждалих, а середня тривалість кожного судового слухання складає всього 7 хвилин.

Де шукати допомоги та захисту

Якщо ви потерпаєте від домашнього насильства, не соромтеся просити про допомогу. На ваш виклик, принаймні, у Хмельницькому, приїдуть правоохоронці, яких спеціально навчали, як діяти у такій ситуації. Крім того, як зазначалося вище, безпека потерпілих у них – в пріоритеті.

Якщо ви або ваші близькі зазнали домашнього насильства, або ви знаєте осіб, які потерпають від нього, ви можете звернутися по допомогу, скориставшись інформацією, оприлюдненою на сайті Хмельницької міської ради.

Контакти територіальних підрозділів поліції міста Хмельницького:

  • Хмельницький відділ поліції ГУНП в Хмельницькій області – 097-935-40-67;
  • Південно-Західне відділення поліції Хмельницького ВП – 096-709-83-01; (0382) 61-80-36;
  • Зарічанське відділення поліції Хмельницького ВП – 097-408-06-13; (0382) 63-10-86.

Контакти для отримання психологічної та правової допомоги та консультацій:

  • Хмельницький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, в якому можна отримати консультації юриста та психолога:  вул. Кам’янецька, 38, телефон (038) 79-46-68;
  • Хмельницький обласний  центр соціально-психологічної допомоги, в якому окрім консультативної допомоги у разі необхідності можна отримати тимчасовий притулок – телефон (038) 74-64-72;
  • Хмельницький міський центр соціальної підтримки та адаптації, в якому окрім консультативної допомоги  психолога та юриста, у разі необхідності можна отримати тимчасовий притулок у соціальному готелі: вул. Житецького,22, телефони: (038) 75-29-86; (038) 67-51-13;
  • служба у справах дітей: вул. Грушевського, 88, телефон (038) 75-27-20;
  • спеціалізована служба «Телефон Довіри 15-50» – цілодобово надається  екстрена психологічна допомога консультантами-психологами.Телефон 067-133-15-50;
  • гаряча лінія при управлінні охорони здоров’я – 707-103.

Мешканці Хмельницької області можуть скористатися контактами, оприлюдненими на сайті Хмельницької ОДА:

  • координатор у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі у Хмельницькій області – заступник голови облдержадміністрації, телефон: 0382-70-35-40;
  • Центр соціально-психологічної допомоги для осіб, що постраждали від домашнього насильства (Хмельницька область): (0382) 74-64-72
  • Центр матері і дитини (Хмельницька область): (0382) 62-21-50

Крім того, в Україні працюють гарячі лінії, звернувшись на які, також можна отримати допомогу або консультацію:

  • гаряча лінія Національної поліції України – 0-800-500-202;
  • Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації – 0-800-500-33. Короткий номер з мобільного – 116-123.

Якщо Ви стали свідком жорстокого поводження з дітьми або Ваша дитина потерпає від домашнього насильства – телефонуйте:

  • Національна дитяча гаряча лінія – 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних, мобільних телефонів). Короткий номер з мобільного – 116-111.
  • У разі зникнення дитини телефонуйте до Служби розшуку дітей – 116-000

Замість післямови

На початку травня у мережі обговорювали та просили підтримати петицію, ініційовану Вікторією Зінчук. Вона закликає ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульську конвенцію). Петиція була створена 24 лютого 2020 року, проте на початку цього місяця все ще не набрала потрібної кількості голосів. Тож знадобилася активність небайдужих, аби 14 травня звернення таки підписали необхідні 25 тисяч осіб.

РАТИФІКАЦІЯ (франц. ratification – затвердження, від пізньолат. ratificatio, лат. ratus – такий, що має законну силу, і …ficatio, від facere – робити) – затвердження вищим органом державної влади (монархом, президентом, парламентом; в Україні – Верх. Радою) міжнародного договору та згода на його обов’язковість для країни. Є однією зі стадій укладення міжнародного договору, переважно заключною.

Авторка петиції, аргументуючи необхідність ратифікації документу, зауважує, що «Стамбульська конвенція визнана найвищим міжнародним стандартом у попередженні та боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством і  допомагає державам впроваджувати дієві інструменти для захисту своїх громадян та громадянок».

Як зазначають у Фонді Народонаселення ООН в Україні – UNFPA Ukraine, ратифікація Стамбульської конвенції дозволить ефективніше захищати життя і гідність жінок як в Україні, так і в інших країнах Європи.

Тетяна НОВАК. Фото – stock.adobe.com

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

* Дані – МВС, Українського інституту соціальних досліджень, Міжнародного правозахисного центру Ла Страда-Україна, Женевського центру демократичного контролю над збройними силами, Фонду народонаселення ООН.

Автор: Тетяна Новак

Читайте нас у Телеграм , у нашій групі Viber @ПоділляNEWS та InstagramTwitter