Чому на Хмельниччині немає патронатних сімей?

Патронатна сім’я – це тимчасова сім’я для дитини чи дітей, в біологічних родинах яких виникли певні проблеми.

Майже щомісяця у Хмельницькій області є близько 100 дітей, які потребують розміщення у патронатній родині.

На Хмельниччині у 2020 році лише дві сім’ї виявили бажання стати патронатними і для цього проходять відповідну підготовку. Про це “Суспільному” розповіла заступниця директора обласного центру соціальних служб Хмельницької ОДА Наталія Мельник.

«Поки біологічні батьки ці проблеми вирішують, діти десь мають перебувати. Зараз вони перебувають в притулках соціально-психологічної реабілітації, але дитині важко пояснити, що вона з сім’ї їде в такий притулок», – розповідає Наталія Мельник.

Діти можуть перебувати в таких родинах від 3 до 6 місяців. Соціальні зв’язки дитини не втрачаються – вона ходитиме у ту ж саму школу, в яку ходила та може бачитися рідними.

Хмельницька область – одна із тих, де така соціальна послуга, як патронатна сім’я, не є популярною. У соцслужбі кажуть: було б добре мати хоча б 25 патронатних сімей, а в ідеалі – одну таку родину на громаду”.

Патронатна сім’я повинна мати житло, досвід виховання дітей, не бути пенсійного віку та не мати проблем зі здоров’ям.

«Один із патронатних вихователів повинен бути безробітним, адже патронатні батьки – це професійна діяльність, соціальна послуга, яка оплачується державою. Зарплата патронатного вихователя приблизно 10 тисяч 500 гривень. Також на потреби дитини держава виплачує додатково: якщо дитина старше 6 років – 4 тисячі гривень, якщо молодше 2 тисячі 800 гривень. Робота патронатним вихователем зараховується до трудового стажу», – каже Наталія Мельник.

Додає, що Хмельниччина, яка за наданням різних соціальних послуг, завжди в першій десятці, за створенням патронатних сімей пасе задніх.

«Причин багато цього. І високі вимоги до патронатних сімей. Плюс, у нас, в західних українців, ще такий менталітет, нам важко ставитися до виховання дітей як до якоїсь роботи, це для нас покликання. Тим паче, коли дитина з тобою, то маєш ставитися як до власної. Але вона через пів року покидає твій дім – це психологічно важко», – пояснює Наталія.