У музеї Зінькова на Хмельниччині зберігають унікальний вишитий одяг та кераміку

Предмети побуту православних й католицьких родин минулих століть, гончарні вироби, старовинні пляшки, знахідки трипільської культури, сорочки з унікальною для України вишивкою, численні писанки. Все це експонати музею історії села Зіньків Хмельницького району. Його створили  місцеві ентузіастки, краєзнавиці, засновниці  клубу «Хранителі історії Зінькова» й рідні сестри Галина Бернацька та Валентина Когут. 

Мистецька локація існує від 2011 року. Віднедавна для музею виділили 2 кімнати старого корпусу місцевого ліцею. До речі, засновниці самі працюють у школі. Валентина викладає християнську етику, а Галина – мистецтво й трудове навчання.

Більшість експонатів – це особисті речі родини Галини й Валентини Когут. Наприклад, глиняні вироби бабусі-гончарки, а також сорочки й рушники, вишиті мамою. Згодом до наповнення експозиції долучилися учні ліцею та інші односельці.

Під час карантину одна дівчинка принесла для музею дві сорочки. Тобто діти загоряються цією справою, – каже співзасновниця музею історії Зінькова Валентина Когут.

Нині музейна колекція – це декілька сотень речей. В різних кутах однієї з кімнат відтворений побут типових місцевих католицької й православної родин позаминулого століття.

Зіньків – полікультурний. Але хоча католики й православні  жили дружно, побут мали різний. Польський – стриманіший. Український – барвистий, в ньому багато вишивки, – пояснює інша співзасновниця музеюГалина Бернацька.

Найдавніші експонати музею – випадково знайдені 8 років тому залишки трипільської кераміки IV-VII  тисячоліття до нашої ери. Адже у цій місцині було одне з поселень трипільців. На кераміці – символи, які потім стали основою національного мистецтва: коло або колесо. Люди вважали, що цей знак захищає. Можна побачити у музеї й численні гончарні вироби адамівських майстрів. Нині Адамівка – село, розташоване впритул до Зінькова. Раніше ж воно вважалося його передмістям.

У нас зберігають вироби відомого адамівського майстра Якова Бацуци. На виставці у Кам’янці-Подільському, яку влаштували у 1913 році, чоловік здобув бронзову нагороду. Це  підняло престиж, його роботи почали розкуповуватися не лише для вжитку, а й для музейних колекцій. Вироби Бацуци є в Петербурзі, Канаді. Їхні стінки надзвичайно тонкі. Це свідчить про майстерність митця, – розповідає Галина Бернацька.

Деякі експонати можна назвати випадковими знахідками. Так до музею потрапили вишиті фрагменти сорочок. На них натрапили у корпусі ліцею під час приготування до конкурсу “Великодні дзвони”. На одному клаптику тканини – вишивка “низинка”, на іншому – рідкісна техніка, більше характерна для Тернопільщини.

У музеї представлений і зіньківський стрій. Місцеві сорочки  мають подібний до тканинних виробів інших регіонів України крій, але при цьому вирізняються унікальним розташування елементів.

Зіньківська сорочка – об’єкт, який потребує збереження. Тому що таких речей фактично вже не залишилося.  Стрій вирізняється симетричністю візерунків спереду й позаду сорочки. Ще одна особливість – дуже вузька горловина. Притому, що одяг був розрахований не на тендітних жінок. У  Зінькові колір вишивки – це синій, в Адамівці – синій із зеленим.  Наразі готові документи для занесення зіньківського строю до обласного переліку нематеріальних культурних цінностей, – розповідає Галина Бернацька.  

Зазвичай у музеї проводять уроки історії та мистецтва. Приїжджають сюди і діти з  Віньківців. А ще – туристи з Вінниці, Львову, Кам’янця-Подіьського. За словами сестер-засновниць, заклад створений не за стандартним “казенним” зразком. За задумом, відвідувачі  тут можуть відчути дух давнини, сівши на старовинну лавку. Водночас локації вочевидь не вистає фінансування.

 Хотілось би, щоб ті ідеї, які сприяють туристичному розвитку Зінькова, мали більше підтримки. Бо все це тримається на ентузіазмі і завдяки тому, що директор виділив для музею 2 кімнатки і знайшов можливість перенести звідси меблі.  Але нам не вистачає фінансування. Перше, що треба змінити – це вікна. Це 6-7 тисяч гривень. А для того, щоб популяризувати звичаї й традиції Зінькова, потрібні кошти для виїздів, – переконана Валентина Когут.

Нагадаємо, Зіньків знаний не лише ковбасою. Тут розташовані залишки колись неприступної фортеці, а також – пам’ятка архітектури  національного значення дерев’яна Свято-Михайлівська  церква, збудована у XVIII столітті.

Про історію фортеці у Зінькові – у сюжеті каналу “Наголос“

Фото авторки.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook