Старовинний маєток на Хмельниччині став прихистком для переселенців (ВІДЕО)

Від початку повномасштабного російського вторгнення у Малієвецькому історико-культурному музеї на Хмельниччині приймають переселенців з різних куточків України. Звістка про прихисток в палаці  Орловських рознеслася сарафанним радіо. Більшість постояльців залишаються тут на одну ніч. Прихистили у палаці не лише людей, а й тварин-переселенців.      

32-річний київський художник Євген Коршунов вже декілька днів порається у ландшафтному парку поблизу маєтку Орловських. В старовинному палаці, де також діє музей, тепер приймають переселенців з різних міст України. У село Маліївці на Хмельниччині чоловік приїхав з Броварів. Там доглядав за дідусем, який помирав.  На момент смерті родича, 5 березня, сусідні села Богданівка й Велика Димерка зайняли росіяни.  

Наш дім – на перетині двох стратегічних вулиць. Ще там блок-пости поставили. Тобто біля нашого будинку розмістили військову інфраструктуру, тож нам стало очевидно, що якщо будуть удари, точно постраждаємо і ми також, – розповідає Євген.

Про Маліївці Євген дізнався від родичів. Виїздив у момент, коли паніка вже трохи вщухла. На Хмельниччині опинився з мінімальним набором речей, став на облік у військкомат. Затримуватися тут не планує, але час проводить з максимальною користю.  

Ми з сестрою обійшли це село, кілька сусідніх. Тут красива природа, водоспад. Сам маєток цікавий. Живеться добре, висипаюсь. Режим  у мене, як в школяра: о 22 лягаю, о шостій встаю, – каже чоловік.  

Ще одна нова мешканка палацу – Ганна Фокіна. Вона мешкала біля київської телевежі, в яку поцілили російські окупанти. Жінка бачила той момент, коли у споруду влучили снаряди, і саме тоді вирішила виїхати. Киянка досі згадує тисняву на вокзалі і те, як вони з подругою спочатку зневірилися знайти місце у вагоні.  

Були з Грузії чоловіки, які намагалися добратися до кордону, щоб потрапити додому. І всі стали такі, знаєте, привітні. Провідниця запропонувала чай, каву. Дорогою люди розговорилися, і кожен намагався розповісти свою історію, як він опинився в цьому вагоні, – розповідає пані Ганна.  

Ольга Пугач поряд з війною живе останні вісім років. Від її будинку у Мар’їнці до так званої ДНР – всього 10 хвилин пішки. 8 років тому жінка з родичами вже залишали домівку. Проте коли активні бої вщухли, вони одразу ж повернулися. Цього ж разу все було ще страшніше. Її батьки залишилися там, де зараз стріляють.

Ми з трьома дітьми сіли на платний автобус, щоб виїхати звідти, адже евакуаційних тоді ще не було. Доїхали до Дніпра, там сіли на евакуаційний поїзд. Чотири години чекали в черзі.  Доїхали до Хмельницького, звідти – до Дунаївців, там вже найняли таксі, тому що автобуси сюди не їздять, – розповіла про свій шлях до Малієвець жінка.

Першими ж біженцями тут стали волохаті й дуже лагідні поліські коні. Відновленням породи займалися на хуторі Щербаті Цуглі, що на Київщині. Звідти ще в січні для подальшого розведення вдалося вивезти 7 тварин.

• 

Знайомий, який цим займається, запропонував мені перевезти коней у маєток. Сказав: «Може бути війна, а ми на кордоні». Я не повірила в те, що може бути війна, але сказала: «Якщо коні до маєтку, то привозь, ми з радістю приймемо», – розповідає про ще одних пожильців маєтку в.о. директора Малієвецького обласного історико-культурного музею Анастасія Донець.

Від початку повномасштабного російського вторгнення у Малієвецькому історико-краєзнавчому музеї прийняли близько 200 переселенців з Києва, Харкова, Краматорська, Мар’їнки. Більшість постояльців залишаються всього на одну ніч. Наразі на постійній основі мешкає 25 людей.

• 

Умови досить стерпні. Ми всі переоцінили значення наших умов. Тому що дах над головою, тепло, душ і кухня – це вже дуже багато для того, щоб було, як жити. А деколи – досить для щастя, – каже Анастасія.

Тимчасові мешканці маєтку не сидять склавши руки. Для них тут достатньо занять з так званої трудотерапії. Можна прибирати в парку – згортати торішнє листя, підмітати доріжки, можна доглядати за кіньми.

• 

Люди після цього повертаються зігріті, з посмішкою. І нам добре, тому що ми доглядаємо за парком, і вони відволікаються від думок про проблеми, – посміхається Анастасія.

Продукти людям привозять волонтери, готують  місцеві селяни. Частину їжі переселенці докуповують в крамниці. До речі, музей не припинив роботу та продовжує готуватися, як тут кажуть, до дивного туристичного сезону.

Нагадаємо, палац Орловських зведений наприкінці XVIII століття. У 1921 році маєток націоналізували. Згодом в ньому заснували лікарню, а в часи Другої світової війни тут діяв  госпіталь для військових з пораненнями очей. Останні десятиліття перед переформатуванням у палаці розташовувався дитячий санаторій “Світанок” для профілактики туберкульозу. Вже навесні 2021 року рішенням депутатів Хмельницької обласної ради в будівлі заснували музей.

Детальніше дивіться у сюжеті каналу Nagolos TV