У маєтку на Хмельниччині відроджують поліську породу коней

На території ландшафтного парку поблизу палацу Орловських у Маліївцях – стайня. У ній від січня живуть семеро, на перший погляд, незвичних коней: жеребець Фунтик, кобили Іпа й Роза, лошата Галушка, Чарка, Миша і Білка. Низькорослі, кудлаті й лагідні тварини – представники поліської породи. На Хмельниччину їх перевезли з Київщини напередодні початку великої війни. 

Поліська порода – давня, аборигенна і майже втрачена. Таких коней не виводили навмисно, протягом століть відбувалася лише так звана народна селекція. Проте у дикій природі тварини вже давно не жили.

Відродженням породи протягом декількох років займалися активісти громадської організації “Орелі”. Стайня розташовувалася на хуторі Щербаті Цуглі, що неподалік чорнобильської зони. Ентузіасти відшукували у поліських селах Київщини та Рівненщини коней з певними ознаками й викуповували в селян. До речі, люди погоджувалися на такі угоди неохоче, адже коні добре служили в господарстві, славилися працелюбністю й слухняною вдачею.

На хуторі відбувалася селекція: коні давали потомство із вже закріпленими ознаками породи. Таким чином на початок цього року активістам вдалося зібрати 15 тварин. Мріяли зібрати сотню, щоб офіційно зареєструвати породу. Утримували підопічних на кошти, зароблені на організації етнографічних фестивалів.

Вже у січні на Поліссі почала наростати тривога. Тому активісти Юрій Ягусевич та Наталія Лещенко вирішили перевезти половину коней у безпечніше місце. Ним стало село Маліївці, де в палаці Орловських розташовується історико-культурний музей. Для своїх підопічних ентузіасти, взявши кредит, придбали 700 тюків сіна. А про овес для “поліщуків” подбали представники громадської організації “Малієвецька спадщина”. Вони ж наразі піклуються про своїх незвичних гостей, оплачують роботу конюха.

Коники коротконогі, невисокі – 1 метр 30 сантиметрів в холці. За європейською класифікацією вони вважаються поні. Але при цьому здатні везти чоловіка. Дуже витривалі, лагідні, комунікабельні. Вони постійно тикаються носиком і щось просять. Люблять, щоб їх пестили”, – із захопленням розповідає про своїх нових підопічних голова громадської організації “Малієвецька спадщина” й директорка місцевого музею Анастасія Донець.

Розведення й утримання коней – заняття витратне і відповідальне. Але в порівнянні з іншими такими тваринами представники поліської породи невибагливі, легко витримують холод й мороз, посуху й спеку.

У нас є стайня, яка постійно відкрита. Але вони в неї навіть не заходять ні в сніг, ні в дощ. Вже аж надто складні погодні умови можуть змусити їх це зробити. До речі, саме на таких кониках воювали козаки. А оці гарні, високі, красиві, якими ми захоплюємося, це вже все селекція ХХ століття. Ті, хто займаються реконструкцією побуту періоду 300-річної давнини, для своїх заходів шукають саме таких коней, – каже Анастасія Донець.

До речі, у Щербатих Цуглях займалися не лише селекцією, а й досліджували роль коней в обрядах. Збирали пісні й приказки зі згадками про прих. Фактично раніше ці тварини супроводжували життя українців від народження й до смерті, без них не обходилися й весілля.

У лютому Чорнобильську зону захопили російські окупанти. Нещодавно загарбники залишили місцевість. За попередньої інформацією, коні, що залишилися там, досі живі. На Київщину виїхав Юрій Ягусевич. Якщо тварин вдасться перевезти, всі вони зберуться на одній локації – на Хмельниччині. Але щоб поліська порода зберіглася, процес пошуку тварин поліськими селами має тривати і надалі.

Поки ж семеро поліщуків радують жителів Маліївців і переселенців, які знаходять тимчасовий прихисток в палаці Орловських. Тварини дуже слухняні й компанійські, їх можна годувати з рук. За словами Анастасії Донець, вона, інколи з подивом, спостерігає, як догляд за кіньми змінює людей.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook