Громадський активіст розповів про діяльність кіберармії в Хмельницькому

Сьогодні весь світ воює проти окупантів на кіберфронті. Наше місто – не виключення. Вже з перших днів повномасштабної війни у Хмельницькому запрацював штаб кібервійськ.

Про це детально розповів директор громадської організації “Підтримка України” Олександр Вербіцький.

На 3-й день війни прийняв з командою Outsourcing team рішення зайнятись повноцінно, майже цілодобово, кіберфронтом. Команда була не дуже в захваті, так як з 1-го дня ми переформатували наші офіси під прийом біженців і всі були повністю зайняті цим і 2 дні не дуже мали можливість нормально спати. Поселення — це фізична і емоційна робота, коли ти отримуєш одразу результат і бачиш його, а ось кіберфронт — це інше, щось робиш, важливе, а результату може довго не бути видно. В нас вийшло 3 напрямки по кіберфронту:

1) Підрозділи контенту — близько 20 “бойових” груп, у кожній старший десятник та до 15 осіб підлеглих, тобто загалом близько 200 осіб. Десятник отримував задачу від нашого основного координатора і передавав через канали комунікації своїй команді, контролював виконання завдання. Завдання різні — від відгуків на гугл-картах військових частин — до пошуку родичів полонених, яких знаходили у відкритих групах, та роботою з ними по донесенню правди.

2) Підрозділ таргету та реклами – тут було багато людей, які долучились в ініціативну групу зі всього світу. І таких груп було близько 3-х з різними координаторами, які запускали рекламу, як на Європу та США на збір донатів на ЗСУ, так і на росію з правдивою інформацією з приводу війни. Тут в загальному 500+ тисяч гривень було витрачено на рекламу та розповсюдження інформації (загалом заблокували команді більше 50 акаунтів за цю рекламну діяльність, але охоплення були в результаті мільйонними).

3) Підрозділ з найлегшими завданнями — телеграм-канал Cyber Army Хмельницький, у якому наш координатор ставив і продовжує ставити найпростіші завдання по роботі на кіберфронті (посилання буде у першому коментарі).

І ще підрозділ охорони з нашої команди, який забезпечував пропускний режим на офіс, так як 50% команди, яку ми зібрали було офлайн і ми відповілали за їх безпеку. Не раз були люди, які начебто десь про нас дізнались і прийшли допомогти, але ми їх не пускали — так, як не викликали довіру, рекомендували включитись в загальний телеграм-канал і виконувати прості завдання, – розповідає Олександр.

Також громадський активіст відзначає, що перші тижні було досить важно розуміти, куди рухатись, так як це була ініціатива і треба було самостійно вирішувати, що зараз важливо відпрацьовувати. Як приклад, одна з ідей, — в відкритих чатах вибирали тих, хто заблукав на нашій землі і казав на камеру “ми поєхалі на ученія” з серії “іх там нєт”. Підрозділ контенту знаходив та розповсюджував інформацію серед родичів, а таргетологи це відео запускали в рекламу по регіону проживання загублених кацапів. До речі, часто родичі відповідали підрозділу контенту, щось по типу “у меня вообще не син, а дочка, бо по телеку соловьйов сказал”. В результаті, швидко знаходились всі, хто його знали і зі школи і з роботи. Далі інформація переадресовувалась, куди потрібно.